– Коли у 2000-му надійшло запрошення із «Динамо», вам був відомий цей клуб? Ви знали, куди їдете?
– Особисто я – знав. Але загалом для Нігерії це команда-загадка. Представники «Динамо» вийшли на мене у «Маккабі» (Хайфа). Туди прибув Йожеф Сабо і залагодив необхідні справи. У Київ я повинен був прилетіти разом із Якубу Аєгбені. Але тривав чемпіонат Ізраїлю, Якубу мав регулярну ігрову практику, тоді як я – ні. У клубі вирішили: «Спершу ти полетиш. Подивися, що і як. А Якубу потім приєднається». Але згодом клуби не домовилися. Якубу так і не приїхав.
– Як вас зустрів Київ?
– Ми прилетіли о другій або третій годині ночі. Нас одразу забрали на базу. Завели мене в кімнату: «Спи». А наступного дня – гра. Тривав Меморіал Макарова. Зранку мене розбудили: «Одягайся. У тебе сьогодні матч». Ось так. Я спустився з агентом у ресторан, поснідав і – до роботи.
– У той же час в «Динамо» з’явився інший нігерійський легіонер – Лакі Ідахор…
– Мене це втішало, бо ми були знайомі раніше – грали разом за олімпійську збірну. Гуртом у новому колективі адаптуватися легше. Лакі – хороший хлопець.
– Валерій Лобановський справив на вас сильне враження?
– Не можу нічого сказати про Лакі, але, наприклад, мені в «Динамо» було дуже складно. За все своє життя я настільки важко, як у Києві, не тренувався ніде. У «Динамо» футболістам давали занадто великі навантаження. Що давалося найважче? Та абсолютно все було складним, скажу вам чесно. Упродовж дня у нас могло бути по три тренування. Я дуже сильно втомлювався. До того ж, незадовго після переходу в «Динамо» отримав травму, мене оперували. Потім, коли відновився, довелося знову звикати до шалених навантажень… А з Лобановським я не спілкувався ніколи. В основному працював під наглядом Михайличенка і Дем’яненка – вони проводили тренування.
– Хто у «Динамо» став вашим другом?
– Я товаришував із Лакі і Ласло Боднаром.
– О, Ласло! Про його сексуальну орієнтацію розповідали цікаві речі…
– Я також чув про це. Але якихось конкретних фактів про Ласло не знаю.
– Найнеймовірніша історія, яка з вами трапилася в «Динамо»?
– Чогось такого не пригадаю. Добре у пам’ять врізалася оця травма, про яку вже згадував. А ще, коли я не потрапив в основний склад «Динамо». У цей момент було страшно і образливо. Не очікував такої розв’язки. Думав, приїду в Україну, працюватиму на тренуваннях і гратиму. Не вдалося…
– Впали у депресію?
– Депресії, як такої, не було. Я стійко сприйняв реальність і грав за «Динамо-2». Щотижня мав певну ігрову практику.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
