Володимире Георгійовичу, команда зараз у тривалій та водночас заслуженій відпустці, а Ви як керівник професійного клубу продовжуєте активно працювати. Роботи завжди вистачає?
Скажу відверто, раніше не думав, що ця робота відбиратиме стільки часу. З іншого боку, мене тішить, що маю можливість займатися улюбленою справою. Робота ведеться у різних напрямках: це і організація зборів, спарингів, трансферні питання, гімнастичні зали, басейни, готуємось до атестації для першої ліги - тобто справ багато. Зустрічаємось з головним тренером Русланом Мостовим, паралельно узгоджуємо багато речей з президентом клубу Григорієм Козловським. Також поступово розвиваємо прес-службу, прагнемо створити для початку свій ютуб-канал, з якого наші вболівальники оперативно дізнаватимуться про життя клубу, і головне - зможуть це все бачити. Можливо, в майбутньому створимо і свою програму. Між іншим, для своїх шанувальників ми підготували цікавий новорічний ролик, який усі зможуть побачити вже завтра на нашому сайті та ютуб-каналі. Тобто крок за кроком ми рухаємося разом з командою вперед.
Чи вже остаточно визначений план підготовки до весняної частини чемпіонату?
Як відомо, хлопці за бажанням збираються і тепер, двічі на тиждень бігають, бо без футболу не можуть жити. З 10 січня розпочнуться легкі втягувальні збори, це буде кросова робота. 15-16 січня команду очікує медогляд, потім на Водохреща хлопці відпочиватимуть, і з 21 січня відбудеться заїзд на нашу базу у Винниках. Там заплановані дворазові тренування, спаринг-матчі, зокрема є вже попередня домовленість з рівненським «Вересом». Цей матч має відбутися 30 січня. Також хочемо зіграти на Меморіалі Ернеста Юста, і 25 лютого вирушаємо на другий тренувальний збір до Туреччини. До цього часу, гадаю, проведемо п’ять контрольних зустрічей, стільки ж поєдинків буде на закордонних зборах.
Перші збори заплановані у Винниках. Усі спаринг-матчі теж відбудуться на стадіоні імені Богдана Маркевича?
Гадаю, що так, бо завдяки Мирону Богдановичу Винники мають чудову інфраструктуру, де є всі належні умови для ефективної роботи футболістів.
Але у Винниках футболістам доведеться грати на полі зі штучним покриттям. Дехто вважає, що це небезпечно для гравців, насамперед через ризик травмуватися?
Я дослухаюсь до нашого тренера Руслана Мостового, який сказав, що футболісти – професіонали, тож повинні тренуватися там, де є така можливість. Вони усі це розуміють.
Чи відомі суперники на турецьких зборах?
Точно не гратимемо з російськими командами - це принципова позиція нашого клубу. Щодо інших суперників, то це буде відомо десь наприкінці січня. Можна казати напевно про товариський матч з маріупольським «Іллічівцем», у нас вже відбулася попередня домовленість з Олександром Севидовим. Дуже важливо, що ми маємо можливість поїхати на ці збори завдяки Григорію Петровичу. Самі розумієте, який зараз нелегкий час, і для команди Другої ліги провести збір у Туреччині - це насправді за щастя. Хочеться зіграти товариський матч з міжнародними клубами, це буде цікавий і потрібний досвід для багатьох, ну і престижно для нашого клубу.
Так вже традиційно склалося, що Ви у «Русі» відповідаєте за трансферну діяльність. Тож на цю тему можна говорити довго. Розпочнемо мабуть з останньої новини. Залишив клуб легендарний для виннківської команди нападник Олег Шептицький. Хто його замінить?
Кожен, хто у нас грав, щось залишав по собі. Олег – один із перших, хто сюди прийшов, не раз ставав найкращим бомбардиром, приніс нам не одну перемогу і не один трофей. Звісно, прощатися з такими футболістами боляче, бо окрім того, що Олег хороша людина, він ще й мій добрий товариш. Це рішення тренера і президента. Шептицький останнім часом часто травмувався, відтак мало грав. Так як у нас команда одна з найвіковіших у Другій лізі, маємо завдання на омолодження складу. Кар’єра футболіста така - рано чи пізно з кимось доведеться прощатися. Гадаю, Олег знайде у собі сили продовжити грати у футбол на професійному рівні і заб’є не один м’яч за інші команди, сподіваюся, тільки не у ворота «Руху». (Сміється) . Хочу йому побажати успіху і найголовніше - здоров’я. Заміну Олегу знайти доволі важко, цим зараз активно займаємося.
Окрім втрат маємо поповнення. Це центральний захисник Іван Білий. Нещодавно президент клубу проанонсував Володимира Заставного. Хто ще може одягнути форму «Руху» ?
Не дуже легко зараз взимку підписати футболіста, бо ті, кого хочемо, мають контракти до літа. Більшість професійних команд укладають контракт до кінця сезону. На даному етапі ми робимо акцент на львівських вихованцях, Заставний швидше за все стане гравцем «Руху» влітку. Ведемо перемовини і з іншими футболістами, але про угоди говорити ще завчасно.
Як часто Вас турбують агенти?
Останнім часом дуже часто, майже щодня, інколи не встигаю навіть запам’ятовувати з якого міста і як звати. Пропонують нам футболістів з різних країн, тих, кому вже давно пора завершувати кар’єру, тому що вони не грають тривалий час. Завдяки трансферам Алієва і Шацьких про «Рух» знають більше, у нас позитивний імідж, немає боргів, умови для роботи створені чудові, маємо високі завдання і головне - у нас амбіційний президент.
Окрім нападника, на які позиції шукаєте гравців?
Хотілося б знайти ще одного Шептицького, але дворічної давнини, коли не дошкуляли йому травми. Це наша проблемна позиція. Хотілося б мати в команді і ще одного хорошого опорного півзахисника. Але в будь-якому разі остаточне слово щодо того чи іншого футболіста скаже президент клубу. Повірте: Григорій Петрович перед тим, як укладати контракт, добре вивчає потенційного новачка. Переглядає його відеонарізки, статистику, на деякі ігри може особисто поїхати. Філософія нашого клубу така: окрім того, що це повинен бути хороший футболіст, це має бути ще хороша людина. Колектив створюється роками, а одна-дві людини можуть це все зруйнувати, тож виважено підходимо до вибору кожного футболіста та працівника клубу. Ми продовжуємо вірити у наших гравців, які є в команді. Гадаю, у них все вийде і побачимо їх у Першій лізі.
Ще влітку з Ваших вуст звучало прізвище Мілевський. Для «Руху» цей нападник досі актуальний?
Президент і я спілкувався з агентом Артема Мілевського, він тоді не міг знайти собі команду. Григорій Петрович реально хотів бачити його у футболці «Руху», але Артем обрав для себе продовження кар’єри в Росії, це його право. На мою думку, він ще не сказав у футболі свого останнього слова, Мілевський спроможний наробити багато галасу в українській Прем’єр-Лізі.
Виконувати завдання покликаний новий тренер Руслан Мостовий. Ви з ним постійно на зв’язку, вже знайшли спільну мову?
Руслан Іванович провів лише одну офіційну гру - з «Балканами», і всі ми читали інтерв’ю багатьох футболістів, де відзначили саме цей поєдинок. Ми зіграли унічию удесятьох і відібрали очки у нашого принципового суперника, який нам попсував нерви ще на аматорському рівні. Новому тренеру вдається знаходити спільну мову з усіма і особливо з футболістами, він проводить індивідуальні бесіди, для деяких це вперше в кар’єрі. Його цікавить все до подробиць, ми обмінюємося думками. Все покаже час. Наше головне завдання - це результат, якщо він буде – то ми все робимо правильно.
Як змінилося життя, після того як «Рух» перейшов у професіонали?
Майже увесь свій час я присвячую футболу, тому це відчули мої батьки, моя дівчина. Але повторюся, я від роботи отримую колосальне задоволення. Пригадую нашу розмову з Григорієм Петровичем, він спитав, ви хочете стати професіоналами? Кажу, так. Ну тоді готуйтеся. Зараз якщо виникають якісь проблеми, він це згадує ти хотів професійну команду, маєш, займайся. Тому поступово стаємо професіоналами, паралельно усі вчимося. Починаючи від президента і закінчуючи звичайними працівниками стадіону. Пів року тому ми не знали багатьох речей, які знаємо зараз. Погоджуюся з тими людьми які говорять, що дрібниць у футболі не буває. Вітаміни, харчування, екіпіровка, інвентар, тренувальні поля, виїзди, готелі, трансфери тобто це все безперервний процес.
Якщо футбольна Львівщина добре знає Володимира Лапіцького, то Україна мабуть трішки менше. Ви, як і більшість львів’ян, свої перші кроки робили у школі «Карпат»?
Перші кроки були зроблені з батьком, бо він у мене колишній футболіст. Досі їздить з ветеранами грати за міні-футбольну команду «Енергія», виступає на всеукраїнських та міжнародних турнірах. Мама не знала, що з нами робити, адже витерпіти двох футболістів було нелегко. В дитинстві брали м’яча і в хаті з татом влаштували протистояння. Пригадую, одного разу навіть розбив улюблений мамин акваріум. Тож батько – мій перший тренер, він брав мене з п’яти років тоді ще на стадіон «Дружбу», і я бачив, як грали Саулевич, Юрчишин, які тоді вже завершували кар’єру. А в третьому класі я пішов до школи «Карпат», де моїм наставником був Генадій Погорілець, після дев’ятого класу нас тренував Остап Савка. Після закінчення школи перейшов у «Карпати-3», які тоді виступали у Другій лізі. Однак довго на професійному рівні я не грав, бо у 21–річному віці мене декілька разів прооперували, і лікарі порадили залишити професійний футбол. Мені не можна було великих навантажень, тому переважно бігав у своє задоволення на обласному рівні.
З ким з відомих гравців Вам пощастило виступати в одній команді?
Це Максим Фещук, Євген Шмаков, Володимир Федорів, Ігор Чучман, Григорій Ярмаш, Василь Кобін, Михайло Кополовець, Богдан Шуст, Юрій Паньків. З більшістю досі підтримуємо стосунки і дружимо.
Як Ваші шляхи перетнулися з Григорієм Козловським?
Нас Роман Манорик познайомив, разом грали за пляжну команду з Винників. Тоді був популярний турнір на озері, який щорічно проводився. 2004 року у нашій команді був і Григорій Петрович. Я не знав хто це і чим займається. Звичайно, він був не настільки відомою людиною як зараз, для мене був просто футболістом. Пригадую, перший тайм ми зіграли унічию 1:1, він стояв на воротах, весь час виручав, а ми марнували моменти. В перерві підійшов до нас, напхав усім і пішов грати у поле. Думаю: куди лізе цей воротар, а той зрештою забив два м’ячі. І ми перемогли 3:1. Я здивувався: він і у рамці добре стоїть, і в полі класно грає. Так відбулося наше знайомство. Згодом через декілька років ми десь зустрілися на матчі. Частіше вже спілкувалися, коли Григорій Петрович, почав займатися обласною командою. Пригадую, після першого року на посаді президента Козловського команда фінішувала сьомою. Після цього президент «Руху» мене шокував - сказав, що хоче виграти чемпіонат області. Для мене на той час це звучало смішно, адже тоді панувала гегемонія кам’янко-бузьких «Карпат». Команда Романа Михайліва була непереможною як в обласному чемпіонаті, так і на аматорському рівні. За кадровим потенціалом її можна було зрівняти з теперішніми Винниками. Бо усі відомі футболісти там грали, зокрема, Швед, Покладок, Уштан, брати Мазури. Ті, хто пройшов вищу лігу, грали там. Про нас тоді мало хто знав. Отож Григорій Козловський попросив мене знайти кількох гравців. Відтоді так і пішло. Костик, Гусаковський, Шевчук, Сєргєєв, Деревльов, Іванський, Мігалевський так поволі ми збирали команду. В цьому сезоні ми відставали від Кам’янки-Бузької на 12 очок. Пригадую, після якоїсь нічиєї президент «Руху» зайшов у роздягальну і сказав: «Хто не вірить, що ми станемо чемпіонами, збирайте сумки і йдіть звідси». І повторив ці слова. Ніхто не встав і не пішов. Він тоді сказав: «Ви маєте вірити, що ми з вами повинні стати чемпіонами». Усі сиділи мовчки і розуміли, що треба вірити президенту. Так воно врешті і сталося.
Як переконували досвідчених футболістів обирати «Рух»?
На початку було дуже важко когось запросити, бо ніхто ще не знав хто такий Григорій Петрович, що таке Винники, чи це серйозно, чи це бізнес- проект на півроку для піару. Кожному хорошу футболісту потрібно було усвідомлювати, що це хороша команда. Згодом з кожним чемпіонством, якоюсь перемогою ставало трішки легше.
Тобто Ви з Григорієм Петровичем знайомі більше 12 років, половину з яких працюєте разом?
Так, приємно, що нам вдалося зробити багато чудових справ. Я радий, що маю можливість працювати з таким президентом і багато у чому в нього вчитися.
Знаю, що у Вас багато друзів серед футболістів, з багатьма ви породичалися, зокрема ви є хрещеним батьком у доньки Віталіка Романюка. Також у команді Ви з більшістю хлопців дружите, навіть разом відпочиваєте. Зважаючи на Ваш статус у клубі, стосунки змінилися?
Я з усіма у хороших відносинах, гравці бачать де є межа і розуміють де є робота, а не дружба. Ані я, ані вони не дозволяємо собі чогось зайвого. Я їх ніколи не підставлю в житті і не ображу, вони це знають.
Скільки у Вас кумів у футболі?
Троє. Окрім Віталіка Романюка, це Ігор Мігалевський та Юрій Малик, вони вже завершили свою кар’єру. Можливо, могло бути і більше, але мене пожаліли, бо всі мої заощадження пішли б на подарунки похресникам. Жартую. Але їм ще потрібно увагу приділяти, а з моїм графіком це дуже важко.
Важко казати друзям «дякую за роботу, але далі ми рухаємося без тебе»?
Вони усі професіонали і знають, що «Рух» - це не перша і, можливо, не остання команда у кар’єрі. Їм десь казали «дякую», десь - що не підходять, хтось обіцяв зателефонувати. Така вже кар’єра футболіста… Звичайно, прощатися завжди важко.
Я знаю, Ви давно дружите з Михайлом Кополовцем. Зараз підтримуєте стосунки?
Звісно, підтримуємо. Коли він приїхав до Львова, я йому показував усі вулиці. Бо він знав лише ту, де жив. Часто з ним спілкуємося, він зараз у роздумах де продовжити кар’єру, має варіант повернутися до Німеччини. Але Михайло вже у такому віці, що хотів би більше бути вдома. І мабуть вже думає про одруження.
Від «Руху» йому була пропозиція?
Два роки тому його запрошував Григорій Петрович, але Михайло на той час обрав варіант у Німеччині. Йому мабуть було важко психологічно перейти з команди Прем’єр-Ліги до обласної. Окрім цього, мав ще кілька хороших фінансових пропозицій, але обрав німецький шлях.
Ви як менеджер які ставити перед собою завдання?
Найголовніше - це результат. Якщо здобудемо перше місце, усі будуть щасливі. Зараз футболісти разом з співробітниками клубу мають працювати на виконання поставленого завдання. Для мене як для менеджера найбільшою проблемою є низька відвідуваність на стадіоні. Я хочу, щоб люди приходили на Винники, підтримували наших футболістів, зірок, тих же братів Баранців, Бідловського, Гурського. Так влітку був бум, на трибунах збиралося по три тисячі глядачів, потім чомусь почався спад. Я волію, аби президент мав приємні клопоти, щоб він збільшив трибуни через брак місць на стадіоні. Решта питань, яких, як я вже казав, є багато, ми вирішимо. Коли трибуни заповнені, футболістам приємно, вони віддаються ще більше на полі. Згадую славнозвісний програний кубковий матч з «Арсеналом», коли ми за десять хвилин до кінця забили двічі і був шанс врятуватися. Прості вболівальники, не фанати, скандували «Винники!», і це була найкраща підтримка у новітній історії «Руху».
Багато людей цікавиться різною атрибутикою, є й такі, хто хоче придбати сувеніри «Руху». Чи планується фан-шоп для вболівальників?
Не думаю, що на даному етапі президент клубу захоче ставити це питання на комерційній основі. Восени ми виготовили шарфи, і їх роздавали безкоштовно усім охочим на стадіоні. Як буде з часом - побачимо.
Володимире, Ви, як і футбольний клуб «Рух», стали дебютантом у професійному футболі. Чи вразив Вас рівень Другої ліги? Чи можна щось почерпнути, перейняти від інших клубів?
Захоплення мало, буду відвертим. Багато команд не відповідає професійному статусу - я маю на увазі інфраструктуру. Стадіони, роздягальні, готелі, м’яко кажучи, бажають кращого. Хочеться, щоб таких президентів, як у нас, було більше. Ми свій розвиток бачимо інакше. Тішить, що Григорій Петрович часто з гравцями, вони його часто бачать. Він був професійним футболістом, тому розбирається у футболі і відчуває його. У багатьох клубах Другої ліги президенти на матчах рідкісні гості, їх команди бачать лише в газетах, програмках і можливо по телебаченню. Але добре, що відродився футбол у Хмельницькому, Івано-Франківську. Там шість тисяч глядачів на матчі приходить, це велике свято.
Через зміни у регламенті тепер у Другій лізі може вийти на заміну лише троє футболістів. У багатьох молодих гравців через це мало ігрової практики. Це теж проблема для «Руху»?
Однозначно це проблема. Ми б могли взяти більше молоді у команду, але де їй грати. У нас є 20 футболістів, а до заявки на матч потрапляє 18. Чому у Другій лізі дозволяють лише три заміни? Ми про це сперечалися на засіданні ПФЛ. Зробили б 5 замін, це надало б більше шансів молодим розкритися. У нас є такі матчі, коли після першого тайму рахунок переконливий, тож на другу частину могли б випустити більше перспективних. Ми слідкуємо за усіма талановитими юнаками у нашому регіоні, вони у нас на олівці. Проте це не означає, що якщо вони не підійшли «Карпатам», то підійдуть нам.
Я бачив у соцмережі багато Ваших світлини. Найбільше запам’яталась подорож до Барселони?
Це команда, за яку вболіваю з дитинства. Звичайно, як і усі львів’яни, ще одна моя дитяча любов - це «Карпати». Прихильник каталонців я ще з 1994-го року, випадково побачив по телебаченню як вони на «Камп–Ноу» з рахунком 5-0 перемогли «Реал». Куман тоді фірмовий штрафний ледь не з центра поля забив. Мені тоді і форма їхня сподобалася, і футболісти Стоїчков, Ромаріо. Відтоді слідкую і вболіваю за «Барсу». Їздив туди з дівчиною. Мені був цікавий футбол, а їй як архітектору, звісно, творіння Антоніо Гауді.
Коли прощаєтеся з холостяцьким життям?
Настя ще навчається і опановує професію архітектора в Австрії. Опісля повернення на батьківщину подумаємо про весілля. Головне, щоб ми могли жити разом у Львові, бо бачимось раз на три тижні. Тож усе попереду.
Попереду Новий Рік. Ваші побажання вболівальникам «Руху»?
Хочу побажати здоров’я. У нашій країні, на жаль, це вже стало якимось тостом: мирного неба над головою, щоб війна сході України закінчилася. Усім нашим винниківським і львівським вболівальникам хочу подякувати за те, що були з нами у 2016. Хочу, щоб у новому 2017 році вони допомогли нам своєю палкою підтримкою здобути золоті медалі Другої ліги.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
