Професіонали ціняться у будь-якій сфері. Кожен повинен виконувати свою роботу добре і сумлінно – і тоді б життя наше ставало кращим. Але навіть у любові до професії існують межі. Якщо ти любиш професію в собі – ти досягнеш значимих висот; якщо ж любиш себе у професії – ти впадеш низько найперше в моральному аспекті.
Анатолій Тимощук має видатну як для українців кар'єру за плечима. «Шахтар», Зеніт», «Баварія», низка виграних трофеїв, європейське визнання і забезпечена старість. Від Тимощука вимагалося просто вчасно зійти з горизонту.
Він міг завершити кар'єри раніше і влаштуватися тренером в якомусь українському клубі, або ж сконцентруватися на роботі в Федерації футболу України. Зрештою, він міг, зважаючи на здобутий авторитет, виконувати роль спортивного посла чи футбольного аналітика. Але спочатку він вирішив витиснути всіх соків з нервів уболівальників, поїхавши на Євро-2016 в якості гравця-туриста. А зараз, маючи зв'язки і перспективи у ФФУ (в березні минулого року, нагадаємо, Тимощука призначили членом Виконкому ФФУ), Анатолій влаштувався тренером в російському «Зеніті».
Тимощук не так давно говорив про те, що його бентежить рівень українського футболу і якщо випаде нагода працювати тренером, то в Україні в цьому плані для нього існує лише одна команда – донецький «Шахтар». Максималізм – це добре; але іноді максималізм не дозволяє реально сприймати речей, які відбуваються навколо тебе. Працювати в російському клубі в теперішні часи – не найкраще, не найгідніше рішення для людини, котра сміливо може претендувати на роль символу сучасного українського футболу.
Роздувати цієї теми ще більше – справа безглузда. Варто просто зробити висновків. Спочатку тягар для збірної, тепер - робота в лоні недружньої країни. Тимощук вбиває свій авторитет в очах українців.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
