На те воно й кіно, щоб там відбувались неймовірне.
Сплюндрований фізично та перш за все морально Гарві Дент наводив пістолет на дитину та виставляв свої вимоги до Джима Гордона. Генеральний прокурор Готема у найважливіший момент великого фільму XXI століття хотів від комісара поліція жахливих речей. Головний герой трилогії Крістофера Нолана (ну, не Бетмен ж) мав сказати своєму синові, що все буде добре. Він мав збрехати своєму синові, що все буде добре, як сам Гарві це зробив у діалозі перед загибеллю Рейчел Доуз. На те воно й кіно, щоб там відбувались неймовірне.
У реальному житті цілком звично чути слова, що все буде добре. На це зазвичай не звертають особливою уваги, або навіть і справді вважають гарним заспокійливим фактором. Для українського футболу вони також стали звичною брехнею. Кожні півроку доводиться переконувати, що все буде добре. Що гірше бути не може.
Ні, може.
Кожних півроку все робиться гірше та гірше. І всього кілька днів нового 2017 року дали зрозуміти, що й тепер ситуація не буде змінюватись у бік покращення.
Немає нічого поганого у самому факті того, що найсильніші гравці покидають чемпіонат України. Вже давно треба було зробити висновок, що порівняння з минулими сезонами просто безглузді. Зараз в українському футболі набагато менше грошей, тому цілком природно, що футболісти шукають інші варіанти
«Як тільки я отримав запрошення від Фенербахче, то навіть не думав та не питав про гроші», – говорив Олександр Караваєв, якого підкупив сам шанс потрапити до команди такого рівня. Ще чотири роки тому новини про можливий перехід українців до турецьких клубів викликав посмішку, а тепер треба цілком серйозно міркувати над найдивнішими чутками, якщо тільки вони не про перехід Ярослава Ракицького до Бешикташу за 4 мільйони євро.
Ще один гравець, який залишив чемпіонат України – Кирило Петров – пішов у своїх словах ще далі, назвавши чемпіонат Азербайджану більш привабливим. Безперечно, у фінансах він точно виграв, помінявши п’яту команди України на сьому команду Азербайджану. Але хіба тільки у зарплаті тут справа?
Ті, хто говорить, що треба звикати до нових реалій, неправі лише в одному – до цього вже треба було звикнути раніше. Зміни відбулись раніше, але багато хто виявився все одно не готовим до нових реалій.
Різноманітні революції – це перш за все шанс для створення нових можливостей. Але в українському футболі зокрема залишились ті ж самі люди – вони звикли до старого та не бачать інших способів ведення справ.
Вони звикли до того, що середньою зарплатою є 30 тисяч доларів на місяць, що навіть за старим курсом майже становить 3 мільйони гривень на рік. Вони звикли до того, що їм не треба думати про зароблені гроші, адже вони виконують роль утриманок у багатіїв, які забезпечують їх усім необхідним. Відмовитись від своїх звичок вкрай непросто, а повністю змінитись – неможливо.
У сьогоденні є прекрасний приклад Чорноморця. В Одесі начебто одними з перших зрозуміли, куди прямує український футбол в останні чотири роки. Ще влітку 2014 року в Чорноморці суттєво зменшили витрати, потім була зроблена ставка на молодого тренера Олександра Бабича та молодих гравців. Набивши немало шишок, у Чорноморці таки добились успіху, кілька років роботи привели до того, що Моряки перетворились не непогану команду з колись молодих гравців та тих, хто не знайшов себе раніше.
Але стара проблема знову нагадала про себе – у Чорноморці не змогли заробити на цьому. Проте якщо раніше у цьому не було необхідності, кожного гравця легко можна було замінити новим на кращіх умовах, то тепер без заробітків не обійтись.
Українські клуби не мають інших товарів та послуг, на яких можна заробити якісь гроші, окрім футболістів. Телебачення платить копійки, але це навіть більше, ніж надходження від продажі білетів чи якоїсь офіційної атрибутики. Деякі клуби, наприклад, Карпати та Зоря, зараз серйозно займаються спонсорськими контрактами, проте цього все одно не буде вистачати.
Майже всі клуби Східної Європи з невеликими ринками, слабкою фанатською базою та невеликими доходами змушені заробляти на прожиття через продаж свої гравців. У даному випадку це не товар, нехай гуманісти будуть спокійні, – це актив.
Проте Чорноморець замість того, аби подумати про якісь фінансові надходження від продажу гравців безплатно відпускає Артема Філімонова та близький до втрати Давида Хочолави. В теорії за них можна було отримати якісь гроші та забезпечити собі існування на деякий час.
У ринковій моделі нічого не варті менеджери, які безплатно втрачають свої найкращі активи.
Але яка в Україні ринкова модель? У кінці року минулого року на Sport Arena вийшло інтерв’ю генерального директора Ворскли Олега Лисака, де він прямо сказав, що український футбол можуть врятувати дотації державних підприємств. Після такого ні в кого не залишилось сумнівів, чому у Ворскли виникли фінансові умови та чому вона не може їх подолати.
Ворскла ледь не останньою з усіх українських клубів відмовилась від старих реалій. Зараз команду Василя Сачка очікує відхід багатьох сильних гравців та велике омолодження команди. Молодими надіями полтавчан є Дмитро Кравченко та Володимир Одарюк, яким у лютому виповниться 22 та 23 роки відповідно. Хіба можна у такому віці бути молодим талантом, який отримає свій шанс тільки після стількох трансферів?
Приклад Ворскли говорить про те, що не кожен в Україні готовий робити зміни. Приклад Чорноморця – про те, що можна ніби робити зміни, але бути не готовим до цього.
Створення нормального клубу, який не буде залежати від забаганок власника – важкий, довгий та невдячний процес. Клуби першої ліги набагато пізніше відновлюють змагання, тому можуть ще не думати про вихід із відпустки. Проте одна велика новина звідти уже прийшла – керівництво Скали вирішили відмовитись від участі у змаганнях першої ліги.
Довгий час Скала була тим символом, який дозволяв думати, що і в Україні може бути створено щось цікаве та нове. Довгий час Скала існувала просто у вигляді дитячо-юнацької школи та лише через деякий час заявилась до другої ліги. Але й цей клуб став жертвою типових провалів українських клубів. Скала створювалась у вигляді футбольної школи, аби вирощувати молодих талантів та продавати їх до інших клубів. Але виявилось, що за ці 10 років Скалі так і не вдалось продати жодного гравця, аби заробити якісь гроші.
Важливе уточнення: продати чи виростити? От в цьому і проблема – завищенні вимоги. Кілька років тому Дніпро сильно хотів талановитого форварда Скали Олега Квича, навіть викрадав його на деякий час, але міг і заплатити якісь гроші за нього. Проте Скалу не влаштовували «якісь» гроші, керівництво клубу вимагало ледь не суму з шістьма нулями. Цієї зими, ще навіть до історії зі зняттям, Квич залишив Скалу у якості вільного агента, так і не виборовши місця у складі команди.
Продавати – це велике вміння. Як і купувати. Як і заробляти гроші. В українському футболі лічені люди на це здатні.
Саме тому найкращим прикладом для сучасного представника українського футболу залишається Олександрія. Скромний клуб з невеликими зарплатами та бажанням не стрибати вище голови. Проте Олександрія – це типовий клуб кількарічної давності, де все залежить від бажання господаря та немає ніяких можливостей утриматись на плаву на випадок якоїсь чергової кризи.
Коли футбольні клуби були іграшками для можновладців, ніхто не думав про те, що їх треба якось розбудовувати та розвивати. Спортивний менеджмент чи просто менеджмент був чимось дивним та відверто непотрібним.
«Освоювати» та «розпилювати» гроші від меценатів може кожен
Не менше 2,5 років пройшло з того часу, коли в українському футболі настав час для змін. Але практично всі відмовились від можливості робити щось нове. За виключенням тих же Карпат та Зорі ніхто більше не підлаштовується під нові реалії, а просто чекає на повернення старих часів чи просто використовувати свої навички у нових умовах.
Ті ж п’ять років тому Петро Димінський ні за які гроші не погоджувався продавати своїх провідних гравців, а цінник на Олегові Голодюку буде ще довго жахати колишнє керівництво Металіста. Тепер Карпати спокійно продають одного з своїх найсильніших та найстабільніших гравців Володимира Костевича за 300 тисяч євро.
І це цілком нормально. Набагато правильніше, ніж віддавати одного з найкращих гравців безплатно «по-дружньому потиснувши руки». Українському футболу справді потрібні люди, які будуть жити по-новому. Інакше чергова можливість буде втрачена.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
