– Коли дізналися, що вас запрошують у київське «Динамо», довго оговтувалися від ейфорії?
– Ейфорія – не ейфорія… Як вам сказати. Мені імпонувало, що зателефонував Суркіс-старший, тодішній президент, і запросив у Київ. Паралельно у мене була пропозиція від московського ЦСКА. Я обирав. Коли сказав про це батькові, то почув: «Навіть не думай. Їдь у «Динамо». І я поїхав.
– Потрапили з корабля на бал. Дебютувавши проти маріупольського «Металурга», ви вийшли у матчі-відповіді чвертьфіналу Ліги чемпіонів «Динамо» – «Реал». Не перегоріли?
– А чому я мав перегоріти? Приїхав, тренувався в Ізраїлі. Потім отримав травму і в Мадрид не полетів. Про київський матч пам’ятаю небагато. Стільки часу минуло.
– Як «Динамо» святкувало вагомі перемоги в Лізі чемпіонів?
– Після матчів ми, звичайно, збиралися разом у неформальній атмосфері. У нас було улюблене місце в «Нон-стопі».
– Як змінювався настрій Валерія Лобановського залежно від того, перемогло «Динамо», чи зазнало невдачі? Що полюбляв казати?
– Найчастіше казав: «Забули. Працюємо далі». От і все.
– Хто був вашим другом у «Динамо»?
– Я ж не один прийшов у команду. Серебренніков, Кормільцев – ми жили в одному домі. От вони й були моїми друзями. А ще Саня Кирюхін, який разом зі мною грав за «Уралан». Потім з’явилися Валік Белькевич, Юра Дмитрулін.
– Олега Лужного побоювалися?
– Олега Романовича Лужного – так. Навіть зараз, коли зустрів його нещодавно, хотів звернутися на «ви».
– Може, пригадаєте якісь жорсткі історії?
– Наприклад? Назвіть хоча б тему.
– Хацкевич, наприклад, якось розповідав, що Лужний міг і по печінці дати, коли потрібно…
– Я такого не пам’ятаю. Він міг обматюкати конкретно. За красиві бутси, наприклад, або за те, що пас йому не віддали, коли він забігає 80 метрів. Це – так. Але щоб вдарити когось – ні. Звіром був тільки на полі.
– Півфінал Ліги чемпіонів із «Баварією» в Києві. Коли Косовський зробив рахунок 3:1 – що ви подумали в той момент? Ми – у фіналі?
– Може й так. Але все одно муляло на серці, бо розумів: «Баварія» є «Баварія». Тим не менше, рахунок 3:3 став прикрою несподіванкою. Лобановський тоді ще в роздягальні сказав: «Ми вже програли у Києві».
– Як ви пережили цей виліт за півкроку до фіналу? Трагедія?
– Та чому трагедія? Ми думали, що зможемо повторити цей шлях. Але якось не зрослося потім. Звичайно, це було неприємно, було прикро, образливо. Але – не трагедія. Трагедія – це ось зараз в Італії завалило снігом готель.
– У Києві усі називали вас «Другим Заваровим». Із часом це прізвисько не набридло?
– По-моєму, воно недовго протрималось. Це сам Валерій Васильович одного разу так сказав – і всі підхопили. Кучеряве волосся і все таке.
– Потім ви постриглися…
– А потім знову заріс. Знову постригся. Таке… Заваров – мій кумир із дитинства. Тому чути порівняння із ним мені було приємно.
– Ваш найкращий матч у футболці «Динамо»?
– Було багато таких матчів, які приємно згадати. Той же «Байєр», той же «Металіст». Проти «Леверкузена» вийшов на заміну – мені сподобалося. Єдиний свій хет-трик за «Динамо» зробив у матчі з «Кривбасом». Навіть отримав сервіз за найкращий гол (забитий «ножицями» – «Футбол 24»). Досі вдома стоїть.
– Із попередніх інтерв’ю роблю висновок, що у вас не склалися стосунки з Олексієм Михайличенком, який дозволяв собі на вашу адресу образливі репліки. Чому?
– Не знаю. Це з моєї точки зору ці стосунки не склалися. Спершу вони були нормальні. А потім у мене виникла ситуація, коли я захворів і три місяці не міг одужати від бронхіту. Тільки перестану кашляти, наш доктор Малюта – на поле мене. Я не можу бігати, кажу про це. «Ти філониш». От я і висловився. Психонув, бо мені не повірили.
– А що казав Лобановський?
– Валерій Васильович не особливо спілкувався з футболістами. Він поставив Малюті завдання: Яшкіна вилікувати якомога скоріше. Малюта до нього приходить і каже: «Він чомусь не одужує». От у нас і виникла на цьому тлі невелика перепалка. В принципі, зараз ми з Михайличенком нормально спілкуємося. Нічого такого.
– Після цього конфлікту ви вирішили піти з «Динамо»?
– Так, саме через це я пішов. Вважаю, що зробив помилку. Досі докоряю собі через це. Поїхав у чемпіонат Росії, де порвав «хрести». Думаю, що це – знак. А потім кар’єра пішла під укіс. Через одне неправильне рішення.
– Курити цигарки ви почали у «Динамо», чи ще раніше?
– Коли я приїхав у Київ, то не курив. Почав, потім кинув. У мене так постійно: трохи покурю, а потім період без цигарок.
– Зараз курите?
– Якраз збираюся кидати. Хоча курю небагато. Однієї пачки мені вистачає на кілька днів.
– Невже під час тренувань і матчів не відчували фізичного дискомфорту через куріння?
– Ні, не відчував. У Києві міг навіть упродовж цілого сезону не курити. Це хіба що на відновлення впливати могло – повільніше набирав форму. Проте під час матчів все було нормально. Але футболістам потрібно казати, щоб вони не курили, - розповів Яшкін у інтерв'ю «Футбол 24».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
