«Аналізувати і ще раз аналізувати...
Дивлячись на те, що робить на полі Джордж Веа - темношкірий нападник із «ПСЖ», я вперше відчув себе безпорадним. Технічний, швидкий, довгоногий, абсолютно непередбачуваний - м'яч буквально прилипав до його ніг. Рухи були настільки незвичайними, техніка незвичною, що я просто не розумів, як будувати тактику захисту... Завдання було не з легких. Я не міг передбачити його, не відчував.
1994. Ліга чемпіонів.
Мені - дев'ятнадцять. І я готуюся до матчу «Динамо» - «ПСЖ». Дивлюся відео з іграми майбутнього суперника. Тренер - Сабо, до нього особливо не підійдеш із питаннями що й до чого.
Дістаю зошит і роблю перші записи...
«Веа - правоногій, технічний, непередбачуваний, невідомо що зробить у наступний момент...»
Дивно, але дивлячись зараз на ті свої кострубаті записи, я розумію, що робив одну з найважливіших речей не тільки у футболі, але і в бізнесі. Я аналізував. Вивчав.
Обидва матчі з «ПСЖ» ми програли. Але Луїс Фернандес, тренер французів, в інтерв'ю французькій пресі сказав, що я хоч і молодий, але дуже перспективний гравець. Не по роках розвинений, і добре себе показав на тій позиції, де зазвичай грають футболісти постарше. Дійсно, на позицію ліберо зазвичай потрапляють років після двадцяти п'яти - тридцяти. У дев'ятнадцять на таку позицію гравців ставлять рідко - тут потрібен досвід, мізки, чуття... Пам'ятаю, як пишалася мама, вирізаючи тоді замітки в газетах. Ще б пак - французи про улюбленого сина написали! Якби вона тоді знала - скільки ще їх буде, таких вирізок...
Ось саме з тих пір і з'явилася звичка записувати свої спостереження.
Чомусь прийнято вважати, що футболісти - це все тупі малограмотні люди, в футбол грають виключно ногами, мізки їм ні до чого. І забувають одну просту істину. Дурнів спорт не терпить. Вони в ньому надовго не затримуються.
Розуміння цього було прищеплено вже в дитячій школі, і дуже дякую моїм першим тренерам - Сергієнку Анатолію Петровичу (СКА «Київ») і Крощенку Анатолію Миколайовичу («Динамо») за те, що змогли вкласти в мою голову важливість і необхідність вміння вивчати і аналізувати противника. За те, що змушували думати, мислити, приймати рішення. За те, що навчили мене тому, що результат поєдинку не вирішується одною фізичною перевагою.
У дев'яностих, звичайно ж, не було тих можливостей, що зараз. Не було інтернету, а відеонарізки, які переглядалися перед грою, зазвичай були не дуже інформативними. Тому залишалося одне - виходити на поле і займатися швидким аналізом під час гри. Це, до речі, було і непогано, тому що кожна гра мала свої додаткові особливості - погодні умови, психологічний стан команди і т.д.
Звичайно ж, мене, як захисника, цікавили ті гравці, які потенційно могли нам забити - нападники, півзахисники. Завжди цікаво було зрозуміти стиль їхньої гри, зрозуміти де основна загроза. Опікою нападників я займався вкрай рідко, в основному - виконував фунції «чистильника». Того, хто «підчищає» огріхи і помилки партнерів.
На цій позиції не так важливі швидкість і витривалість, як уміння правильно і швидко оцінити обстановку, бачити поле, відчувати супротивника. Необхідно бути на місці подій за частки секунди до того, як все почне відбуватися.
В ідеалі, звичайно ж, м'яч до останнього захисника повинен доходити, образно кажучи, «в крові» - команда повинна боротися за м'яч до останнього. Який би не був хороший останній захисник, один він не видасть потрібного результату. Працювати повинна вся команда.
Почитав старі записи з попередньої короткою характеристикою моїх супротивників, посміхнувся... Ось деякі з них. До речі, наступні ігри частіше підтверджували мої висновки, ніж спростовували.
Янкер («Баварія») - твердолобий «броненосець», завдання - «проломити» оборону. Бачу ціль - не бачу перешкод.
Дель П'єро («Ювентус») - зухвалий, хитрий, зухвалий. Брудний гравець, робить гидоти нишком. (Ось все підтвердилося. Саню Шовковського двинув нишком ліктем у живіт. Арбітр не побачив, а шкода).
Фігу («Барселона») - технічний, роботяга, робить дуже великий обсяг роботи.
Рівалдо («Барселона») - лівоногий, технічний, але передбачуваний. Нічого особливого. Швидкий.
Еффенберг («Боруссія», «Баварія») - нестандартно мислячий, дуже цікавий, бути напоготові, читати. Запальний.
Руні («Евертон») - бичок, техніка жорсткувата, намагається тиснути корпусом, англійська школа. Важкий, бути готовим до того, що захоче штовхатися, не входити в контакт.
Рауль («Реал») - грає завжди в чужому майданчику, чекає помилку. Хитрий лис. Провокатор. Може самостійно вирішити результат зустрічі.
Маріо Баслер («Баварія») - стандартний, класичний гравець високого рівня. Стежити за стандартами.
Бергкамп («Арсенал») - хитрий. На вигляд не швидкий, але може вибухнути.
Коллер («Андерлехт») - високий, любить чіплятися за ноги, падати у штрафному. Хитрий, бути напоготові. Важкий.
Це тільки частина з тих записів, що я знайшов в тому старому зошиті. У ньому практично немає імен футболістів українського чемпіонату, ну хіба що гравці «Шахтаря».
До речі, смішна історія якось вийшла з Брандао.
Проаналізувавши, я зрозумів, що Брандао - яскраво виражений лівоногий. І в одній із ігор з «Шахтарем», коли Брандао вийшов практично на лінію штрафного - просто став йому під ліву ногу. І показав - мовляв, бий, чого ти... Той сіпнувся правою ногою раз, сіпнувся два, розвернувся - і віддав пас назад. Здавалося б - ну бий правою, позиція вигідна, аж ні... Права - неробоча.
Так що дуже корисно вивчати противника перед грою.
Єдине, чого ти ніколи в житті не можеш спрогнозувати - так це того, що тебе будуть свідомо калічити. Наплювавши на всі правила гри. Таке теж траплялося в моїй кар'єрі, і не тільки моїй», - зізнався Ващук на своїй сторінці у Facebook.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
