Олександр Шовковський
За 16 років його ховали як основного кіпера «Динамо» мінімум тричі: Рева, Богуш і Коваль здавалися людьми, які вже точно всерйоз і надовго. Але рано чи пізно Шовковський повертав собі позицію №1, хоча будь-який фан «Динамо» зі стажем без проблем назве з півдюжини серйозних помилок воротаря в топових матчах.
Причина проста - без Шовковського до цих топових матчів команда і не дісталася б. Тому що він, як ніхто інший, вмів зібратися і видати гру суперрівня, звідси і всі успіхи з пенальті. У цьому СаШо дуже нагадував іншого воротаря, з яким перетинався безліч разів - Касільяса. Але, на відміну від Ікера, Шовковський не захотів завершувати кар'єру поза рідним клубом.
Тіберіу Гіоане
Олег Гусєв дуже просив не ставити його на цю нецікаву позицію (жарт, але заснований на реальних подіях). Тому вибір припав на іншого універсала, який не раз закривав місце праворуч у захисті. Після відходу Лужного, який був ще в минулому столітті, кого тільки сюди не намагалися ставити, догралися в якийсь момент якщо не до мишей, то до іримій з алессандрами. Джеррард у своїй автобіографії писав, що пограв за «Ліверпуль» на всіх позиціях, крім воротарської. Гіоане за 10 років в Києві пройшов щось подібне: опорник, атакуючий хавбек, ліберо, правий захисник - і завжди видавав міцний рівень. Бетао, Даніло, вибачте, ви стали своїми для «Динамо», але Тіберіу просто розумніший як гравець.
Горан Гавранчич
Харизматичний серб за своїм рівнем поступається, наприклад, піковим Федорову і Драговичу, але за його перший пас, який встиг відзначити ще Лобановський, який кликав Горана до Києва як опорника, за його вміння винести в аут суперника з м'ячем, за пристрасть - Гавранчич точно заслуговує місця в основі цієї команди.
Та й якщо порівнювати зі згаданими вище конкурентами, то Федоров багато травмувався, а Драгович банально досяг меншого в Києві. 4 титули чемпіона, звання кращого захисника сезону 2002/03 і самі-знаєте-який-гол на «Стадіо Олімпіко». За часів брутальних і нервових Саблича-Родолфо-Родріго та інших веселих хлопців Горан був острівцем спокою. Таке не забувається.
Євген Хачеріді
Мабуть, найкращий український центрбек «Динамо» 21 століття. Про Федорова вже було, Ващук і Головко кращі роки залишили в столітті 20-му, інших якось і розглядати несерйозно. Хачеріді за своїм потенціалом, обдарованістю, природним даним безсумнівно заслуговує місця в складі символічної збірної клубу рангом вище, ніж «Динамо». Його біда і проблема, що для тієї брили мармуру, яку колись відкопав Віталій Кварцяний, ніхто толком і не знайшов відповідний різець. Постійно здавалося, що ось-ось і Хачеріді вийде на рівень найкращих захисників Європи, поїде в сильніший чемпіонат, а на ділі йому цього року стукне вже 30, і шансів на закінчення кар'єри в «Динамо» помітно більше, ніж на від'їзд. Втім, у ролі першого хлопця на селі немає нічого ганебного, всім би таке село.
Андрій Несмачний
Можна багато іронізувати над братом Андрієм і його ставленням до «Свідків Єгови», але поки «сатана» Ігор Суркіс спокушав його грошима - сильніше лівого захисника в українському футболі не було. Несмачний трохи не встиг за віком пробитися в золоту команду Лобановського кінця 90-х, але взяв своє трохи пізніше. Році в 2001-му у нього було все, що потрібно класному фланговому захиснику: вміння підтримати атаку (чемпіонський гол «Дніпра» всі пам'ятають?), здатність відпрацювати ззаду, позиційна грамотність, відсутність боязні авторитетів. Іди він тоді в «Блекберн», навряд чи зробив би кар'єру гірше умовного Ріїсе.
Не пішов: трансферна політика «Динамо» тоді будувалася на принципі «все (від 15 млн) або нічого (вали в «Закарпаття» вільним агентом)». Але в символічній збірній «Динамо» місце від нього нікуди не поділося, Каддурі як легкоатлет був набагато вище, а ось як футболіст все ж поступався Андрію.
Огнен Вукоєвич
Вибираючи між хорватом і Гусіним, віддав перевагу першому через два фактори. Перший: Андрій в 21-му столітті відіграв за «Динамо» помітно менше, ніж міг, і, по суті, був незамінним лише в сезоні 2002/03. Все ж Вуко з його 4 роками залізно основного і ще двома сезонами гравця ротації виглядає краще.
Другий аргумент: Гусін програвав Вукоєвичу в умінні розвинути атаку. Не завершити, а саме розвинути. Він віддавав купу коротких точних передач, але як же часом вони гальмували розвиток гри. Вукоєвич був оснащений краще. Той факт, що його однаково цінували і Сьомін, і Газзаєв, що ставили дуже різний футбол - найкращий доказ і показник класу.
Мігел Велозу
Найрозумніший гравець в новітній історії «Динамо». Є відчуття, що йому трохи не пощастило з тренерами, з якими він працював у Києві. Пізній Сьомін і Блохін просто не знали, що робити з португальцем, який феєрив спочатку. При Реброві він був хороший, але вже втратив початковий запал. Цього хлопця б так до складу «Динамо» 2002-05, коли кияни постійно страждали в вирішальних матчах від відсутності людини, яка може розгорнути атаку однією передачею, через що повинні були брати за рахунок біганини там, де не добирали думкою. Але в той час подібних трансферів Суркіси дозволити собі не могли. Втім, і без цього Велозу взяв участь у двох із трьох найуспішніших кампаній команди в єврокубках в 21-му столітті та двічі ставав чемпіоном країни - гріх скаржитися.
Андрій Ярмоленко
Кумедний факт: саме «хлопчик зі 130-го кілометра» є рекордсменом в історії чемпіонатів України за кількістю переможних м'ячів. Це до розмови про те, що Ярмоленко не вистачає характеру. Андрій, звичайно, пересидів у «Динамо», але, на відміну від того ж Хачеріді (і ряду хлопців, які могли зайняти місце в цій команді), і так витягнув з себе більше, ніж йому прогнозували. Так, він часом із наполегливістю дятла довбає захист суперників по одному і тому ж сценарію. Але що ж поробиш, якщо сценарій працює, а той же шаблон зробив, наприклад, Ар'єна Роббена світовою зіркою? Ярмоленко, звичайно, вже навряд чи заграє в «Баварії» або іншому суперклубі, але своє місце легенди в історії «Динамо» він точно заслужив. Судити його за те, що ніяк не може ризикнути і вирушити у вільне плавання? Не питання, давайте тільки тоді за це Тотті й інших one club man-ів розкритикуємо.
Валентин Белькевич
Якщо Велозу - найрозумніший у новітній історії, то Белькевич - найрозумніший у всій історії «Динамо» 21-го століття. І, можливо, найбільш «нединамівський» футболіст, який розцвів за Лобановського. Метр спочатку вважав за краще використовувати його для посилення гри по ходу матчів, але встояти перед тим, що Белькевич давав грі Якість (саме так, з великої літери) не міг навіть він. Білорус точно міг би грати в абсолютно будь-якій топ-команді Європи першої половини 2000-х - і фани «Динамо» хіба що можуть егоїстично радіти, що цього не сталося.
Олег Гусєв
Нехай Олег не потрапив в основу на позиції правого хава, а в захисті, як уже говорилося, грати відмовився б, але ж і зліва він звик грати. Ривки і удари, з сезону в сезон, старанність, вміння зіграти тонко - Гусєв був оснащений на рівні найкращих крайніх хавбеків континенту. Тому нічого дивного в чутках, які курсували час від часу, що його візьмуть у справжній, ще долуїсадріанівський «Мілан», не було. А ще Гусєв відрізнявся тим, що доводив все на поле, а не словами - і зраджував принципу лише у виняткових випадках, як тоді, після матчу з БАТЕ. Олег, зрозуміло, заслуговував кращого прощання з «Динамо». Хоча хтось може сказати, що воно запізнилося на пару років.
Максим Шацьких
Дивно, але саме узбек є найкращим втіленням європейського підходу до футболу в «Динамо» останніх 17 років. Будеш орати - гратимеш і зростатимеш. Шацьких - це історія про те, як хлопець із вашого двору виходить в основі головної команди країни в Лізі чемпіонів. Просто тому, що може віддати всього себе роботі. Повністю - не на 90 хвилин, а на все життя. Якби в Україні хотіли б зняти рімейк «Гола», то замість мексиканського хлопця точно був би узбецький. Який, між іншим, забив за «Динамо» в 21-му столітті найбільше.
10 гравців, які виходили б на заміну в цій команді: Андрій Гусін, Айіла Юссуф, Діого Рінкон, Джеремейн Ленс, Роман Єрьоменко, Бетао, Тарас Михалик, Олександр Алієв, Олександр Драгович, Артем Мілевський.
Дмитро Літвінов
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
