Євген Коноплянка підписував контракт із Шальке на самісінькому фініші літнього трансферного вікна. І Вайнцирль, і його бос, спортивний директор клубу Крістіан Гайдель, в унісон підводили вболівальницькі кола у Німеччині до того, що клубу, який щойно продав за 50 мільйонів євро свого найперспективнішого, найталановитішого гравця Лероя Сане, вдалося отримати справжню зірку.
«Ми давно за ним слідкували і розглядали можливість його підписання», – казав один із творців успіху Майнца останніх років Гайдель.
«Ми дуже розраховуємо на цього результативного швидкого півзахисника, якого можна використовувати на будь-якому фланзі. Він дасть нашій команді великий досвід, в тому числі і міжнародний, оскільки зі своєю національною збірною та попередніми клубами регулярно виступав на міжнародному рівні», – не приховував тоді, наприкінці серпня, власної радості Вайнцирль.
Коноплянка, природньо, не завиблискував зі старту своєї гельзенкірхенської кар’єри. І Вайнцирль, який і сам лише за кілька місяців до приходу українця наважився змінити скромний Аугсбург на одного із грандів німецького футболу, стабільно захищав Женю, пояснюючи журналістам прописні істини про те, що дива у футболі якщо і трапляються, то не в цьому випадку. Влітку до Шальке разом із новим тренером прийшла й ціла група нових футболістів. І жоден з них досі не справив wow-враження на вболівальників. Ні Брель Емболо, придбаний за 22,5 мільйона євро у Базеля, ні Бенжамен Стамбулі, за якого заплатили 8,5 мільйона ПСЖ, ні Набіль Бенталеб, ні досвідчений вовк Бундесліги Налду, ні добре відомий Вайнцирлю за спільною роботою в Аугсбургу Абдул Рахман Баба – ніхто не вистрелив, ніхто не став стабільним лідером команди, улюбленцем фанів.
Проте, дивлячись на футбол Шальке, поневолі замислюєшся: а чи в футболістах тут справа? І хочеш-не-хочеш, та позираєш у бік тренера. Зізнаюсь, перехід Вайнцирля до Шальке сприймав із величезним інтересом. Дуже вже подобалася робота цього тренера в Аугсбургу. На мій погляд, саме Маркус став головним творцем трансформації швабо-баварців із аутсайдера-новачка Бундесліги до учасника єврокубків.
Аугсбург Вайнцирля був простою командою, ототожненням стилю якої я для себе завжди вважав нинішнього гладбахця Андре Хана, здоровенного атлетичного тоді правого півзахисника (зараз у Гладбаху його переважно форвардом використовують), що невтомно і несамовито на довгому кроці носився полем взад-вперед, на високій швидкості, виконуючи шалений обсяг оборонної роботи, примудряючись при цьому ще й немало забивати. Якщо постаратися коротко охарактеризувати гру тодішнього Аугсбурга, то головним для цієї команди було не пропустити в обороні, захищаючись досить глибоко і дуже організовано, і спробувати вразити ворота суперника за рахунок швидкісної контратаки через вільні зони, що залишав суперник, або стандарту.
Нинішній Шальке все частіше нагадує той простий скромний Аугсбург. Нюанс лише в тому, що амбіції, цілі цих клубів – зовсім різні. Як і фінанси. Як і вимоги громадськості.
За підбором виконавців, за іменами Шальке повинно боротися за місце в Лізі чемпіонів. Проте Вайнцирль, що звик до управління аугсбургськими ноунеймами, схоже, не надто добре радить собі, керуючи зірками третьої найдорожчої на даний момент команди Бундесліги.
У нинішньому сезоні Маркус спробував уже три схеми: 1-4-2-3-1, 1-4-4-2 і 1-3-5-2. Остання залишається його актуальним вибором. Проте де у цій системі місце Євгену Коноплянці?
Женя – лівий вінгер. Проте у системі Вайнцирля такої позиції немає. Фланги віддані на відкуп атакувальним захисникам (чи, за бразильською термінологією, латералям). Функція їх – «закривати бровку», працюючи від прапорця до прапорця, а це, як відомо, не футбол Коноплянки. Яскраво виражену «десятку» – позиція де, в принципі, міг би проявити себе технічний, розумний Євген, – нинішній Шальке теж використовує зрідка. І мені часом навіть стає страшно за одного із моїх бундеслігівських улюбленців Макса Майєра, одного із найталановитіших молодих футболістів Європи, який зараз – лише бліда тінь себе самого попередніх сезонів.
В останньому на даний момент матчі проти Франкфурта Коно дуже часто опускався глибше, на позицію опорного хава, щоби бодай там зустрітися з м’ячем, спробувати зв’язати гру команди, яка не знала, що робити на полі в ситуації коли потрібно відігруватися, а суперник дуже організовано відійшов у захист. Коноплянка – опорник? І сміх, і гріх, як кажуть у Львові…
Тож за півроку своєї гельзенкірхенської кар’єри Євген Коноплянка найкраще проявив себе в ролі одного із центрфорвардів. Два м’ячі він забив у Лізі Європи, два – у Кубку Німеччини. Свій єдиний у Бундеслізі – Фрайбургу ударом головою.
Інша справа, що, враховуючи манеру футболу Шальке, намагання атакувати флангами з подальшою навісною чи прострільною передачею у штрафний майданчик, частий вихід із оборони через довгий пас (бо в центрі поля зв’язати гру якось не дуже виходить), Вайнцирль радше зробить ставку на нападників високих, потужних, що вміють добре чіплятися за м’яч, здатні продавити захисника за рахунок сили, здатні забити головою. У Шальке таких чимало. Клаас-Ян Хунтелаар (186 см), Франко Ді Санто (193 см), Брель Емболо (185 см) нині травмовані. Але, щойно відновившись після травми, грає Ерік-Максім
Чупо-Мотінг (191 см). А взимку до повного комплекту було придбано із Нюрнберга австрійця Гвідо Бургшталлера (187 см). Відтак, на два позиції – п’ять футболістів. Конкуренція – вогонь! Особливо, враховуючи, що для кожного із них роль центрфорварда – куди більш звична, ніж для Коноплянки.
І в цій ситуації висновок напрошується один: у футболі, який грає зараз команда тренера Вайнцирля, місця футболісту Коноплянці немає. Місця стабільного гравця основи, що на улюбленій позиції здатен показати все те найкраще, що досі демонстрував на полі у своїй кар’єрі. Тим більше що футболіст Коноплянка клубу Шальке не належить, і влітку за нього доведеться викласти чималі 12,5 мільйона євро, прописані як опція викупу Коноплянки у Севільї.
Тому дуже цікаво, як розвиватиметься ця історія надалі. З одного боку, спортивний директор Шальке Крістіан Гайдель неодноразово повторював фрази про «проект», «побудову нової команди», «віру у нового тренера». З іншого, бідний, блідий футбол, що його демонструє Шальке, уже дратує вболівальників, які дедалі голосніше висловлюють претензії до тренера. У перших 18-ти турах чемпіонату Вайнцирль показав найгірший для Шальке результат за 23 роки. Востаннє 9 поразок у 18-ти матчах сезону королівсько-блакитні терпіли в чемпіонаті 1993/94, коли у підсумку ледве врятувалися від вильоту.
Очевидно, що лише звільнення тренера здатне змінити й статус українського футболіста у цій команді.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
