Прихід Александара Пантича в київське «Динамо» став своєрідним символом зміни трансферної політики. По суті Пантич повинен замінити Александара Драговича, з яким його вже встиг порівняти багато хто, в тому числі і Сергій Ребров. Ось тільки Драгович приходив у «Динамо» висхідною зіркою, боротьбу за нього довелося виграти у ряду серйозних європейських клубів, включаючи «Інтер» і «Рому». Пантич ж намагається почати все заново після того, як не зумів пробитися в основу середняків Прімери з «Алавеса». Як показує досвід, в таких випадках, коли гравець пробував свої сили в Європі, але у нього виходило не дуже, і в «Динамо» виходило далеко не у всіх. Точніше, майже ні у кого - і ось десятка найяскравіших історій.
Леандро Машаду
Де пробувався: «Валенсія», «Спортинг», «Тенеріфе».
Влітку 2002-го Машаду з'явився в Києві мало не як месія. Тоді майже навколо будь-якого бразильця витав ореол чарівника, благо збірна країни щойно виграла чемпіонат світу. Та й імена клубів, де виступав Леандро, вимовляли з повагою. І неважливо, що в «Валенсії» він так і не зміг замінити Міятовича, як того хотіло керівництво клубу, пішовши звідти після першого ж сезону, як пізніше було і в «Спортінгу».
Не затримався Леандро і в Києві: 5 ігор, 2 голи - і категорична невідповідність командній грі киян. Нападників-егоїстів у Києві тоді не шанували, пам'ятні ще були заповіти Лобановського.
Периця Огненович
Де пробувався: «Реал», «Кайзерслаутерн».
Перед чемпіонатом світу-1998 у складі команди Югославії було два неймовірних таланти: Деян Станкович і Періца Огненович. Але якщо перший зробив прекрасну кар'єру в італійському футболі, вигравши все, що можна, з «Лаціо» і «Інтером», то другий так толком і не розкрився. В «Реалі» періоду, коли туди потрапив серб, були розбрід і хитання, гравців, навіть найталановитіших, кидали, як кошенят у воду. Чекати, поки Огненович буде давати результат, не планував ніхто. Плюс атакуючий хавбек сам по собі був дико травматичним, що не підвищувало його шансів.
В «Кайзерслаутерні» овацій він теж не здобув, виїхавши в результаті в Китай, звідки його і покликали до Києва. На жаль, в Україні дива теж не сталося. Огненович з'явився в формі «Динамо» всього двічі, не сподобався тренерам і в кінці сезону 2003/04 відбув геть.
Демба Туре
Де пробувався: «Ліон», «Грассхопер».
Молодий сенегалофранцуз з'явився в «Динамо» по ходу сезону 2006/07. До того в його бекграунді було просиджування штанів на лавці запасних у «Ліоні» і спроби проявити себе в Швейцарії, де Туре з перемінним успіхом виступав за «Грассхоппер». Забігаючи наперед, скажемо, що за всю кар'єру в «кониках», тобто за 5 років, він заб'є 14 голів - показник досить середній.
Ось і в Києві Туре грав сам по собі: швидкий, технічний, але тактично неграмотний. Шансів проявити себе у нього практично не було, ніхто в результаті про його відхід і не шкодував.
Роман Єрьоменко
Де пробувався: «Удінезе», «Сієна».
Перший в цьому списку випадок вдалого вкладення коштів киянами, та ще такого, що дозволило істотно заробити, адже в казанський «Рубін» Єрьоменко йшов за 13 мільйонів доларів. В «Удінезе», який збудував справжній концерн, не гірше, ніж «Де Бірс», з пошуку та огранювання молодих діамантів, у Єрьоменка були занадто сильні конкуренти. В «Сієні», куди він відправився в оренду, справи теж не склалися.
Зате все вийшло в Києві, де Роман відразу вписався в концепцію Юрія Сьоміна. Розумний хавбек з пасом і ударом, нехай і не надшвидкісний, але здатний при необхідності зіграти навіть на фланзі оборони - для українського чемпіонату цих талантів вистачало з головою. Варто відзначити, звичайно, що адаптації Єрьоменка в столиці України сприяла і відсутність мовного бар'єру: син екс-гравця «Спартака» з дитинства знав російську, тому розумів тренера в прямому сенсі краще, ніж інші легіонери.
Огнен Вукоєвич
Де пробувався: «Льєрс».
Мало хто пам'ятає, але по молодості років, в 2005-му, хорватський опорник встиг відправитися в бельгійський чемпіонат, де не заграв. Довелося повертатися на батьківщину і доводити клас в складі рідного загребського «Динамо», звідки він і вирушив до Києва. В «Динамо», принаймні, в його новітній історії, хорват точно був одним із кращих легіонерів, не викликаючи претензій ні за рівнем майстерності, ні за самовіддачею.
Лукман Аруна
Де пробувався: «Монако».
Нігерієць часом залишав враження людини, якій важливо лише пробити здалеку по горобцях та врізати по ногах суперника. Набір якостей не безнадійний для тафгаїв НХЛ, але ось для того, щоб проявити себе в тактично грамотному французькому чемпіонаті, цього було мало, тому попри всі фізичні дані Аруна грав за «Монако» нечасто.
В Україні проявити себе теж не вийшло. Можна, звичайно, кивати, що грав тут Лукман в смутні часи «Динамо», коли ні Сьомін часів другого пришестя, ні Блохін не могли нічого добитися. Але, судячи з того, що в подальшому нігерієць цікавив лише «Астану» та «Анжі», коріння його невдач не тільки в проблемах клубу.
Домагой Віда
Де пробувався: «Байєр».
Історія, дуже схожа з тією, яку пройшов Вукоєвич, хіба що клуб в резюме у Віди більше статусний. В «Байєр» його брали в 21 рік, потримали в складі сезон і відпустили, так як Домагой на той момент рівень Бундесліги точно не тягнув, грубіянив і допускав позиційні промахи. У тому-таки загребському «Динамо» Домагою вдалося довести, що він вміє вчитися на помилках і звернути на себе увагу серйозного європейського клубу. І в «Динамо» останніх років він точно один із лідерів, часом забиваючи найпотрібніші м'ячі.
Тайє Тайво
Де пробувався: «Марсель», «Мілан», «Куїнз Парк Рейнджерс».
У Франції у Тайво все було добре, котирувався як один із найсильніших лівофлангових захисників чемпіонату. Але ось запрошення в «Мілан» почало невдалий період у його кар'єрі. У складі «россо-нері» Тайво не заграв, нічого не вийшло і в складі англійських середняків із «КПР». Тоді й виник варіант із орендою в складі «Динамо», благо у керівництва киян давні добрі стосунки з колегами з «Мілана».
Вийшло з перемінним успіхом. У Тайво все ще були козирі у вигляді потужного удару і пристойної швидкості, але очевидно було, що сам футболіст не розглядає Київ як варіант для довгострокових планів. З огляду на те, що команда з ним стала лише 3-ю в чемпіонаті, боротися за Тайво ніхто не став.
Ніко Кранчар
Де пробувався: «Портсмут», «Тоттенхем».
По молодості років оцінювався як головна надія хорватського футболу на світле майбутнє, але всіх авансів так і не виправдав. В Англії у нього бували просвітлення в «Портсмуті», тому коли тренер команди Харрі Реднапп покликав Кранчара в свій новий клуб «Тоттенхем», це здавалося досить логічним. Мовляв, просто партнери по «Портсмуту» нижче класом, а в «шпорах» шансів стати зіркою АПЛ буде більше. Не вийшло, і в 2012 році Кранчар за 7 мільйонів євро перейшов в «Динамо».
Але швидко виявилося, що Кранчар розгубив колишні кондиції, травматичний, лінується, та ще й кликав його в клуб Сьомін, а Блохін із Ребровим не надто прагнули вписати до складу. У підсумку, залишав клуб хорват як вільний агент, ставши одним із найпомітніших трансферних провалів в історії «Динамо».
Олександр Яковенко
Де пробувався: «Фіорентина», «Малага», «Ден Хаг» і безліч бельгійських клубів.
Власне кажучи, в Бельгії Яковенко якраз проявив себе непогано, хоча запрошення в «Фіорентину» і виглядало великим авансом. В Італії для хавбека очікувано не знайшлося місця в складі команди, що грала за схемою 3-5-2, оренди в Іспанію і Голландію теж вдалими не стали.
Імовірність того, що в Києві допоможе і репутація батька, і відсутність мовного бар'єру, і проблеми з травмами у самого «Динамо», була. Але Яковенко так і не зміг нею скористатися, і через чотири місяці, в травні 2016-го, покинув Київ.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
