«Ми були однією сім'єю. Вчора після того, як дізнався про смерть Віктора, не зміг заснути всю ніч. Незрозуміло, як це сталося. Нічого не знаю про обставини смерті. Я тільки сьогодні приїхав до Києва. Похорон повинен пройти в суботу. Для мене це стало справжнім шоком. Мені дуже шкода Віктора. Ми були однією сім'єю, яка робила одну справу.
Він помер молодим хлопцем, міг би ще жити і жити. Мені досі не віриться, що він покинув нас. Віктор Чанов був дуже хорошим другом і просто легендарним воротарем. Він був доброю, веселою і чуйною людиною. Ніколи не лаявся ні з ким. Ми сильно дружили з Віктором. Буквально місяць тому з ним розмовляли, він прекрасно себе почував, ми жартували і сміялися. Він був веселим по телефону», - сказав Ігор Бєланов у коментарі «Чемпионату».
«Новина, звичайно, шокувала. Що вже тут говорити... Віктор був прекрасною людиною, другом, товаришем, партнером по команді. Батько і чоловік чудовий. І звичайно, та майстерність, якою він володів, була кращою, ніж у багатьох. Дотепний, завжди веселий...
Я чув багато версій того, що сталося, але ніякої конкретики немає. Відверто кажучи, я не знаю. Навіть говорити про це не хочеться. Людину вже не повернеш, а ця правда нікому не потрібна», - відреагував Володимир Безсонов.
«У 20-х числах січня мені подзвонив Паша Яковенко, запитав: «Чув, що Вітя в комі?» Для мене це був шок. Я дав Яковенку телефон Чанових, Паша поспілкувався з дружиною Галиною і потім казав мені, що по її голосу вже було зрозуміло - все дуже страшно. Сподівалися, що він піде на поправку, але на жаль... Чув, робили кілька операцій, але не допомогло, - сказав Василь Рац «КП в Украине». - Спілкувалися щойно з Бєлановим, він всю ніч не міг заснути після цієї звістки. Я сам вчора ввечері почувши про смерть Віті включив запис фіналу Кубка кубків-1986 і матчу з мінським «Динамо» в фіналі Кубка СРСР-1987. До години ночі дивився ці матчі, як Вітя тоді рятував нас на полі.
Не віриться... Тільки недавно Андрія Баля втратили, який був у нас душею компанії. А тепер Вітя, який теж завжди заряджав нас позитивом. Ніби частинки себе не стало.
Пригадую, як після тренувань ми залишалися на позаурочну роботу. Я з флангу навішував у штрафну, Бєланов зльоту бив, а Чайник, як ми жартома називали Вітю, тягнув ці м'ячі. Сперечалися, скільки з п'яти ударів він пропустить - один або два. Він говорив - один, а ми наполягали, що два. Ми сперечалися на перекиди або на віджимання. Забити йому було неймовірно складно».
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
