– Звичайно, для покоління, яке виросло на його грі, Віктор Чанов назавжди залишиться легендою, – переконаний Віталій Рева. – Але в першу чергу сьогодні ми прощаємося з людиною. Він пішов з футболу, займався бізнесом. Тому останнім часом я більше спілкувався з його братом, В'ячеславом (також в минулому голкіпер, тренер воротарів ФК «Арсенал» Тула – «Футбол 24»). Іноді розмовляв і з Віктором Вікторовичем, запитував поради.
– Вам довелося попрацювати разом з Віктором Чановим. Яким ви його запам'ятали?
– Дійсно, я його знаю з двох сторін – і як воротаря, і як тренера. У сезоні 1995/96 працював під його керівництвом в «ЦСКА-Борисфен». Віктор Вікторович відрізнявся своїм позитивним характером: постійно жартував, вмів розповісти анекдот. У той же час був вимогливим тренером.
Щодо його ігрової кар'єри, йому довіряв Валерій Лобановський, а довіру Лобановського, повірте, дуже важко заслужити. Ще одна важлива риса Чанова як гравця – він завжди грав для глядача, тішив вболівальників київського «Динамо» своїми карколомними стрибками.
– Ви були колегами по амплуа. Які професійні якості Чанова могли б відзначити? Чого, в першу чергу, він навчив вас як голкіпера?
– Серед інших воротарів Віктор Чанов виділявся своїм вмінням грати ногами. Він володів хорошим пасом, міг розпочати атаку. За часів, коли воротарям ще не заборонялося брати м'яч в руки від свого гравця (це правило ФІФА затвердила в 1997 році – «Футбол 24»), така якість серед голкіперів була рідкістю. Він ніколи не шкодував себе на полі, сміливо кидався в ноги і впевнено грав в умовах великого скупчення гравців у штрафному майданчику.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
