Перед ним відкривалися перспективи крок за кроком спробувати дійти до першої команди київського гранду, адже він був капітаном юнацької команди «біло-синіх», її серцем. Але Олексій обрав інший шлях, аж ніяк не легший.
Правильно вчинив 18-річний талановитий футболіст, чи ні – життя покаже. Але можна констатувати факт. Виповнилася маленька мрія Олексія – він перейшов у топ-чемпіонат і спробує себе у поєдинках з найсильнішими командами Європи. Залишається одне – невтомно працювати на тренуваннях і щоденно доводити головному тренеру свою професійну придатність. А далі все впевненіше і впевненіше проторювати собі шлях в головну команду «прославлених».
В інтерв’ю FootBoom новоспечений гравець «Алавеса» розповів про те, чому вирішив піти з «Динамо», знайомство з Пантичем та адаптацію в Іспанії.
- Як успіхи з візою?
- Все нормально, роблю документи. Мені допомагає клуб та мій менеджер.
- Як взагалі з’явився варіант з переходом до «Алавесу»?
- Мій менеджер Олег Смайлічук сказав, що є можливість перейти до «Алавесу», що мною цікавляться. Потрібно було приїхати до Іспанії, як то кажуть, щоб товар побачили в лице. Там дуже прискіпливо ставляться до деталей. Дивляться, як ти себе почуваєш не тільки на полі, а й в побуті. Вони хотіли переконатися в тому, що я вартий бути там. Тож маємо те, що маємо.
- Тобто, ти був там на перегляді? Скільки часу ти там провів?
- Був три тижні. Міг приїхати ще раніше, але не було сенсу. По-перше, в мене була травма, яка вивела мене зі строю на чотири місяці. По-друге, по закону ЄС футболіст не із країни ЄС не має права грати на професійному рівні, якщо йому не виповнилося 18 років. Тому я чекав свого дня народження.
- Як в «Динамо» поставились до твого переходу? Не чинили перепони?
- Ні, нічого такого не було. Користуючись моментом, хочу ще раз подякувати керівництву ФК «Динамо» (Київ). Дякую, що вони зрозуміли мене, та дали шанс спробувати свої сили за межами України.
- З якою командою «Алавеса» ти тренувався?
- Зараз тренувався з дублем, тому що в першої команди йде сезон, «Алавес» вийшов до фіналу Кубка Іспанії. Та й неправильно, коли незаявлений гравець тренується з першою командою. Зараз найважливіше отримати ігрову практику, бо я довго не грав. Єдине питання – по заявці. В клубі поки що вирішують цю проблему, передали документи до Федарації футболу Іспанії.
- Відчуваєш в собі сили зробити важливий крок – з юнацького футболу до дорослого, причому відразу в іспанський чемпіонат?
- Звичайно! Завжди потрібно вірити в себе. Тут немає нічого нереального. Треба закотити рукава та працювати. Все близько, все поруч, все буде залежить тільки від мене.
- Рівень тренувань в «Алавесі» та «Динамо» різниться?
- Розумієте, прийняти та віддати передачу всі можуть. Там все значно швидше, інтенсивніше. Паузи між вправами коротші, тобто не дають відпочивати. Немає часу відволіктись, подивитися, хто там стоїть біля поля.
- Мовний бар’єр відчувається?
- Найважливіший момент! Надзвичайно важко! Я можу розмовляти англійською, але в Іспанії ця мова не поширена. Тому мені завжди наголошують в «Алавесі», що без мови нема що робити тут, потрібно її вчити. Я вже почав, про елементарні речі вести розмову можу, але коли заходить тема про більш глобальне, нічого іншого не залишається, окрім кивати головою (усміхається, - прим. FootBoom).
Ми сидимо в роздягальні, хлопці щось говорять один одному. Я розумію, що вони обговорюють «Барселону» та «Реал», але суті ще не розумію. Лише сміюся з ними.
- Хто в «Алавесі» тобі допомагає найбільше?
- Там всі стараються допомогти, коли бачать, що ти неправильно щось робиш. Всі підказують. Спочатку допомагали хлопці, які знають англійську. Я старався в роздягальні сідати біля них. Вони мені перекладали, що говорить Містер. Важко на вправах, але нічого. Півхвилини проходило і ти розумієш, що і де.
- З українськими хлопцями, які грають в Іспанії, вже спілкувався?
- Так, розпитував в них якісь моменти. Розмовляв з Вачіберадзе та Гуцуляком, цікавився в якому форматі тренування, та й про побутові речі.
- Те, що той же Вачіберадзе та Гуцуляк так і не заграли в Іспанії, тебе не бентежить?
- Не знаю, чому в них не вийшло, це треба питати у хлопців. В мене є свої цілі, яких я хочу досягти, не звертаю на це уваги.
- Александар Пантич з «Алавеса» перейшов в «Динамо», а ти пішов в протилежному напрямку. Цікаво вийшло.
- Я дуже добре його знаю. Багато разів ми зустрічалися, спілкувались на цю тему. Це нормальний трансферний момент, треба рухатись далі. Я вважаю, що в нього все вийде. Бажаю йому усього найліпшого.
Александар розпитував про «Динамо», про Київ, а я цікавився у нього «Алавесом». Ми обмінялися думками, трошки посміялися, та й почали говорити про життя.
- Побутові справи вже вирішив в Вікторії-Гастейс?
- Весь цей час проживав у квартирі. Спочатку сам, а останні 3-4 дні з хлопцем з Валенсії. Але не знаю, чи залишать його в команді. Дуже хороша людина, ми кожен день спілкуємося. До літа буду жити в цій квартирі, а далі буде видно. Поки ніяких побутових питань не виникає, все на високому рівні.
- На якій позиції найкраще себе почуваєш?
- В середині поля. Можу зіграти як нижче до захисту, так і вище до нападу. Це вже залежить від тренера, де він порахує потрібним мене поставити, там і буду корисним.
- Ти грав за юнацьку збірну України. Тренер Олександр Петраков давав поради?
- Я з ним багато розмовляв, часто зідзвонювались, я йому розповідав, що і як в «Алавесі». Абсолютно про всі речі він знав – де я був, з ким, як все пройшло. Думаю, надалі будемо разом працювати.
- Яку роль в твоєму переході відіграв батько – Олексій Хахльов-старший?
- Абсолютно ніякого відношення до трансфера він не має. Лише підтримка. Я попросив, щоб він був зі мною, коли я підписуватиму контракт. Він приїхав, мені було дуже приємно, що в такий момент поряд була рідна кров.
- Зараз в Україні молодим футболістам довіряють. Навіть в «Динамо» заграли декілька дуже молодих хлопців. Чому не захотів залишитися в Києві?
- Знаєте, давно мріяв про те, щоб спробувати себе в іншому чемпіонаті, за межами України. Тим більше, з’явилась така нагода.
- З головним тренером «Динамо» Сергієм Ребровим розмова була?
- Ні, ми лише віталися на базі, але як такої розмови ніколи не було.
- Чим запам’ятався київський період кар’єри?
- «Динамо» - це моє дитинство. Це те, що заставляло мене тільки посміхатися. Нічого поганого про цей клуб сказати не можу. Хочу подякувати кожному, хто був причетний до мого становлення як футболіста – від прибиральниць до партнерів. Я був капітаном кращої команди України. Я провів тут 5,5 років, з 12-ти років жив сам, далеко від дому, та не жалкую про це.
- За кого вболіваєш, та хто є прикладом для тебе на полі?
- Вболіваю за «Алавес», а з футболістів подобається Андрес Ін’єста. Це геній футболу.
- Тебе дуже часто можна було побачити в Рівному. Батько ніколи не звав до «Вересу»?
- Ми жартували про це з батьком (усміхається, - прим. FootBoom). Але якщо б я перейшов до «Вереса», то було більше б розмов не про футбол, а про те, що навколо нього. Не знаю, що буде завтра, все в цьому житті може бути.
Перехід свого сина до іспанського клубу прокоментував президент «Вереса» Олексій Хахльов-старший.
«Гордість та радість. Це ті два слова, які характеризують мої емоції щодо підписання контракту мого сина Олексія з іспанським клубом Deportivo Alaves.
Гордість за молодого українського футболіста, який отримав шанс проявити себе в одному з найсильніших європейських чемпіонатів. Та безумовну радість за сина, який виборовши звання найкращого 17-річного футболіста України прийняв важливе рішення продовжити кар'єру за кордоном. Однак отримав серйозну травму коліна в матчах за юнацьку збірну України і змушений був лікуватися і відновлюватися в індивідуальному порядку без ігрової практики. Ми разом пройшли цей непростий для будь-якого професіонального футболіста період. І все вдало насправді не просто закінчилося, а лише розпочалося з переходом в іспанський клуб і відкриттям нових футбольних горизонтів. Все зараз залежить лише від нього, тому бажаю йому зламати стереотип несприйняття іспанськими клубами українських футболістів!»
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
