З самого початку, Олександр прокоментував чутки, які сватали його на посаду наставника вінницької «Ниви-В».
«Ця інформація не має під собою підстав», - заявив Шовковський.
За словами голкіпера, зараз він починає жити, вчитися та проводить вихідні в колі своєї сім’ї.
А далі почалися питання вболівальників, які вщент заповнили конференц-зал стадіону «Динамо».
- Чи побачимо ми Олександра Шовковського у ролі тренера? Хто був для вас кумиром протягом вашої кар’єри? Та чи стало для вас несподіванкою, що останній матч в основі ви провели проти «Наполі», або ж Сергій Станіславович вас до цього готував?
- Починав готуватися до завершення кар’єри я ще 30 років назад, будучи в школі. На перше питання не відповім. Зараз я взяв паузу, щоб усе зрозуміти. 30 років у футболі наклали сильне емоційне навантаження. Я хочу повністю позбавитися від відповідальності, пожити як вільна людина та самому будувати своє життя.
Я закінчив тренерські курси та отримав диплом «А», що дозволяє працювати з командами на нижчому рівні. Від пропозиції піти на диплом PRO я відмовився. Завжди встигну це зробити. Мені треба зрозуміти свій внутрішній стан, чи готовий я тренувати та в якій ролі займатися футболом.
На жаль, мої дії в матчі з «Наполі» не були впевненими та вплинули на кінцевий результат. Вважаю, що «Динамо» не заслуговувало місця, яке ми «завоювали». Нам чогось не вистачало. Але моя життєва філософія каже про те, що везіння треба заслужити – самовіддачею, впевненістю.
Головний тренер – не ворог самому собі, він буде ставити того, хто краще готовий. Артур Рудько був готовий виходити і грати. Це нормально, що гравець, який допусти помилку, доводить своє право потрапляти у склад на тренуваннях. Усі наші воротарі – високого рівня та можуть претендувати на місце в основі.
- Що вам зараз наболіло?
- Зараз я прийшов після заняття у тренажерному залі і в мене так наболіло плече! А якщо серйозно – то це питання про моє майбутнє, чи піду я шляхом тренерства.
- В кінці вашої кар’єри не було поставлено крапку. Чи хочеться вам провести прощальний матч і попрощатися з київською публікою? І якщо матчу не буде, чи готові ви прийти на одній із ігор на сектор ультрас «Динамо», щоб попрощатися з фанатами?
- Я готувався вийти на дві останні гри, але погода не дала можливості тренуватися на полі і ми перейшли тренуватися в манеж. А зміна покриття завжди негативно впливала на мої гомілки. У мене було ушкодження ахіла і я фізично не міг вийти на матч.
По-перше, ніхто не робить прощальні матчі взимку. Мені довелося колись грати в Мінську при температурі -17. Задоволення «велике», особливо коли ти потрапляєш під душ після гри. Взимку не буде глядачів і ніхто не захоче вийти на поле.
Це питання ще відкрите. Мені б дуже хотілося попрощати з київською публікою. Наші вболівальники суворі, вимогливі, але обґрунтовують свої вимоги. І це дорогого коштує. Я розумію це і для мене було б великою честю попрощатися з нашими фанатами.
- Чи не шкода вам, що команда «Динамо» в 1997 році не виграла Лігу чемпіонів?
- Мене вже питали, який матч я хотів би переграти. Їх два: з «Баварією» та Словенією. Мої помилки вплинули на результат та забрали у команди велику можливість виграти Лігу чемпіонів. Але потрібно оглядатися на свої помилки, щоб пережити їх та не допускати в майбутньому. Я не живу минулим, моє майбутнє складається з того, що я роблю в цю хвилину.
Мені дуже прикро, я дуже переживав. На початку 2000-х у моєму житті відбулося багато подій, складних травм. На мені ставили хрест, говорили про закінчення кар’єри, але це зробило мене лише впевненішим у собі.
- Які ваші улюблена книга та письменник? Що читаєте зараз?
- Останні прочитані книги – уся серія про Ганнібала Лектора. А зараз читаю англійською, тому що вивчаю цю мову.
- Хто ваш фаворит у нинішній Лізі чемпіонів?
- «Барселона» - вже не фаворит. (Посміхається) Якщо чесно, зі мною не цікаво дивитися футбол, тому що я дивлюся на розташування футболістів, взаємодії між лініями. Мені навіть заважає дивитися футбол, якщо я слухаю коментарі. Для мене найголовніше, щоб команда, яка достойна виграти, пішла далі. Хочу сказати, що мене дуже вразив «ПСЖ». Це була команда-зірка.
- У вас завжди була хороша реакція, але іноді при грі на виходах ви, таке враження, починали прораховувати траєкторію та губили реакцію…
- Це дуже складне питання, тому що кожен епізод треба розглядати окремо. Старі м’ячі не змінювали траєкторію, а сучасні можуть змінювати траєкторію вже в польоті. Чому ви думаєте, що в мене не може бути недоліків?
- Який для вас найскладніший момент у грі? Можливо, поділитеся секретом гри при пенальті?
- Я ніколи не намагався змусити гравця пробити у вигідний мені кут. Це як айкідо. Я намагаюся зрозуміти, що хоче зробити гравець, який пробиває. Він має не змінити кут, у який хоче бити. І я вже буду в тому куті.
- Який найкращий матч у складі «Динамо» у вашій кар’єрі?
- У Києві був матч із «Шахтарем», коли ми перемогли 2:1. Другий гол забив Гусєв, коли ми грали в меншості. Це був один із найкращих матчів. Що стосується мого голу з пенальті – у мене інший погляд. Коли закінчилася серія 11-метрових, я звертав увагу, як діяв Лаштувка. З точки зору аналізу та правильності вибору удару, я вже знав, як бити, коли підходив до м’яча. Ще при розбігу я вже бачив, що він стрибав у кут. Я швидко проаналізував, зробив висновки і пробив.
- Як би ви охарактеризували еволюцію футболу, що чекає на футбол далі?
- Гра пришвидшується. Якщо передивитися матчі 80-90-х, ви побачите величезну різницю у швидкостях пересування на полі. Давайте згадаємо слова Лобановського, який казав, що йому потрібна не команда зірок, а команда-зірка. Зараз еволюція футболу йде до того, що команда-зірка складається з зірок, де кожен реалізує свою силу по-максимуму та підпорядковується інтересам команди. Комбінації та взаємодія будуть і далі пришвидшуватися, буде відбуватися універсалізація гравців.
- Який пропущений вами гол залишив найбільш неприємний осад?
- Образливих голів буває багато. І часто це не ті голи, при яких ти допустив помилку, а коли ти дістаєш м’яч кінчиками пальців, а він відлітає в штангу та від неї потрапляє в ворота.
- Як ви ставитеся до того, що вас називають СаШо?
- Я досить спокійно реагую на прізвиська. Я зрозумів, що написати «Олександр Шовковський» на клавіатурі – досить складно. Тому без претензій і без образ.
- А ви давали комусь в команді прізвиська?
- Давав, звісно, але не хочу про це говорити. (Посміхається)
- Радили комусь із одноклубників прочитати книгу?
- Я завжди казав, що якщо є якісь питання для мене, то мої двері завжди відкриті. Але якщо приходиш до когось зі своїми поглядами, ефекту не буде ніякого. Якщо людина бажає досягти висот, то він буде займатися особистим зростанням. А нав’язування веде до відштовхування.
- Чи не шкодуєте, що не перейшли до якогось європейського клубу?
- Свого часу я хотів цього, будував плани. Але зараз не думаю про це. Не бачу сенсу переживати події, які в моєму житті не відбулися.
- Ваша мама колись розповідала, що ви взяли її рукавички, щоб відбивати м’ячі. Було б цікаво почути про еволюцію ваших воротарських рукавичок.
- По-перше, я вже відпрацював це перед мамою. (Сміється) Коли ми з командою почали їздити на дитячі турнірі, то за перемоги у нас були преміальні. На ці преміальні я завжди купував собі рукавички, розуміючи, що це мій арсенал.
- З якими футболістами ви зараз підтримуєте спілкування?
- Ващук, Воронін, Шевченко. (Посміхається) Намагався додзвонитися Роналду, але він не бере слухавку!
- Кого зі своїх футбольних товаришів ви б хотіли бачити на своєму прощальному матчі?
- Є люди, яких я б дуже хотів бачити, але, на жаль, їх вже не буде.
- Чи були у вас моменти в кар’єрі, в які ви хотіли завершити кар’єру?
- Насправді, закрадалися неприємні думки, але це була хвилинна слабкість. Це додавало мотивації до мого бажання грати далі. Коли щось не складається, то легше за все відступити та зайнятися чимось іншим. Але від цього краще мені не стане. Легше буде тоді, коли я зміню цю ситуацію та зроблю все, щоб її перевершити.
- Яке питання журналіст Шовковський задав би Шовковському-воротарю?
- Шовковський-воротар не підпустив би такого журналіста, адже він забагато про мене знає.
- Ви хотіли б спробувати себе коментатором чи експертом?
- До всіх професій потрібно ставитися з повагою, готувати до усіх матчів, вивчати суперників. Скажу чесно, що я поки не задумувався над цим.
- Чи хотіли б ви чогось спробувати в житті, але у вас не вистачало часу чи можливостей?
- Помандрувати Європою, але не від готелю до стадіону, а на машині.
- Де вас можна зустріти в Києві?
- Одне з моїх улюблених місць – «Будинок кави». Добре, що їх у Києві близько двадцяти.
- Який найсмішніший момент у вашій футбольній кар’єрі?
- Пам’ятаю, що перед матчем з однією з болгарських команд, коли ми вже встали та зосередилися для командного фото, попереду пройшов хлопчик та дивився на нас.
- Якби ви стали тренером, яких би запросили гравців та з якими командами б зіграли?
- У захисті – Лужний, Федоров, Ващук, Несмачний. У центрі – Калітвінцев і Белькевич. Але це два атакувальні гравці, а це велика розкіш сьогодні. Потрібно мати гравця, направленого на оборону – це Андрій Гусін. Також залюбки б взяв Юрія Максимова. На лівому фланзі – Косовський, на правому – Гусєв. А попереду – Шевченко та Ребров. Вийшло 11, але ж я воротара не назвав.
- Хто буде вашим наступником у команді, який би виховував легіонерів та молодих гравці?
- Виховання в команді – це останній метод, який може бути. Гравці мають бути з величезною самоорганізацією. Якщо футболіст хоче грати на заході, із ним няньчитися ніхто не буде. Йому підкажуть, як виправити помилку. Якщо допустить помилку вдруге – подумає, сидячи на лавці. А втретє його вже до складу ніхто не поставить.
Відбиток на весь український футбол накладає війна. Для нас зберегти те, що є, було б уже чудово. А лідерів назвати неможливо. Лідер – це та людина, яка, в першу чергу, приклад для інших на футбольному полі. Свого роду «тамада», організатор. Він повинен самостійно вирости зсередини.
- Який у вас був найулюбленіший момент у позафутбольному житті?
- Я був присутній при народженні своєї доньки. Більш сильних емоцій я в своєму житті не відчував. У мене була камера, але потекли сльози і не вдався жоден кадр. Після того як я перерізав пуповину, залишився з дитиною удвох, я з нею розмовляв і це були найсильніші емоції в моєму житті.
- Який у вас був найкращий сейв протягом кар’єри?
- Складно відповісти однозначно. Я згадую епізод у матчі з «Рубіном» у Лізі чемпіонів. Був дуже складний момент у другому таймі, коли Домінгес пробив через себе, м’яч відскочив від землі і я відбив його однією рукою. Футбол – гра, де присутні всі закони: відскок, падіння, удар, політ м’яча. А далі грають роль навички та координація, над якими працюєш кожного дня в тренувальному процесі. Гравець, який вміє аналізувати та робити висновки, швидко приймає рішення, він може досягти міжнародного рівня та грати на рівні з найсильнішими футболістами світу.
- Як реагувала ваша родина на те, що ви постійно їздите на збори?
- Зиму ніхто не любить – не тому, що холодно, а тому що два місці я відсутній у родині. До цього ставляться з розумінням, але завжди не вистачало уваги. Зараз набагато простіше – є скайп та інші засоби зв’язку. Це завжди складний період, але потрібно вміти розставляти пріоретити. Щоб щось отримати, потрібно навчитися чимось жертвувати.
- Які слова Олександр Шовковський сказав би собі юному?
- У першу чергу, я б сказав, що найважливіша гра – наступна. Минула гра – це вже історія, минуле. А потрібно дивитися в майбутнє та жити сьогоднішнім днем. Коли ти граєш, ти маєш думати не про те, що ти виграв, а про те, як провів гру, щоб зростати та ставати кращим. Єдина людина, кращим за яку ти маєш бути, – це ти нинішній.
- Чи був у вас пріоритет при жеребкуванні між капітанами за ворота і м’яч? Чи ставив хтось палиці в колеса, намагаючись порушити традицію «Динамо» грати на бессарабські ворота у другому таймі?
- «Динамо» в іграх на «Респуліканському», а зараз – на «Олімпійському» стадіоні завжди обирало грати в першому таймі від бессарабських воріт, а в другому – на них.
Якщо говорити про поле суперника, то тут існує багато факторів. Найчастіше обираються ворота суперника за вітром.
- Хто вплинув на ваше рішення обрати футбол?
- Коли я був маленьким хлопчиком, розваг не було. Було три каналі на ТБ, книги, вулиця… Увесь свій вільний час я ганяв м’яч у дворі. Коли ми переїхали у квартиру на Оболоні, де й зараз живуть мої батьки, я грав із м’ячем на балконі. Він вилетів і я побіг вниз, впав зі сходів, піднявся з розбитою бровою та побіг далі. Таке було рвіння. Окрім футболу, я ще займався баскетболом. Тренер навіть приходив розмовляти з батьками, щоб я продовжував заняття, тому що він бачив у мені перспективного розігруючого. Але футбол я любив більше.
- Яким ви бачите український футбол через десять років? Чи буде він розвиватися?
- Футбол – це окрема держава в державі, повністю автономна. Але він не може розвиватися окремо від держави. Стабільність клубів – це стабільність людей, які вкладають свої кошти у цей вид спорту. Тому говорити про якийсь розвиток я б не став. Нам би утримати те, що є зараз. Дай Бог, щоб ми якнайшвидше вийшли з цієї війни на сході та почали працювати на створення. Те, що сьогодні відбувається в українському футболі, - наслідок того, що відбувається у нашій країні.
- Як перебороти страх виходити один на один із нападником і як налаштуватися на важливу гру?
- У воротаря не має бути страху. Він думає лише про гру, про те, як діяти в тому чи іншому епізоді. На футбольному полі голкіпер не може піддаватися емоціям та має діяти відповідно до ситуації. А ситуації, у тому числі виходи один на один, треба відпрацьовувати на тренуваннях. Тим легше буде діяти на полі в матчі.
Перед ЧС-2006 у січні мені заламали ключицю та прооперували. Мені пощастило, що не було уламків кістки. Окрім фізичної підготовки, я працював із психологом над тим, щоб позбутися відчуття страху та образи на гравця, який завдав травми.
Універсального способу підготовки до гри немає – кожен налаштовується по-різному. Хтось слухає спокійну, хтось – емоційну музику. Що стосується мене, то я сплю до обіда і після обіду – теж, щоб потім не спати під час гри. Після сну в мене заводиться організм. А, наприклад, коли я читав перед грою, то ні до чого хорошого це не приводило.
- Сергій Ребров – радіолюбитель, Андрій Шевченко грає в гольф. А яким видом спорту, окрім футболу, займаєтеся ви?
- Я люблю дайвінг, їздити на мотоциклі та кататися на лижах. Я спортивна людина. (Посміхається).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
