Попередня частина ЧУ виходить на фінішну пряму - дограються останні тури другого кола. Як завжди, в центрі нашої уваги матчі за участю команд першої шістки. У двадцятому турі такою була одна гра: в Києві «Динамо» приймало «Олімпік».
Якщо господарі поля вже борються швидше за «срібло» і зону Ліги чемпіонів (точніше сказати, їх завдання - не скласти ці позиції), то завданням гостей бачиться завоювання путівки в Лігу Європи.
Кияни в минулому турі, в принципі, досить впевнено обіграли свого конкурента, тоді як «олімпійці» на черговому для них «домашньому» полі не зуміли переграти «Сталь», від якої з приходом Кучука всі чекають стрімкого прогресу.
Що ж являв собою київський матч у світлі нашого традиційного глядацького огляду?
Видовищність. Майже цілу годину гра була похмурим протиборством двох суперників, які, здавалося, не знали, як можна знайти дорогу до воріт. Єдиним епізодом, який хоч якось міг скрасити перший тайм, був напівмомент Гошкодері на 11-й хвилині - дальній удар, нейтралізований кіпером «Динамо» Рудьком.
Наступного довелося чекати майже цілий тайм. Але ця перша відчутна загроза для «Олімпіка» - проникаюча атака, перервана в останній момент Емерсоном, вже стала сигналом до штурму. І виявилася передвісником найбільш видовищного відрізка матчу, коли протягом дев'яти хвилин сталися чотири гольові моменти - половина всього, що пішло йому в «залік».
Далі кияни методично дотискували суперника, ще чотири рази маючи реальну можливість забити в останню чверть години гри. І, врешті-решт, добившись свого.
Інтрига. Доля поєдинку вирішилася на другій компенсованій хвилині, коли Бєсєдін приніс перемогу «Динамо».
Розв'язку довелося чекати майже до упору, хоча, якщо Ви запитаєте мене, то чомусь не покидало відчуття, що все, рано чи пізно, завершиться саме так. Гол, як то кажуть, назрівав і здавався лише питанням часу. Могли і не встигнути? У футболі всяке буває. Втім, це відкладене вбивство інтриги - таки суто особисті враження.
Логіка. Закономірність перемоги команди Реброва не викликає сумнівів. У другому таймі вона «награла» на повноцінні 2:0.
У той час як у «Олімпіка» був єдиний, та й то якийсь напіввиразний шанс на 64-й хвилині, який мені і описати-то буде складно. Можу лише сказати, що в цьому епізоді взяв участь Гришко, а також намагався взяти участь Поступаленко. Із серії «грав, але не зміг розкрутити барабан». Як би типу і небезпечно, але для Рудька м'яч став не найважчою здобиччю.
До цього часу «Динамо» вже теоретично «награло» на перший м'яч: поряд із двома аналогічними не доведеними до логічного кінця погрозами, ліквідованими Гришком та Немчаниновим, відзначимо удар Буяльського, який парирував Махарадзе.
Друга хвиля вже представляла собою серію акцентованих ударів, яким бракувало лише точності. Вона почалася штрафним Морозюка з підступним рикошетом і продовжилася промахами Ярмоленка і Гонсалеса. А завершилася голом, і ця безодня поглинула її в один момент. Загалом, всі надії на нічию померли.
Здійснилося якщо не неминуче, то цілком логічне.
Суддівство. Коротко: воно ніяк не позначилося на ході та результаті матчу.
Везіння. Пані Удача цього разу присіла в напівпозиції. У добрій половині моментів м'яч метався туди-сюди після безглуздих рикошетів, але толку з цього так ніхто і не мав.
Особистості. Ну, не побачив по-справжньому яскравих фігур у грі. Таких, що хоча б більше двох разів засвітилися та запам'яталися в ключових епізодах. Як то кажуть, змішалися в купу коні-люди, і залпи тисячі знарядь злилися в протяжне виття.
Гол. Нормальний робочий м'яч, не більше того. Тут ми говоримо не про його значення - адже важливо не що, а як. Для даного конкретного глядацького критерію. Так, Гонсалес непогано подав, а Бєсєдін від душі «встромив». Але при абсолютній відсутності хоча б позначеної ким-небудь протидії і з реально забійної відстані. Опинився в потрібному місці і потрапив, як вчили.
Коротко про тур в цілому. «Олександрія», програвши аутсайдеру, зайвий раз підтвердила сумніви в своїй здатності поборотися за медалі. Втім, до них поки ще руками подати, а попереду ціла дюжина турів.
Відзначимо і успіх «Карпат», Які нарешті виграли в футбол. Ніхто не буде заперечувати, якщо він стане початком довгоочікуваного відродження у Львові команди з серйозними амбіціями. Головне - залишитися, власне, в футболі. І вести себе в ньому згідно статусу футбольного клубу. А в світлі останніх подій, це означає: завмерти в глибокому пардоні.
«Чорноморець», видряпавши очко у «Дніпра» (передбачаю аналогією з тюремним жаргоном, але кожен нехай розуміє в міру своєї «ерудованості»), закріпився в першій шістці. І «Ворсклі», яка поступилася вдома, тепер буде вкрай непросто його звідти посунути.
На мій особистий погляд, вже хай вибачать земляки, полтавці виглядали б у компанії найсильніших більш органічно. Хоча, якщо Бабич знайде, чим нас здивувати, буду тільки радий.
У будь-якому випадку, це третій його сезон в Одесі, і, з огляду на неблагополуччя конкурентів, він просто зобов'язаний дати результат. Яким для «Чорноморця» буде, мінімум, шосте місце.
А таблиця «междусобойчика» команд першої шістки тепер виглядає так.
У наступному турі нас буде цікавити матч лідерів цього «внутрішнього заліку». Його анонс звучить удвічі абсурдно: «Зоря» прийматиме «Шахтар» на його полі в Харкові.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
