Більшості людей бракує впевненості – віднайти її у рамках шаленого темпу життя, професійної конкуренції й постійних вимог складно. Якщо одні витримують тиск, а інші ламаються, то є такі, які змінюють обстановку в пошуках як упевненості, так і стабільності. Є ті, які бажають, аби їм довіряли повністю, покладали всі свої надії й повторювали: «Зробити це можеш тільки ти». Це додає крил, збільшує власне «Я» і підкреслює індивідуальність. Щоправда, подібне трапляється вкрай рідко, тому виникає потреба доводити свою необхідність та унікальність. Постійно, тут і вже.
У спорті загалом й у футболі зокрема це явище поширене як ніде. На твоє місце є море претендентів, які в будь-який момент готові замінити й довести, що виконують роботу не гірше за тебе. Комусь грати у футбол у таких умовах комфортно, а комусь – навпаки. Олександр Гладкий належить до другого типу гравців.
Скільки б не говорили про «дерев’яність», «транжирство» моментів і відсутність мислення на полі, ніхто не посперечається, що для нинішнього чемпіонату України Гладкий – форвард рівня «топ». Правда, лише тоді, коли весь атакуючий потенціал команди зводиться до «Сашко, мусиш забити – більше ж нікому». Тоді Гладкий забиває й віддає, безупинну носиться по полю й стелиться в підкатах, падає й підіймається. Гладкий відчуває себе потрібним. Саме в такі моменти він «живчик» і «енерджайзер», який завжди готовий запропонувати і віддати всього себе команді.
Один нюанс: не всі команди готові навпроти слова «напад» поставити всього одне прізвище – «Гладкий». Це заганяє гру в чіткі рамки та створює обмеження. Бо Гладкий не з тих нападників, які самі собі створюють моменти, низько опускаються за м’ячем і сприяють не тільки завершенню, а й створенню.
Парадоксально, але при такій обмеженості Олександр не хоче і не готовий бути другим чи третім форвардом. Він починає нервувати й, що головне, при потребі замкнути простріл, реалізувати вихід сам на сам чи влучно пробити головою з кількох метрів. Всі його вміння кудись зникають. І навіть те, що він вміє краще за все, ніяк не виходить. Починає вилазити і «дерев’яність», що вже стала мемом, і гольові засухи. Гладкому терміново слід змінити прописку й поїхати туди, де він життєво необхідний. Саме тому форвард знову опинився в Карпатах.
Тут у нього нема конкуренції. Тут він «№1» – беззаперечний і єдиний.
Так, у Львові Гладкому нема альтернативи. Й це проблема Карпат, а не Гладкого. Йому потрібен саме такий варіант – без конкуренції. І він його отримав. Це ідеальна можливість відновити реноме хорошого форварда, знайти втрачену впевненість і, чим чорт не жартує, отримати виклик до збірної.
У свою чергу Карпати готові будувати атаку навколо персони одного нападника, бо інших варіантів у них банально нема. Звісно, це вчергове виходить за межі широко анонсованої й розрекламованої клубної філософії. Замість таланту із академії Леви готові зробити ставку на вікового форварда, який перебуває не в найкращій формі і психологічному стані. Відновитися Гладкому допоможе сліпа віра тренерського штабу в його бомбардирські можливості. А тренерам, повторюсь, діватися нікуди – альтернативи Олександру нема.
Це не трансфер на перспективу. Це чітке вирішення нинішніх проблем, та ще й обох сторін: і футболіста, і клубу. Перший отримає колосальну довіру й гарантоване місце в старті, а другий – форварда, який знає, як забивати в чемпіонаті України. Бачили турнірну таблицю? Так от, уявіть, що вибиратися з дна Карпатам доведеться без жодного нападника в ростері. Невесела ж картина.
Тому варто прибрати саркастичну усмішку, ввімкнувши найближчий матч Карпат. Там ми побачимо старого-доброго Сашка Гладкого (й вже частково побачили в грі з Олександрією). Форварда, який не володіє неймовірним талантом, але готовий віддати всі сили й вміння за команду, яка не може без нього обійтися. Така вже він людина.
Не всім ж за Динамо і Шахтар забивати. Комусь це треба робити й у футболці Карпат.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
