В Україні, як і в романі Джорджа Орвела «1984» модно все списувати на війну. Мовляв, який футбол? Подивіться, що в країні відбувається – війна, блокада, насіровгейт. По факту, з моменту початку воєнних дій на сході країни інтерес до футболу впав приблизно в 5 разів. Цього сезону можна констатувати найнижчу відвідуваність українських стадіонів за 25 років. Так само втричі знизились рейтинги телетрансляцій. Те що зараз діється в українському футболі дуже нагадує епізод з радянського фільму «В бой идут одни старики», коли у маестро запитали, як справи, а він відповів: «Все нормально, падаю». І поки незрозуміло коли розпочнеться підйом.
Театр відвідують через акторів і так само на футбол люди ходять, щоб подивитись на видовище. Сьогодні багато українських клубів зробили ставку на власну молодь, надавши їм можливість бути у стартовому складі фактично без конкуренції. Однак вони поки не є тими персонажами, що цікавлять масового глядача, особливо враховуючи, що деякі команди перетворились на аналог свого дублюючого складу 4-річної давності.
У футболі ми повернулись у 90-ті, коли після розвалу Радянського союзу футболісти їхали закордон заробляти гроші, адже наразі у нас їх зарплати не більші за контракт середньостатистичного менеджера. Тепер навіть жартують, що бути футболістом не престижно, краще йти у прокурори чи судді.
Чемпіонат України залишили майже всі найсильніші футболісти. Тепер ми спостерігаємо за Фернандінью, Сосою, Дугласом Костою, Мбокані, Ленсом, Каліничем не на українських стадіонах, а по телевізору в англійській Прем’єр-лізі, Серії А та інших чемпіонатах.
Коли з чемпіонату поїхали зірки, то пропали і великі протистояння. Сьогодні такими можна називати тільки зустрічі трьох колективів між собою – «Динамо», «Шахтаря» та «Зорі». А втрата непередбачуваності означає втрату інтересу до чемпіонату. Сьогодні український футбол перебуває у стані переходу із залежності від інвестора до ринкового. Клубам потрібно навчитись заробляти собі на життя, а не просто чекати додаткових фінансових вливань.
У такий кризовий період телебачення, клуби, Прем’єр-ліга (яка проводить елітні змагання) та Федерація футболу України (відповідальна за розвиток усього футболу в країні) мали б сісти за один стіл та написати стратегію розвитку футболу на найближчі роки. У ній має бути відображена програма за рахунок яких факторів можна підвищити цікавість до чемпіонату, як допомогти клубам вижити в нинішніх умовах, покращити інфраструктуру, залучити спонсорів. Однак такої дискусії поки немає. Натомість є не розуміння команд, що потрібно об’єднуватись. Так «Динамо» та «Шахтар» мають бути зацікавлені у сильній «Сталі», «Карпатах» та «Олександрії», адже лише у шаленій конкуренції чемпіонат може бути цікавим глядачу.
Нещодавно в рамках проекту для соцмереж FootballHub колеги поспілкувались з десятирічними дітьми, які займаються футболом. Так от на запитання «Хто грає у збірній України?» малеча називала лише імена П’ятова та Зозулі. Натомість, вони знали багато інформації про «Барселону» та «Манчестер Юнайтед». Висновки зробити просто: це свідчить про показник слабкої розкрученості нашого футболу. Саме тому потрібно намагатись робити із наших молодих футболістів нових зірок.
Сьогодні клуби скаржаться, що у Європі телеканали набагато більше сплачують грошей за права на телетрансляції, а отже в результаті мають краще розкручених футболістів. Однак, вони не враховують те, що сучасні реалії та телерейтинги демонструють не зацікавленість масового глядача в матчах нинішньої Прем’єр-ліги. Телеканалам набагато простіше в сотий раз поставити фільм «Термінатор», який набере рейтинг не нижчий від середньостатистичного матчу української Прем’єр-ліги.
Наприкінці 2016 року в Україну приїздили представники польської Екстракляси, щоб поділитись досвідом розвитку свого чемпіонату. Так от вони формували цікавість до власного чемпіонату в загальних ринкових умовах: відбулись об’єднання всіх клубів у лігу, трансляція кожного матчу, залучення спонсорів, створення власного продакшену незалежного від телеканалів. На все це у польських колег пішло 4 роки і лише після такої проведеної роботи клуби стали отримувати солідні винагороди від ліги. І знаєте, чому у наших сусідів вийшло? Бо у них був план розвитку футболу, якого у нас поки немає.
Можливо прозвучить достатньо просто, але в дійсності для того щоб досягти певної цілі − необхідно мати план, за рахунок чого потрібно це реалізувати. І дивує, чому клуби досі мовчать та не запитують у ліги й федерації, в якому напрямку ми йдемо?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
