- Даніло, у якому настрої ти прощаєшся з «Динамо»? Що у тебе на душі?
- Перш за все, мене охоплює почуття смутку, адже сім років, проведених у клубі - це великий термін. Важко прощатися з «Динамо», я полюбив цей клуб, тут пройшли найкращі роки моєї кар'єри. Але таким є моє рішення – продовжити кар'єру в Бразилії.
- Як приймалося це рішення, що на нього вплинуло?
- Я переговорив з президентом клубу, пояснив йому, що це рішення всієї моєї родини. І президент пішов мені назустріч.
- Ти довго був поза грою у зв'язку з травмою. Як проходило відновлення?
- Ще з минулого сезону я знав і відчував, що занадто навантажую коліно. Зрештою, це призвело до травми, і мені довелося робити операцію. Я грав на межі можливостей, не шкодуючи себе, і поступово навантаження давали про себе знати. Але я хотів віддавати максимум для клубу. Зараз я ще в процесі відновлення, але вже за місяць або трохи більше я повернуся на поле.
- Які найяскравіші моменти кар'єри в «Динамо» відклалися у твоїй пам'яті?
- Це вихід до плей-офф Ліги чемпіонів. Також зустріч Ліги Європи з «Евертоном» у Києві, у якій ми перемогли з рахунком 5:2. І, звичайно, ж завойовані нами трофеї.
- За свою кар'єру в «Динамо» ти забив три голи. Пам'ятаєш, коли, як і кому?
- Звичайно, пам'ятаю. Перший – у грі із «Закарпаттям». Пас мені віддав Нінкович, і я вдарив з правої. Другий – у матчі з «Іллічівцем» після пасу Ярмоленка. І третій – в минулому сезоні, у грі з «Олександрією». Я віддав пас Ярмоленку, він повернув мені, і я забив ударом з лівої.
- Чи задоволений ти своєю результативністю?
- (посміхається) Звичайно, три голи за сім років – це небагато. Справа в тому, що всі тренери «Динамо» просили мене під час стандартних положень біля чужих воріт відходити назад. Мені завжди казали: «Даніло, ти дуже швидкий, легкий. Ти повинен залишатися позаду на випадок контратак».
- Багато легіонерів, приїжджаючи до України, так і не стають тут «своїми». Ти ж добре знаєш мову, навіть тримаєш руку на серці під час гімну. Що для тебе значить Україна?
- Я забираю з собою в душі українську культуру, якої я перейнявся. Для мене вона так само цінна, як і моя рідна, бразильська. Мені дуже подобається народ України, ваша країна.
- З ким із партнерів по команді тобі найбільш важко прощатися? Хто став для тебе найкращими друзями в «Динамо»?
- Ми – одна команда, всі ми дуже хороші друзі. Було би неправильно виділяти когось... Звичайно, це і Жуніор, і Дерліс, з якими ми розуміли один одного з півслова. Хоча те саме можу сказати і про Андрія Ярмоленка, і про всіх інших хлопців.
- Ти багато років провів на одному фланзі з найкращим на думку більшості футболістом України – Андрієм Ярмоленко. Як тобі з ним гралося, чи буде тобі його бракувати на правому фланзі?
- Мені завжди було дуже приємно грати з Андрієм. Ми складали дуже хороший дует на фланзі. Але я вважаю, що він давав мені надто мало передач (сміється). Ярмоленко – футболіст найвищого рівня, я впевнений, що на нього чекає блискуче майбутнє.
- Зараз у «Динамо» вперше за довгий час не залишається бразильців. Ти провів найбільше ігор серед них усіх, а чи знаєш, хто ще з бразильців зіграв за «Динамо» більше ста матчів?
- Напевно, Бетао та Корреа...
- А ще Клебер і Рінкон. Як тобі допомагали твої співвітчизники, коли ти тільки переїхав до Києва?
- Коли я вперше опинився у Києві, мені дуже допомогли Бетао та Корреа. І я надалі подібним чином допомагав не тільки бразильцям, але й іншим легіонерам, щоб вони швидше влилися в колектив і адаптувалися до життя в Україні.
- Останнім часом в Україні не з'являється нових гравців з Бразилії. Чи налаштовані зараз бразильські таланти на переїзд до України? Що там кажуть про наш чемпіонат?
- Насправді, незважаючи на ситуацію в Україні, у Бразилії достатньо гравців, які хотіли би грати за «Динамо». Це великий клуб і він завжди буде притягати до себе талановитих футболістів.
- Чи думав ти про те, що коли-небудь можеш повернутися до Києва вже в іншій якості – тренера або селекціонера. Чи пов'язував у думках своє майбутнє з «Динамо»?
- Зараз я про це не замислююся. Сподіваюся, що ще п'ять-шість років буду грати на високому рівні. А далі – все можливо. По завершенні кар'єри, думаю, я б із задоволенням погодився принести користь «Динамо» - чи то в селекції чи в іншій сфері, якщо, звісно, на те буде воля президента клубу.
- Чи є якісь речі, які ти забереш із собою до Бразилії у пам'ять про Україну?
- Так, це прапор України і вишиванка. Я їх зберігаю вдома, і вони будуть у мене висіти на видному місці.
- Що ти хотів би побажати клубу і вболівальникам?
- Насамперед, я хочу подякувати президентові клубу, родині Суркісів, усьому футбольному клубу «Динамо», його прекрасним вболівальникам. «Динамо» однозначно назавжди залишиться в моєму серці. Бажаю цьому клубу тільки удачі й завжди бути чемпіонами!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
