У минулому десятилітті немало українських вболівальників сприймали «Мілан», як частину сім’ї, як ще один близький клуб, за який потрібно топити у чемпіонаті і єврокубках, наче за рідний. У нападі роль першої скрипки виконував Андрій Шевченко.
Екс-форвард київського «Динамо» адаптувався у кальчо рекордно швидко, з першого ж сезону видавши високу результативність – те, заради чого його й запросили на «Сан-Сіро». І хоча з того часу минуло багато років, Шева при першій нагоді із вдячністю згадує людину, яка допомогла йому твердо стати на ноги в Італії. Це – Альберто Дзаккероні.
… Футболіст із Альберто не вдався. Наполегливий, впертий молодий чоловік не впав у депресію, бо мав запасний план. Він планомірно штудіював теорію і в 30-річному віці розпочав застосовувати засвоєні знання на практиці. Упродовж 80-х Дзаккероні очолював широко відомі у вузьких колах італійські клуби, назви яких вам ні про що не скажуть. Наприклад, «Баракка Луго». Не чули? Байдуже.
На зорі 90-х молодий тренер змужнів настільки, що взявся за команди значно вищого класу – «Венецію», «Болонью» і «Козенцу». Але перший успіх, по-справжньому гучний, прийшов до Дзаккероні в «Удінезе». На «Фріулі» синьйор Альберто спробував тактичну схему, яка чудово працювала у чеського тренера Зденека Земана, творця легендарної «Фоджі». На полі чіткі 3-4-3 трансформувалися при атаках у 3-4-2-1, а «Удінезе» прогресував величезними кроками.
У першому сезоні під керівництвом Дзаккероні «зебри» фінішували 11-ми, у другому – 5-ми, здобувши путівку в Кубок УЄФА. Зрештою, наприкінці весни 1998-го «Удінезе» завоював «бронзу» Серії А. Вище команди синьйора Дзака опинилися лише супергранди «Ювентус» та «Інтер», зате позаду ковтали пилюку пафосні «Лаціо», «Мілан», «Рома», «Фіорентина» і потужна в ті часи «Парма».
«У тому сезоні я мав команду, спроможну обіграти будь-кого», - із ностальгією пригадував Альберто Дзаккероні.
Цей високий результат «Удінезе» спроможеться повторити лише через 14 років – вже під керівництвом Франческо Гвідоліна. А тоді, у 1998-му, головні герої Удіне пішли на підвищення. Дзака запросили у «Мілан», який провалив попередній сезон, закінчивши його лише на 10-му місці. Тренер прихопив із собою Олівера Бірхоффа, найкращого снайпера сезону 1997/98 (27 м’ячів), і данського оборонця Томаса Хельвега.
«Мілан» якраз відзначав 100-ліття клубу, і необхідно було цей особливий момент не зіпсувати. Та Дзаккероні зробив новій команді просто царський подарунок – з першої спроби виграв Скудетто. На фінішній прямій «Мілану» вдалося обійти «Лаціо», здобувши 7 перемог поспіль.
Влітку за 25 мільйонів доларів команду підсилив Шева, однак чемпіон не зумів захистити титул – лише третє місце. А в Лізі чемпіонів 1999/00 усе закінчилося повним провалом. «Мілан» посів останнє місце у квартеті з «Челсі», «Гертою» та «Галатасараєм».
Дзаккероні дали зрозуміти, що сезон 2000/01 стане для нього вирішальним у «Мілані». І тренер дуже швидко здався. Альберто відправили у відставку після 22 туру Серії А, його місце тимчасово посіли Мауро Тассотті (так-так, той самий) і Чезаре Мальдіні. «Мілан» впав на 6 сходинку.
«Дзаккероні – ткач, якому потрібне хороше полотно, але який при цьому не вміє ткати», - поділився своїм вердиктом із пресою Сільвіо Берлусконі, власник «Мілана». Він вже давно недолюблював цього спеціаліста через обережний футбол.
«Все було б зовсім по-іншому, якщо б нас не переслідували травми», - виправдовувався Дзак. Голос волаючого в пустелі. Безробітного, проте статусного тренера швиденько підхопив «Лаціо» - замість Діно Дзоффа, однак римляни пошкодували про таке рішення. У сезоні 2001/02 клуб фінішував лише шостим. Відставка.
«Інтер» - ще один шанс врятувати обличчя і відбілити репутацію. Хоча про яку репутацію може йти мова, якщо ти переходиш до ворожого табору? «Інтер» став лише четвертим за підсумками сезону 2003/04 («Мілан», до речі, взяв Скудетто). А найвиразнішим ляпасом для Дзаккероні була поразка від «Арсенала» у Лізі чемпіонів – 1:5!
Тренер взяв тривалу творчу паузу. Провали із трьома культовими клубами будь-кого вкинуть в лещата депресії. Дзаккероні думав, зважував, робив висновки із помилок. У 2006-му його колишній протеже Андрій Шевченко змінив «Мілан» на «Челсі», чим спонукав синьйора Альберто на скептичний прогноз, який згодом став реальністю.
«Особисто мені шкода, що Андрій вирішив покинути Серію А. Я дуже прив'язаний до цього футболіста, завжди із задоволенням стежив за його грою в «Мілані». Шевченко був там лідером, а для вболівальників цього клубу - кумиром. Не зовсім впевнений в тому, що в Англії він зможе відчути таку ж щиру любов до себе, яку мав на Апеннінах».
У вересні 2006-го, після 2 років перерви, Дзаккероні прийняв «Торіно». Справи із середняком йшли більш-менш, аж поки взимку команду не спіткала незрозуміла криза – 6 поразок. Тепер депресивна пауза спеціаліста розтягнулася на 3 роки.
Щоправда, наприкінці 2007-го синьйор Альберто міг очолити київське «Динамо». Там якраз тривала жорстка тренерська криза – Дем’яненка замінив Сабо, а Сабо – Лужний. «Динамівці» провалили Лігу чемпіонів і потребували повного перезавантаження. Чутки про приїзд італійського тренера підсилював ще й той факт, що Резо Чохонелідзе, генеральний директор «Динамо», переїхав із Мілана у Київ кількома місяцями раніше. Та все ж Дзаккероні в українському чемпіонаті не побачили. «Робота в Італії – понад усе», - приблизно таким був девіз тренера, аж поки його не запросили у Японію.
Останній шанс повернутися у великий футбол Дзак змарнував у 2010-му, коли йому довірили замінити біля керма «Ювентуса» Чіро Феррару. Альберто стартував непогано, а потім – за традицією – різкий гучний провал. «Юве» програв «Фулхему» 1:4 після домашніх 3:1 і вилетів з Ліги Європи. А Дзаккероні вилетів крізь чорний вихід туринського клубу.
Поки що останнім місцем роботи «хрещеного батька» Шеви був азійський континент. Із збірною Японії він виграв Кубок Азії-2011, а минулоріч очолював китайський «Бейцзин Гоань». Це не те, чого в ідеалі прагнув Дзаккероні. Зараз 64-річний тренер знову багато думає та зважує. Можливо, якийсь із клубів кальчо таки ризикне дати синьйору Альберто ще один шанс.
«Я належу до тих тренерів, які вважають за краще багато працювати на футбольному полі, - хвилинка самопіару від Альберто Дзаккероні. - Я скоріше буду займатися з гравцями вправами під час тренувань, а не теоретичними викладками».
«Якось я послав тренерів, щоб вони спостерігали за передсезонною підготовкою «Інтера» Моурінью. Уже ввечері мені зателефонували і сказали, що там нема чому вчитися».
«Мені здається, що Моурінью був би щасливий в Італії років 80 тому, коли країною правив Беніто Муссоліні».
Ми стали забувати, що Альберто Дзаккероні може дати вогню. А може таки!
Олег Бабій, Футбол 24
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
