Передумови для провалу назрівали упродовж кількох років після смерті Валерія Лобановського. При його наступнику Олексієві Михайличенку високу планку ще вдавалося утримувати з горем навпіл. Згодом прийшов Леонід Буряк – і «Динамо» отримало болючий удар під дих від скромного «Туна», який залишив Київ без єврокубків. Власне, якщо на внутрішній арені вдавалося з перемінним успіхом протистояти «Шахтарю», який стрімко розвивався, то у Лізі чемпіонів справи йшли щоразу гірше.
Апогей настав у сезоні 2007/08, коли «Динамо» повторило антирекорд Ліги чемпіонів, програвши всі 6 матчів групового турніру. Анатолія Дем’яненка звільнили після поразки у 1 турі від “Роми» (0:2). Почався тривожний період «в.о.». Спершу Сабо, а згодом і Лужний не зуміли залатати грандіозні пробоїни в обороні команди. «Динамо» поступилося лісабонському «Спортінгу» (1:2, 0:3), МЮ (2:4, 0:4) і зазнало ще одного приниження від «Роми» – 1:4 на стадіоні ім. Валерія Лобановського.
Терпіння Ігоря Суркіса луснуло і він зважився на безпрецедентний для «Динамо» крок – вперше в історії запросив на посаду головного тренера іноземного фахівця. Ним став знаменитий росіянин Юрій Сьомін, з яким московський «Локомотив» двічі брав чемпіонський титул + грав у півфіналі Кубка кубків. У грудні 2007-го Сьоміна представили у якості наставника «Динамо». До безпосередньої роботи він приступив з 1 січня 2008-го. Контракт був розрахований на 2,5 роки з можливістю продовження.
Спершу Юрій Павлович мешкав на клубній базі у Кончі-Заспі, згодом отримав хорошу квартиру поруч із стадіоном «Динамо» імені Валерія Лобановського і прекрасним видом на Києво-Печерську лавру. Із собою Сьомін привіз Сергія Овчіннікова, знаменитого голкіпера «Локо», який тепер став помічником головного тренера. Іншим асистентом Сьомін обрав Валерія Зуєва.
Новому тренерському штабу знадобилося кілька місяців для наведення у колективі ладу і прищеплення свого бачення гри команди. Промахи «попередників» призвели до того, що «Динамо» так і не зуміло врятувати сезон в УПЛ, програвши «Шахтарю» чемпіонські перегони. Не найкращим видався старт «динамівців» у 2-му кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів. Вони заледве пройшли скромну ірландську «Дрогеду» – 2:1, 2:2, змусивши київську публіку пережити кілька валідольних хвилин.
У наступному раунді – московський «Спартак». І тут команда Сьоміна нарешті показала себе в усій красі! Мілевський – 4 голи, Бангура – 3, Алієв – 1. Кияни двічі розгромили історичного суперника – 4:1, 4:1. Красивий і впевнений вихід у груповий етап Ліги чемпіонів!
Після провального попереднього євросезону, коли «Динамо» не набрало жодного очка і фінішувало із катастрофічною різницею м’ячів, настало помітне покращення. Вели проти “Арсенала», але втратили перемогу за 2 хвилини до закінчення основного часу (1:1). Друге очко здобуте на полі «Фенербахче» (0:0). А тоді – перемога на полі «Порту» завдяки фантастичному голу Алієва (1:0). Кияни мали всі шанси на вихід із групи, проте поступилися у ключовому зі стратегічної точки зору матчі. У 4 турі «Порту» повіз із Києва 3 очки. Поразка від «Арсенала» остаточно перекреслила сподівання на плей-офф Ліги чемпіонів. А перемога над «Фенербахче» вивела «динамівців» в 1/16 фіналу Кубка УЄФА, де неймовірний матч проти «Валенсії» провів Артем Кравець.
Власне, атака команди в ті часи приємно тішила око. Кравець, Мілевський, Бангура, Шацьких, яких активно підтримували Нінковіч, Алієв, Єрьоменко. «Якщо хтось із нас не потрапляв у гру або нічого не створював, Сьомін міняв його вже в перерві, – пригадує Артем Мілевський. – Ми знали, що у нас є 45 хвилин, аби щось зробити. І це було класно. Одного разу я вийшов на заміну і забив два голи. Наступного разу вже вийшов у старті. Чесна конкуренція».
Відчувши довіру від російського тренера, «солодка парочка» Мілевський-Алієв демонструвала в тому сезоні свій найкращий футбол. Значно додав у грі серб Мілош Нінковіч. Саме з подачі ЮрПалича до Києва приїхав універсал Роман Єрьоменко – спершу в оренду, а згодом його повністю викупили в «Удінезе». «В ту пору у «Динамо» була чітко відрегульована селекційна політика. Придбання були навіть не точковими – лазерними», – вважає Ігор Суркіс. Така команда була здатна далеко піти, що й, зрештою, зробила.
Зупинити «Динамо» зумів лише «Шахтар» – за крок до фіналу Кубка УЄФА. Зате у чемпіонаті України команді Сьоміна не було рівних. Кияни забили на 24 голи більше, ніж команда Луческу, а в турнірній таблиці випередили донеччан на 15 очок, здобувши титул задовго до фінішу сезону.
Сила того «Динамо» полягала не лише у тактичних задумах російського фахівця, а й у його загальнолюдських цінностях. Словосполучення «командний дух» для Сьоміна було в пріоритеті, він знайшов спільну мову із двома Enfant terrible київських берегів – Мілевським та Алієвим.
«Раніше в «Динамо» не існувало діалогу між тренером і гравцем, – розповів Олександр Алієв. – Юрій Палич зламав усталені традиції, створивши дуже хорошу атмосферу всередині колективу. З тренером можна було розмовляти абсолютно на будь-які теми. Він завжди тебе вислуховував і допомагав порадою. Від такого ставлення з'являлася подвійна мотивація викладатися на сто відсотків. Довіра тренера – стимул для будь-якого гравця. Ми виходили на поле, бажаючи не підвести цю людину. Уявляю, як Сьоміну на душі було прикро, коли ми не пройшли у фінал Кубка УЄФА».
«Сьомін був номером 1 у «Динамо», – підтримує товариша Артем Мілевський. – Для мене він залишиться людиною, яка змінила київське «Динамо». Попередні тренери проводили тренування як під копірку».
Щоправда, був у такому тренерському підході Сьоміна і свій мінус. Футболісти почали зловживати довірою наставника, повіривши у свою виняткову незамінність. Нічне життя Мілевського та Алієва, до яких часто приєднувався Нінковіч і навіть Бадр Ель Каддурі, все частіше проникало на сторінки преси. «Динамівців» демонізували настільки, що навіть приписали Мілі та Алієву гомосексуальний зв’язок.
Після закінчення сезону Юрій Сьомін несподівано покинув Київ. Він повернувся у Москву, де знову очолив рідний «Локомотив». «Моя совість чиста – я зробив «Динамо» чемпіоном», – підсумував спеціаліст. За півтора роки на посту головного тренера «Динамо» він здобув в усіх турнірах 46 перемог, розписав 11 нічиїх і зазнав 10 поразок. Відсоток набраних очок (68,65) залишається найкращим показником для Сьоміна за всю його 35-річну тренерську кар’єру.
Друге пришестя ЮрПалича відбулося у грудні 2010-го. Йому довірили порятунок «Динамо» після того, як Газзаєв заганяв футболістів «до ручки». Але, як у пісні: «двічі в одну річку не ввійдеш». Два сезони поспіль кияни пролітали повз чемпіонський титул, а також Кубок України.
Додому тренер повернувся дещо ображеним: «Думаю, що в київському «Динамо» взагалі нікого не визнають, крім Лобановського. Є фігура Валерія Васильовича, а решта повинні довести, що вони гідні».
Тим не менше, результат роботи Сьоміна у сезоні 2008/09 досі залишається орієнтиром для наступних поколінь «Динамо».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
