Московське пролетарське спортивне товариство Динамо було утворено 18 квітня 1923 року, а невдовзі по всьому СРСР стали організовувати міліцейські спортклуби. 13 травня 1927 року дійшла черга й Києва. Пролетарське спорттовариство Динамо (Київ) розвивало різні види спорту та фізпідготовки, а вже з наступного року взялося й за футбол. 1936 року київське Динамо тріумфально стартувало в весняному чемпіонаті СРСР (відразу срібні медалі, хоча вважалося, що командам інших міст нічого робити в боротьбі москвичів). 1961 року вперше стало чемпіоном СРСР.
БАТЬКИ-ЗАСНОВНИКИ, КЕРІВНИКИ-САНОВНИКИ
#1 Створення київського динамівського спорттовариства відбувалося під час правління начальника Київського окрвідділу ДПУ одесита Семена Западного, безпосередньо займалися цим одесит Микола Ханніков та Олександр Санін із Орловської губернії. Як дослідив історик київського футболу Анатолій Коломієць, у 1927 році товариство вже займалося низкою видів спорту, однак футбольний колектив, як такий, почався уже з наступного року.
#2 Безпосередньо футбольну команду формували через рік – навесні 1928 року. Призначений із Одеси помічник начальника («помнач») Київського окружного ГПУ Сергій Бармінський (уродженець Нижньогородської губернії), як прихильник футболу, займався створенням колективу.
#3 Перший склад Динамо (Київ) формувався, в основному, з гравців інших київських клубів. Організатором команди (нині б сказали – тренером, менеджером) став Михайло Товаровський – 26-річний капітан Радторгслужбовців, з яких прийшла основна кількість футболістів. Саме Михайло Давидович перевів динамівців із міського рівня на всесоюзний, при ньому Динамо стало чемпіоном та володарем Кубка УРСР, а також вигравало всесоюзні медалі.
#4 Визначальний тренер в долі команди майстрів київського Динамо – Олег Ошенков. Ленінградець допоміг команді пережити післявоєнну зміну поколінь, а також вперше в історії привіз у Київ Кубок СРСР.
#5 Москвич В’ячеслав Соловйов, в сутності, пропрацював у Києві недовго, та й за ці кілька років, вочевидь, не встиг реалізувати всі свої задуми. Але зірка «команди лейтенантів», будучи молодим тренером, зумів згуртувати колектив і привести його до першого в історії радянського чемпіонства. І далеко не останнього.
#6 Великий пролетарський радянський тренер Віктор Маслов сповна використав усі можливості, які відкривалися перед головною командою Української республіки. Саме при ньому команда київського Динамо стала Суперклубом радянського масштабу. Три чемпіонства, два кубки – при ньому Динамо перестало вважати срібло та бронзу за нагороди, а також першим із радянських клубів насмілилося дебютувати в єврокубках.
#7 Ще з другої половини 50-х почав робити кар’єру в партійних органах Києва Володимир Щербицький. Пройшовши всіма щаблями, побувавши двічі головою Ради міністрів УРСР, на 17 років він став Першим секретарем Центрального комітету КПУ (фактично – всесильним керівником радянської України). Будучи уродженцем Дніпропетровщини, всю увагу та вболівальницьку любов він приділив не Дніпру, а Динамо. З таким опікуном київський клуб здобув два Кубки володарів кубків та побив всі можливі рекорди радянського футболу. Саме за час правління Щербицького Динамо стало суперклубом міжнародного рівня амбіцій.
#8 Корінний киянин Валерій Лобановський був зіркою Динамо, а невдовзі, розпочавши тренерську кар’єру, з Олегом Базилевичем провів справжню революцію в радянському тренерському цеху. Лобановський виграв 8 чемпіонських титулів, 5 кубків СРСР, два Кубки кубків, Суперкубок Європи. Вивів на новий рівень майстерності кілька поколінь динамівців. Справедливо визнавався сучасниками одним із найбільш самобутніх та майстерних тренерів світу.
#9 Першим президентом ФК Динамо (Київ) став Віктор Безверхий – комсомольський та науковий діяч, при ньому з 1989 року почався процес перетворення клубу в АТ, розроблялися альтернативні джерела фінансування – підсобне с/г підприємство, участь у сторонніх бізнес-проектах, створення фан-клубу та інших організацій. Утім, у спортивному плані результати Динамо (особливо, на європейській арені) погіршилися. Без Лобановського клуб не зміг повноцінно й безболісно провести зміну поколінь, а на момент зміни власників та керівництва ще й опинився у складній організаційній ситуації.
#10 Брати Суркіси – справжня епоха в історії київського Динамо. Нині важко судити, якою виявилася б доля клубу за інших обставин у 1993-1995 роках. Так само ми можемо тільки припускати, яким стало б Динамо при швидшій реформі менеджменту та тренувальних традицій. Однак можна констатувати – київське Динамо в пострадянські часи виявилося успішнішим, аніж більшість інших грандів футболу СРСР(до таких віднесемо московські Динамо, Спартак, Торпедо та тбіліське Динамо). І хіба що ЦСКА, Зеніт та Шахтар мають перевагу над киянами у вигляді здобутих-таки єврокубків.
«Якщо Лобановський вивів Динамо у космос, то Маслов був Корольовим для київського клубу»
НАЙВИЗНАЧНІШІ ПОРАЗКИ
#1 збірна Білої Церкви – Динамо (Київ) 2:1
Контрольний матч, 01.07.1928
Свою прем’єру представницька перша команда київського Динамо програла. 1 липня 1928 року гості зі столиці України повели в рахунку вже на 5-й хвилині, однак «під оплески тисячної публіки» збірна команда Білої Церкви, господарів поля, здобула вольову перемогу 2:1. Особливості тодішніх газетних звітів: багато «води», мало фактажу. Ім’я автора першого динамівського голу нині нам не відоме. Але це був простий контрольний матч нової команди, яка готувалася до перших відповідальних змагань. Набагато важливіший товариський поєдинок київське Динамо провело за два тижні на Червоному стадіоні Києва. В гості завітала команда одеського Динамо. Гості вели в рахунку, однак кияни відігралися й навіть вийшли вперед. Утім, більш зіграні одесити у більшості звели справу до нічиєї – 2:2. У складі киян перший «напівофіційний» гол записав на свій актив Сільвестров. За п’ять днів Динамо громить Радторгслужбовців – 8:1. Під керівництвом нового тренера, одесита Лазаря Когана, динамівці роблять свої перші кроки. Турне по Білорусі, Росії, спаринг з московськими «одноклубниками» – в кінці 20-х років проходило становлення київського міліцейського футбольного колективу.
#2 Динамо (Київ) – Динамо (Москва) 1:5
Перший матч в чемпіонаті СРСР, 24.05.1936
За присутності 30 тисяч глядачів кияни отримали три м’ячі вже до перерви, і лише на 80-й хвилині Микола Махиня смачним ударом відіграє те, що називають «голом престижу». Утім, прем’єрний чемпіонат склався для киян успішно. За виключенням іще однієї поразки від москвичів – від Спартака, інші матчі динамівці Києва виграли. Й здобули срібні медалі.
#3 Динамо (Київ) – Динамо (Москва) 0:7
Найпринизливіша поразка, 25.08.1940
Московський клуб ішов до третього чемпіонства – кияни були середняками (фінішували у підсумку восьмими серед 14 учасників). Уже в першому таймі в воротах Ідзковського побувало чотири м’ячі (дубль Соловйова на 13 та 38 хвилинах, голи Семичасного на 19 та Якушина на 41 хвилинах), утім, Трусевич поперерві отримав ще три (Дементьєв на 55 хвилині та Ільїн на 63 і 82 хвилинах). П’ять років потому, вже після війни, кияни повторять антирекорд у матчі з ЦБЧА.
#4 Динамо (Київ) – Ґурник (Забже ПНР) 1:2
Перший матч 1/8 фіналу Кубка чемпіонів, 17.11.1967
Вибивши в попередньому раунді володаря трофею – шотландський Селтік, кияни сподівалися справитися з чемпіонами Польщі. А от і ні – найкращий клуб ПНР, 5 років утримуючи це звання в своїй країні, переграв динамівців у Києві і спокійно втримав потрібну перевагу вдома. А вже в наступному раунді склав зброю перед Манчестер Юнайтед. Хтозна, можливо, це був найбільш зоряний час команди Маслова – і яким був її справжній єврокубковий потенціал, нам лишається лише припускати.
#5 Сен-Етьєн (Франція) – Динамо (Київ) 3:0
Перший чвертьфінал Кубка чемпіонів, 17.03.1976
Вигравши перший матч у два м’ячі, кияни могли в гостях виходити вперед і спокійно проходити в півфінал, однак зазнали надзвичайно болісної поразки, яка ледве не вилилася у «палацовий переворот».
#6 Борусія (Менхенгладбах ФРН) – Динамо (Київ) 2:0
Матч-відповідь півфіналу Кубка чемпіонів, 20.04.1977
Іще один гіркий спогад – велика команда зірок Лобановського доживала останні дні перед зміною поколінь. Після мінімальної перемоги в першому матчі кияни вирушали в Німеччину в ролі фаворита, однак німці (і на той час – домінуюча футбольна нація в світовому футболі) завдяки пенальті Бонхофа та голу Віткампа після дивовижного розіграшу стандарту пройшли у фінал. Де поступилися Ліверпулю.
#7 Стяуа (Румунія) – Динамо (Київ) 1:0
Суперкубок Європи, 24.02.1987
Шалений гол Георге Хаджі приніс Надчашу сенсаційним володарям Кубка чемпіонів. Небувало зашарпаний погодженнями дат Суперкубок розігрували у лютому місяці, тож кияни після виснажливого попереднього року не назбирали сил та емоцій на матч, в якому мали всі шанси й можливості здобути трофей.
#8 Таврія (Сімферополь) – Динамо (Київ) 1:0
Поразка в золотому матчі першого чемпіонату України, 21.07.1992
Політично важливий матч – вінець прем’єри незалежних чемпіонатів. У Львові був неймовірний аншлаг, а поєдинок назавжди увійшов в історію. Таврія, яка сенсаційно пробилася в фінал, у той час, як Шахтар та Дніпро задовольнилися бронзовим протистоянням, а Чорноморець з Металістом взагалі лишилися поза медальними амбіціями, завдала киянам прикрої поразки завдяки голу Сергія Шевченка. Динамівці отримали солідний удар по самолюбству.
#9 Баварія (Німеччина) – Динамо (Київ) 1:0
Матч-відповідь півфіналу Ліги чемпіонів, 21.04.1999
Після нічиєї 3:3 динамівці повірили у власні сили, але мюнхенська команда також побачила, що східноєвропейський феномен має свої вразливості. Маріо Баслер виконав один із найефектніших своїх голів у кар’єрі. І найважливіших одночасно. Третя, остання, команда-зірка Лобановського пережила свій пік і пішла на спад. І ось воно, запитання для любителів альтернативної реальності: чи під силу було б киянам дати бій тодішньому МЮ?..
#10 Шахтар (Донецьк) – Динамо (Київ) 2:1
Матч-відповідь півфіналу Кубка УЄФА, 7.05.2009
Найгіркіша поразка в історії киян, пляма, яку їм доведеться змивати ще багато років. Перший в історії суто український єврокубковий півфінал вийшов напрочуд напруженим. За хвилину до завершення основного часу й плавного переходу в екстра-тайм Жадсон забив той самий переможний м’яч і прокричав у камеру фразу, якою картають себе всі вболівальники киян і мали б довічно картати всі футболісти, які тоді поступилися виходом в фінал історичного останнього розіграшу Кубка УЄФА найпринциповішому супернику.
«Динамо зважилося першим пробити «вікно в Європу»… Європа здригнулася»
НАЙВИЗНАЧНІШІ ПЕРЕМОГИ
#1 Динамо (Київ) – Спартак (Єреван) 2:1
Фінал Кубку СРСР, 20.10.1954
Пам’ятний фінал у московській імлі подарував Радянському Союзу нове гучне ім’я – вперше в історії володарем трофею стала команда, яка не представляла одну з російських столиць (до того кришталеву вазу брали лише москвичі, а епізодично – й ленінградці). Фінал вийшов досить запеклим – на гол Терентьєва відповів Меркулов, однак у другому таймі великий Михайло Коман вразив ворота добротного вірменського воротаря Затикяна. Героїв фіналу – Макарова, Голубєва, Фомина, Комана, Зазроєва та наставника киян Олега Ошенкова зустрічав щасливий Київ. Футбольна Україна пережила перший великий всесоюзний тріумф.
#2 Торпедо (Москва) – Динамо (Київ) 1:1
Чемпіонат СРСР, 11.10.1961
До кінця сезону киянам лишалося провести всього три матчі – вдома з харківським Авангардом, який славився непробивною обороною, та два виїзди у Москві – з головним конкурентом Торпедо, укомплектованим зірками радянського футболу й недавніми чемпіонами Європи та переможцями Олімпіади, а також претендентом у місце в першій п’ятірці Локомотивом. Автозаводців влаштовує лише нічия – підопічні майбутнього наставника киян Маслова відкривають рахунок (Метревелі після кутового), однак в самій кінцівці 100-тисячна столична публіка отетеріло видихає з розчаруванням. Це закарпатець Турянчик рятує нічию для Динамо ударом через себе! У наступному матчі кияни вдома розпишуть нульову нічию, а потім переграють залізничників у заключному турі. Це – перемога в чемпіонаті СРСР і перші золоті медалі для найкращої команди УРСР.
#3 Колрейн (Північна Ірландія) – Динамо (Київ) 1:6
1-й раунд Кубка кубків, 02.09.1965
Радянський Союз уникав міжнародних зустрічей – довгий час він не надсилав своїх представників у континентальні кубки, і лише Динамо зважилося першим пробити «вікно в Європу». Це був ризик: у випадку провалу не лише київський клуб потрапив би в опалу, а й радянський футбол в цілому міг би опинитися за «залізною завісою». Утім, Колрейн не міг скласти гідної конкуренції українській команді. Андрій Біба відкрив лік єврокубковим голам Динамо і радянських клубів в цілому, а потім забив ще раз, а разом із ним – Базилевич, Хмельницький і двічі Серебрянников. Лише потім господарі забили «м’яч престижу» в ворота майбутнього президента ФФУ Банникова.
#4 Селтік (Шотландія) – Динамо (Київ) 1:2
1/16 фіналу Кубка чемпіонів, 20.09.1967
День, коли про Динамо вперше заговорила вся футбольна Європа. У першому ж раунді киянам випав грізний володар трофею – Селтік, однак ранній гол Пузача, підкріплений точним ударом Бишовця, дав перевагу гостям Глазго. Боббі Ленокс відіграв гол, однак у матчі-відповіді підопічні Маслова відстояли необхідну нічию й вибили шотландців. Натхненний Київ очікував чудес, однак… Див. #4 у списку найгіркіших поразок в історії.
#5 Динамо (Київ) – Ференцварош (Угорщина) 3:0
Фінал Кубка володарів кубків, 14.05.1975
Великий матч в історії українського футболу, один із найбільших успіхів в історії Динамо, перший єврокубковий здобуток СРСР. Дубль Володимира Онищенка й підсумковий гол Олега Блохіна – суперник не мав шансів. Щоправда, скептики поспішили нагадати, що киянам пощастило – ще задовго до фіналу були знешкоджені потенційні фаворити турніру – ті ж Реал, Ліверпуль, Бенфіка, ПСВ. Але кому яка справа до теорій відносності? Все записано золотими літерами у книзі футбольної слави…
#6 Динамо (Київ) – Баварія 2:0
Матч-відповідь за Суперкубок Європи, 6.10.1975
Німецький футбол 70-х, можливо, навіть більш могутній, ніж те, що бачили ми в 90-х і в нинішній час. Чемпіони світу та Європи, переможці єврокубків – законодавці футбольних мод. І якщо мюнхенський тріумф завдяки епічному голу Блохіна ще можна було б списувати на недооцінку та новизну турніру, то матч-відповідь розставив все по поличках. Олег став Великим саме у цій грі – його два голи в різному стилі поставили на коліна найвеличнішу команду Німеччини. Нагородою Динамо став Суперкубок континенту, а його примі – Золотий м’яч.
#7 Динамо (Київ) – Баварія 2:0
Матч-відповідь чвертьфіналу Кубка чемпіонів, 16.03.1977
Мюнхенці не відпускали Кубка чемпіонів три сезони (!) поспіль. Кияни поступилися у першому матчі на виїзді, однак у домашній відповіді вибили трофей з рук Баварії. Леонід Буряк з пенальті та Петро Слободян дозволили відбутися переконливому реваншу, а Блохін не реалізував пенальті, тому перемога не стала більш крупною.
#8 Динамо (Київ) – Атлетико (Іспанія) 3:0
Фінал Кубка володарів кубків, 2.05.1986
І нині цей матч можна подивитися на одному диханні – з не надто здоровими лідерами, з ранньою травмою провідного захисника динамівці видали матч зразкової інтенсивності, забивши три прекрасні м’ячі й завоювавши симпатії нейтральної публіки, яка зібралася того вечора на ліонському «Жерлані». Заваров, Блохін та Євтушенко завершили колективні дії точними голами. Бєланов здобув Золотий м’яч. А Динамо-машина стала другою командою світу після Аргентини з Марадоною за опитуванням World Soccer.
#9 Барселона (Іспанія) – Динамо (Київ) 0:4
4-й тур групового турніру Ліги чемпіонів, 5.11.1997
«Півтори години щастя», – такий заголовок дала «Вечірка» після першого тогорічного матчу з Барсою, який кияни вдома виграли з рахунком 3:0. Матч наступного туру на Камп Ноу можна було називати «Півтори години космосу». Хет-трик Шевченка і «контрольний постріл» від Реброва поставили на коліна досить хорошу, в принципі, команду Луї ван Галя. Цінники на провідних футболістів Динамо подвоїлися за одну ніч.
#10 Динамо (Київ) – Реал (Іспанія) 2:0
Чвертьфінал Ліги чемпіонів, 17.03.1999
Чинний володар трофею переживав не найкращі часи, однак зірковість та безсумнівна амбітність «королівського клубу» не залишали сумніву щодо фаворита протистояння. Навіть після першого матчу, в якому мадридці вдома на гол Шевченка відповіли єдиним точним ударом Міятовича. Утім, два голи Андрія у матчі-відповіді поставили Реал на коліна. Бездарний в цілому період Джона Тошака завершився достроковим складенням повноважень переможця Ліги чемпіонів.
БОГИ. НЕБОЖИТЕЛІ. КУМИРИ
#1 Олег Блохін
За 20 сезонів у Динамо побив стільки рекордів, що дай, Боже, наступникам побити хоча б частину із них. Рекордсмен із кількості голів (рекорд за проведеними матчами перекрив Шовковський – Гігант #2). Володар Золотого м’яча 1975 року. Дворазовий володар Кубка кубків (місток між різними зоряними поколіннями). Володар Суперкубка Європи. 7-разовий чемпіон та 5-разовий володар Кубка СРСР. Інших, дрібніших, досягнень, напевно, сам не рахував;) Живий бог українського футболу – за самовизнаною фартовістю, увійшов в історію і як тренер, першим виводивши збірну України на чемпіонати світу та Європи (на континентальний турнір, так-так, ми не забули, наша країна кваліфікувалася як господар).
Чудовий атлет, високошвидкісний гравець із чудовою ігровою інтуїцією та гарним ударом з лівої ноги
#2 Андрій Шевченко
Володар Золотого м’яча – але отримав його вже як представник Мілану. Символ відродження українського футболу – і найуспішніший український футбольний легіонер в історії. У нього було те, чого не було в великих попередників – клуб не просто міг, а й був готовий з ним розстатися. І зробив це за досить солідні кошти, віддавши «у хороші руки». Став переможцем Ліги чемпіонів у складі італійського гранда, а от разом із Динамо обмежився півфіналом. Сильний ще й тим, що, навіть досягнувши світового визнання, повернувся у рідний клуб.
Природжений бомбардир із хорошою швидкістю та талантом фінішера
#3 Олександр Шовковський
Третє місце – абсолютно усвідомлений вибір. Рекордсмен за проведеними матчами, уособлення Динамо часів української незалежності, взірець професіоналізму та загальний улюбленець – це все про Олександра. Він, як і його покоління в цілому, аж ніяк не витиснув максимум зі своїх перспектив, однак все одно залишав футбол Титаном. Провівши всю кар’єру (за винятком оренди в ЦСК ЗСУ) в одному клубі, Шовковський встиг стати 14-разовим чемпіоном, 11-разовим володарем кубка та 6-разовим володарем суперкубка України. Півфіналіст Ліги чемпіонів та Кубку УЄФА. На його грі виросло не одне покоління українських воротарів – він виграв конкуренцію в Динамо та збірній, щонайменше, у півтора десятка конкурентів.
Голкіпер з прекрасними антропометричними даними, який цілковито віддавався грі. Визнаний майстер пенальті, людина з чудовим польотом
#4 Віктор Колотов
Великий динамівський капітан, який віддав чимало нервів заради своєї мрії й всупереч всім перешкодам опинився у Києві. Один з найкращих півзахисників за всю історію радянського футболу, справжній лідер за духом та стрижневий гравець першої команди зірок Лобановського. Чимало забивав, чудово комбінував у складі технічної та винахідливої Динамо-машини 70-х. Вважався одним із тих, завдяки кому стали можливими перемоги на континентальній арені в 1975 році.
Уособлення динамівського футболу – стрімкий, націлений на ворота різноплановий півзахисник
#5 Юрій Войнов
Чемпіон Європи у складі киян, учасник фінального турніру чемпіонату світу. Вихованець російського футболу, який свідомо зробив вибір на користь київського Динамо всупереч пропозиціям грандів із Москви та Ленінграду – цим самим визначивши трансферний вектор цілого десятиліття. Володар золотої та срібної медалей чемпіонату СРСР – гравець, який став містком між післявоєнним поколінням та їхніми наступниками – щасливчиками, яким випав уже зовсім інший статус у радянському футболі.
Працелюбний центральний півзахисник з могутнім ударом та чудовим відбором, стрижневий гравець нової динамівської тактики, прообраз наступних поколінь свого амплуа
#6 Володимир Мунтян
Співрекордсмен Динамо за кількістю радянських чемпіонств разом із Блохіним, володар Кубка кубків та Суперкубка Європи, найкращий футболіст СРСР 1969 року та віце-чемпіон Європи. Учасник трьох фінальних турнірів континентальних та світових форумів. Заслужений динамівець, який продовжує опікуватися одноклубниками як керівник ветеранського клубного руху.
#7 Анатолій Дем’яненко
Великий капітан Динамо 80-х – винятково надійний та відповідальний у грі на оборону, умілий при підключеннях в атаки. Став співучасником всіх великих перемог свого десятиліття, залишився вірним рідному клубу і як тренер. Вважається найвидатнішим капітаном в історії клубу – причому, в приватних бесідах таку думку висловлюють навіть динамівці інших поколінь.
#8 Андрій Біба
Безсумнівно великий бомбардир – при цьому різносторонній гравець групи атаки, котрий відігравав важливу роль в динамівській грі того десятиліття, коли клуб на очах ставав суперклубом на внутрішній арені. Триразовий чемпіон СРСР, найкращий футболіст року Мундіалю 1966, в якому його явно обділили увагою тренери збірної СРСР. Великий футболіст, на грі якого виросли майбутні динамівські зірки. Президент клубу «Шкіряний м’яч», який несе благородну місію масового дитячого футболу.
#9 Олександр Заваров
Технічний атакувальний півзахисник, який поєднував у своїй грі нетутешню техніку з самовідданою командною грою. Багато умів на полі, однак, можливо, суто ментально, не справився з роллю «спадкоємця Платіні» в Ювентусі. Зате в Динамо залишився у пам’яті як загальний улюбленець публіки, котрий умів інтуїтивно підтримати будь-яку атаку колективу, а також завершити її особисто з умінням та відчуттям справжнього бомбардира.
#10 Олег Бєланов
Парадокс: у Радянському Союзі 1986 року найкращим було визнано Заварова, а от Європа футбольна віддала шану саме Бєланову. Звісно, за нинішньою схемою у рік Марадони він би трофею не отримав, але навіщо всі ці «якби» та «якщо», коли історія вже написана? Ігор став динамівським «ґолден-боллом» за порядковим №2. Існує думка, що не повністю реалізувався в футболі – за умови більш талановитого менеджменту міг розраховувати і на успішнішу європейську одіссею, і на успішніше завершення кар’єри в Україні.
#11 Віктор Каневський
#12 Олег Макаров
#13 Володимир Онищенко
#14 Євген Рудаков
#15 Олексій Михайличенко
#16 Володимир Безсонов
#17 Сергій Ребров
#18 Володимир Веремєєв
#19 Леонід Буряк
#20 Василь Турянчик
#21 Йожеф Сабо
#22 Анатолій Коньков
#23 Олег Лужний
#24 Віталій Голубєв
#25 Анатолій Бишовець
#26 Михайло Коман
#27 Михайло Фоменко
#28 Віктор Серебрянников
#29 Павло Яковенко
#30 Стефан Решко
#31 Віктор Леоненко
#32 Максим Шацьких
#33 Віталій Хмельницький
#34 Сергій Балтача
#35 Андрій Баль
#36 Анатолій Пузач
#37 Валентин Белькевич
#38 Володимир Трошкін
#39 Василь Рац
#40 Валерій Лобановський
#41 Вадим Сосніхін
#42 Олег Гусєв
#43 Володимир Лозинський
#44 Олег Базилевич
#45 Антон Ідзковський
#46 Федір Медвідь
#47 Віктор Банников
#48 Андрій Гусин
#49 Макар Гончаренко
#50 Андрій Ярмоленко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
