«Незабаром після відставки з поста президента ФФУ до мене додому прийшли люди з автоматами. З обшуком приїжджала СБУ». Відверте інтерв'ю Анатолія Конькова

Футбол України 13 Травня, 16:57 1901
«Незабаром після відставки з поста президента ФФУ до мене додому прийшли люди з автоматами. З обшуком приїжджала СБУ». Відверте інтерв'ю Анатолія Конькова | 19-27
Колишній президент Федерації футболу України Анатолій Коньков дав Футбол 24 перше велике інтерв'ю після відходу з посади глави ФФУ.

Є такі футбольні особистості, з якими дуже важко домовитися про інтерв'ю. Анатолій Коньков – з числа таких. З січня 2015 року, вже більше двох років, не було жодного грунтовного інтерв'ю з колишнім головою ФФУ. І звичайно, у Футбол 24 були плани записати життєву розмову з ним.

І ось недавно Анатолій Дмитрович буквально підштовхнув Футбол 24 до активних дій. По інтернету розлетілася новина про особисте життя колишнього президента ФФУ – молода ефектна блондинка анонсувала весілля з 67-річною екс-першою особою українського футболу! Треба було і новину підтвердити, і записати бажане інтерв'ю.

Після травневих свят домовилися про спілкування. Анатолій Дмитрович запросив до закладу на площі Перемоги.

«Поруч живете?» – цікавлюся при зустрічі. «Так, на Тургенівській».

Коньков несподівано прийшов не один. Як виявилося, компанію йому склав Олександр Олексійович Чуваєв, який при Конькові був першим заступником голови Комітету з питань стадіонів та безпеки проведення змагань ФФУ.

«Окрім футболу, у мене іншого життя немає»

– Анатолію Дмитровичу, вас давно не було видно в пресі, фактично з тих пір, як ви покинули пост президента ФФУ в 2015 році. Єдина новина про вас була недавно – про наречену, яка молодша на 40 років. Чи був інтерес до вас з боку ЗМІ? Це ваше перше інтерв'ю?

– Інтересу не було, немає і не прагну до нього.

– Були дзвінки від журналістів? Відмовляли в інтерв'ю?

– Були. Так, відмовляв.

– З якої причини?

– Після того, що трапилось, не вважаю за потрібне це обговорювати. Сталося як сталося.

– Але зараз погодилися на інтерв'ю. З якої причини?

– З тієї причини, що я футбол все-таки люблю, і моє життя все в футболі. Крім футболу, у мене іншого життя немає. Тому погодився.

– В одному інтерв'ю ви сказали, що якщо довгий час нічим не займатися, то ви починаєте шукати заняття, пов'язані з футболом. За той час, що ви покинули пост глави ФФУ, у вас було таке заняття?

– У мене є багато занять, але професійним футболом я зараз не займаюся. Спілкуємося з людьми, які займаються футболом. Намагаємося радитися з деяких питань, які цікавлять сьогодні. Перш за все, професійних людей.

– З тих пір, як ви пішли з посади президента, пройшло трохи більше двох років. Чим ви весь цей час займалися? Де були? Що бачили?

– Був я в багатьох місцях. Побачив багатьох людей. Красивих, симпатичних, розумних. Поспілкувався з ними і для себе дещо визначив, що раніше не міг. Мені дуже приємно, що я сьогодні НЕ займаюся футболом.

– Приємно? Чому?

– А ви бачили футбол сьогодні?

– Так, дивлюся постійно.

– Ось і я дивлюся.

– Але ви, можливо, маєте на увазі український футбол. А є ще міжнародний футбол. І ви раніше багато говорили про дитячий футбол.

– Я не говорив, я вкладав у нього життя. І сьогодні вкладаю. В основному допомагаю порадами. Близько спілкуємося з людиною, яка вкладала душу і засоби в проект «Старт» (Ігор Немировський). Але цей проект зруйнували. Навмисне зруйнували. Мені про це сьогодні неприємно говорити і не хотілося б говорити. Тому людина, яка вкладала душу і засоби, з різних причин не в змозі більше цього робити. З різних причин проект не відбувся. І від нас це не залежало.

– Які проекти ви консультуєте з дитячо-юнацького футболу?

– Є такий Віталій Петрович Борт (президент ДЮФЛУ – прим. Футбол 24), якого я запрошував на роботу, він займається проблемами дитячо-юнацького футболу. Ми з ним часто зустрічаємося, розмовляємо, і ті питання, які його цікавлять, цілком можу те, що в моїх повноваженнях, десь підказати, порадити.

– Як ви вважаєте, які ваші найбільші досягнення на посту президента ФФУ за два роки?

– Подивіться сьогодні місце збірної України в рейтингу ФІФА, порівняйте з тим, коли я працював. І у вас не буде питань.

– Збірна України – єдине досягнення чи ще були інші, про які ви б хотіли розповісти?

– Найголовніше – це підбір кадрів. І розстановка кадрів. Цей момент дуже важливий, і він багато що визначає: які у тебе думки, які у тебе напрямки. Ви проаналізуйте.

– Якими кадрами ви пишаєтеся у Федерації?

– Всіма, кого я запрошував, я ними пишаюся. Співчуваю їм, тому що у мене не вийшло виконати проект до кінця.

– Які були цілі у ФФУ, які ви повинні були виконати за ту каденцію, яку повинні були відпрацювати?

– У моїй програмі був найголовніший момент – це дитячо-юнацький футбол. Якщо ви візьмете і влізете в той час, подивіться розвиток дитячо-юнацького футболу і забезпечення, то у вас питань не буде. Сьогодні і вчора.

– Думаєте, зараз набагато гірше?

– Я нічого не думаю. Я вам констатую те, що є.

– В одному з інтерв'ю ви сказали, що коли прийшли в ФФУ, згадали дитинство. Що ви мали на увазі?

– Я згадав своє дворове виховання. У дворі найбільш справедливе було ставлення до всього. І до футболу в тому числі. Ось це виховання мені допомогло далі у житті. Можу сказати більше: з такими людьми, з якими мені пощастило спілкуватися і працювати (багато хто лає радянську владу, нормальна влада була, і люди нормальні були), мені пощастило. Наприклад, Калєдін Микола Васильович і Дегтярьов Володимир Іванович, які опікали команду Шахтар. Вони мені дали першу освіту, яка мені допомогла в житті.

«Янукович багато не допоміг, хоча й обіцяв»

Два екс-президенти. Віктор Янукович та Анатолій Коньков

– Ваша поява на посаді президента ФФУ була досить несподіваною.

– А чому несподіваною?

– Тому що очолив Федерацію не політик, колишній футболіст, тренер, функціонер.

– А що в Федерації футболу повинен політик працювати?

– Зазвичай так і відбувається. Я мав на увазі вплив на регіональні федерації...

– Яка політика? Якщо ми говоримо про футбол, приберіть, будь ласка, політику. Якщо ви будете далі про політику говорити, у мене немає питань.

– Ви запитали, чому я заговорив про політику. Як обирають президента ФФУ: регіональні федерації голосують за ту чи іншу людину. І коли вас обирали, так вийшло, що багато регіональних федерацій, можна сказати, зрадили Григорія Суркіса і проголосували за вас.

– А чому ви вирішили, що вони зрадили?

– Довгий час за нього голосували, а потім проголосували за вас.

– Я проїхав усі 27 регіонів і з усіма ось так один на один розмовляв. Яка це політика? Це ж не політика, це розмова з людьми, які займаються футболом. І ми говорили тільки про футбол. І я знайшов розуміння в 26 регіональних федераціях. Лише одна мене не підтримала, і хто б ви думали це був?

– Київська міська федерація?

– Спасибі, що відповіли (сміється).

– Так, це не секрет, у вас потім виникали конфліктні ситуації з Ігорем Кочетовим (голова Федерації футболу Києва – прим. Футбол 24).

– Я не хочу про це навіть говорити. Це для мене не футбольна людина, і нехай займається своєю «діяльністю». Так і напишіть – «діяльністю».

– Як з'явився варіант з тим, щоб піти в президенти ФФУ? Як вам така ідея прийшла в голову?

– Не мені ця ідея прийшла в голову. Коли мені запропонували це, я довго сумнівався. Тому що не було у мене такої команди, яка могла б втілити в життя проект, який у мене є. Але порадившись з, будемо так говорити, людьми, які трішки в цій «гонці озброєнь» знають толк, погодився. Як вийшло, так вийшло.

– Як ви прокоментуєте те, що вас називали ставлеником Віктора Януковича?

– А скажіть мені: коли був президентом України Віктор Янукович, назвіть мені людину, хто не його ставлеником був?

– Так, він всюди розставляв своїх людей, була справа.

– Причому тут футбол взагалі? Я Віктора Федоровича знаю, як вас. Побачилися – привіталися. Програму запропонував – сподобалася. Багато не допоміг, хоча й обіцяв.

– Хтось інший лобіював вашу кандидатуру на виборах президента ФФУ?

– Мені це невідомо.

«Коли прочитала «67-річний Коньков пустує на пенсії», мені стало так прикро за нього»

– А ось і моя Машенька! (До залу входить Марія, яка наробила багато шуму в інтернеті після публікацій її фото разом з Анатолієм Коньковим і виклала фото обручки.) Я всіх спеціально зібрав (сміється).

(Роблю декілька фотознімків) «Зірка!» – вигукує Коньков. «Навіть якось незручно», – скромно зауважує Марія.

– На коли назначене весілля?

– Уже все відбулося! Весілля було в Києві, 28 квітня. Повінчалися в Києво-Печерській лаврі. А потім відсвяткували наше весілля у нашого друга в «Авалоні» (елітний розважальний комплекс у Києві – прим. Футбол 24). Зібрали найближчих людей, посиділи трохи.

Весілля і вінчання Анатолія Конькова і Марії Конькової (Раупової)

– Ніхто й не написав ще про весілля, прикро!

– Знаєш, Саша, я її трошки покартав за те, що вона почала по інтернету ганяти. Але вона красива дівчинка, їй так можна. А я взагалі не намагаюся «вилазити». Мені це не потрібно.

– Новини про себе прочитали, з приводу пропозиції?

– Це вона любить...

Марія: Що значить, любить? Я була в Греції, мені скинула новину знайома. Багато було статей, а перша, яку мені скинули, там було написано: «67-річний Коньков пустує на пенсії». Я коли прочитала, мені стало так прикро за нього (сміється). Пишуть: у нього дівчина 27-річна. А ми коли останній раз гуляли День народження, дівчата кажуть: скільки ми тобі святкуємо? Кажу: ну 18 якось незручно, давай вже 27! Дівчатам відсилаю новину про 27 років, а вони мені відповідають: слухай, ну ти ж хотіла 27! Потім дівчата ще скидали публікації, потім з'явилися вже не такі їдкі статті про те, що «Коньков пустує на пенсії». Вирішили, що люди краще знають, напевно (сміється). Я думала, він засмутиться. Але коли йому показала, він відповів спокійно: Ти знаєш, Маша, про мене вже таке писали, що мене таке вже не здивує, мене це навіть розважає.

– Давно познайомилися?

– Давно. П'ятий рік вже ми «мучимося» з нею.

Марія: Мені було 27, коли ми познайомилися. Познайомилися в аеропорту. Летіли на одному літаку. Толя летів у Женеву, по роботі, а я вирушала зі своїми пітерськими друзями кататися на лижах. Ми випадково зустрілися на реєстрації рейсу. Січень 2013 року, незабаром після Нового року. У нас є тепер «штамп про знайомство» (сміється). Якось відкрила паспорта, коли ще одружені не були, кажу: у всіх штампи про весілля, а у нас штамп про знайомство!

«Коли говорять, що я мільйони чи мільярди вкрав, слухати так цікаво»

– Раніше в інтерв'ю ви зізнавалися, що були моменти після футбольної кар'єри, коли ви нікому не потрібні. І це були важкі періоди. А після ФФУ був такий стан?

– Він і сьогодні є... Ну, нічого. Життя йде. І ми повинні, як, Саша, нас партія вчила?

– Партія мене ніяк не вчила... Не застав ці часи.

– Тебе, значить, не вчила, а мене вчила. Знаєш, чому? Стійкості. Цілеспрямованості. І турботі про ближнього.

– Вам, напевно, скаржитися в цьому плані не доводиться: молода дружина...

– Я і не скаржуся. Ти помітив, що я скаржуся? Я в футбольному сенсі. Не знаю навіть, як відповісти на це питання, не хочу відповідати. А що стосується життя, мені все подобається.

– А футболі ви в чому себе хотіли б ще реалізувати? В якості тренера? Менеджера, в адміністративній роботі?

– Я взагалі нічого не хочу від цього футболу... (Взяв паузу. Звертаючись до дружини) Неправильно говорю? А як правильно?

Марія: Тому що обманюєш. Він засмучується, що не приносить користь футболу. Каже: я не можу на сьогодні себе застосувати так, щоб це приносило користь, тому що в нинішніх умовах це неможливо.

– Це правда.

– У Федерації вже інші часи. Може, зможете реалізувати себе в клубному футболі?

– Саша, а тобі подобається сьогодні те, що відбувається в українському футболі?

– В українському не подобається.

– Чому?

– Це філософське питання, про це довго можна говорити.

– Ось бачиш, а ти хочеш, щоб я тобі швидко відповів на це питання.

– Якщо в кількох словах, то не подобається тому, що український футбол за 25 років не відійшов від олігархічної моделі, і на жаль, система не змінилася. Україна досі не перейшла на модель, коли клуби заробляють собі на життя.

– Система ще не зміниться довго. Ми ніколи не перейдемо на таку систему. Принаймні в умовах нашої країни, того, що відбувається. Не бачу варіантів.

– Якось сказали, що не можна себе забезпечити до кінця життя під час футбольної кар'єри, не продовжуючи працювати. Але при цьому у вас зараз начебто в фінансовому плані все добре, були фотографії з закордонного відпочинку...

– З нашого покоління ніхто не міг себе забезпечити до кінця кар'єри. Це я мав на увазі.

– Те, що ви заробили, це вже після футбольної кар'єри?

– Так. А ось ці люди, які говорять, що я мільйони чи мільярди вкрав, слухати так цікаво. Я ніколи не прагнув до цього. Те, що говорять, нехай говорять.

«Чого ви двері ламаєте? Заходьте, тільки взуття зніміть!»

І тут розмова набуває несподіваного повороту.

– До тебе додому колись з автоматами приходили? Ні? А до мене приходили.

Чуваєв: Я уточню. Було порушено (кримінальну) справу. Приїжджали з обшуком працівники СБУ. Хотіли вибивати двері, але Анатолій Дмитрович вийшов, відчинив двері і пропустив. Ви ж розумієте, якщо проводиться обшук, значить, суд дав дозвіл. А до суду в рамках кримінальної справи слідчий звернувся до прокурора, а той в суд. Але що найцікавіше, є ж терміни розслідування справи – і так нічого і не знайшли. Трохи мав раніше до цього справу, сам розслідував кримінальні справи. Можу пояснити це простою мовою: значить, немає доказів. Самі подумайте: якби виявили 6 мільйонів або 26, ви думаєте...

– Я ні від кого в житті нічого не ховав.

Марія: Вони двері ламали. А він відчинив і каже: «Чого ви двері ламаєте? Заходьте, тільки взуття зніміть!»

– Давно це було?

– Років зо два тому. Незабаром після моєї відставки з поста президента ФФУ. Я якось слідчого запитав: а що ви шукаєте? А він відповідає: мені дали команду...

Кочетов говорив, що я вкрав мільйони. А чого ж мене не посадили?

Я ж чому Олександра Олексійовича покликав. Щоб він послухав, про що ми з вами говоримо. Він майже 30 років пропрацював в прокуратурі, був головним слідчим у Генеральній прокуратурі України, заслужений юрист України. Коли ми почали працювати, він відповідав за безпеку на стадіонах. Коли почали підставляти ці Суркіси, Коломойські, коли почали платити гроші у Львові людям, які приходили так званими «фанами», які потім петарди кидали, коли грала збірна України, ці неподобства на стадіонах...

– Ви думаєте, це кимось було проплачено?

– Я нічого не думаю.

Чуваєв: Нехай це залишиться на їхній совісті. Заявляти таке... Будь-хто скаже: дайте докази. Краще поговорімо про футбол, про розвиток. Багато пліток. Повірте, я 30 років пропрацював в прокуратурі, гори цих пліток наслухався. Коли починаєш розбиратися, а виявляється прекрасна людина. А коли в суд йдеш, там кажуть: дайте нам докази. Так і з Анатолієм Дмитровичем. Справа була 3 роки. Але повірте мені, я знаю терміни розслідувань, якби щось було, пред'явили б звинувачення. А якщо нічого немає – просто популізм. Але нехай це буде на їхній совісті.

«Коли Динамо запросило перший раз, я потихеньку втік із бази»

– Справді, повернімося до футболу. У 18 років ви проходили перегляд в Динамо, але так і не опинилися у Києві...

– Я був у Маслова на перегляді. Михайло Михайлович Коман і Віктор Олександрович Маслов переглянули, і в принципі, дали добро на те, щоб я переїхав із Краматорська у Динамо (Київ). Але подивившись на цих легенд футболу, поспілкувавшись з ними на базі Динамо, де був дві доби (на старій ще базі), зрозумів, що мені ще зарано. Я потихеньку втік.

Віктор Олександрович (Маслов) сказав мені, щоб я приїхав в Донецьк, мені від Краматорська 90 км їхати треба було. Я приїхав. Я б, напевно, погодився на цю пропозицію, це була надзвичайна пропозиція. Але я не зумів через кордон міліції і людей, які стояли перед входом, пробитися до автобусу Динамо (Київ). Розвернувся і поїхав додому.

Мій тренер в Авангарді Нестеренко порадив: «Динамо (Київ) – серйозна команда. Нескоро ти худий-блідий заграєш». І тут приїхав Бабошко із Шахтаря. Запросили в Шахтар, і я поїхав. До Олега Олександровича Ошенкова. Прекрасний тренер, прекрасна людина. Там з'явилися такі люди, як перший секретар Донецької компартії Дегтярьов Володимир Іванович і Калєдін Микола Васильович, який завідував адмінвідділом. Вони були мені як батько і мати.

– Вийшла дивна ситуація. Ви хоч і не потрапили в автобус у Донецьку, але потім самі не взяли квиток і не поїхали до Києва...

– Народився і виріс я в Донбасі, і напевне, це був превалюючий фактор.

– І ви прийшли в Шахтар... У той час там ще грали Лобановський і Базилевич, ненадовго ви їх застали.

– Прийшов у Шахтар у 1968 році. Лобановського і Базилевича практично не застав. Коли прийшов, вони як раз покидали його. Це величні люди. Мені вдалося в подальшому під їхнім керівництвом багато років пожити, пограти. І просто поспілкуватися з такими людьми, як Лобановський і Базилевич, це величезне щастя і задоволення.

– Хто був крутішим як тренер: Лобановський чи Базилевич?

– Не розділяю. Коли вони в парі працювали, у одного одні якості превалювали, у другого – інші. Це два фахівці найвищої кваліфікації.

Марія (вступає в розмову і підказує чоловікові): Вони один одного доповнювали. У них були різні функції в загальній роботі. Просто я вже задавала це питання (сміється).

– Маріє, ви цікавитесь футболом?

Марія: Трохи.

– За кого вболіваєте?

Марія: За Баварію! Чому? Тому що у них гравці як машини на полі – фізично сильні футболісти, високі, довгоногі, а не метр в кепці і які плутаються під ногами.

– А в Україні?

Марія: За Шахтар!

– Ви з Донбасу?

Марія: Ні. Родом із Узбекистану, в Україні жила в Криму. Коли з Толіком познайомилися, стала більше цікавитися футболом. Чому Шахтар? Він більше представляє Україну в Європі.

– Динамо останнім часом якось здало в плані європейських виступів, а жінка вона в основному в Європу дивиться. Очима.

Марія: До речі, він не вболіває ні за кого.

– Якось ви сказали, що більше вболіваєте за Шахтар, тому що родом з Донбасу і симпатизуєте йому більше, ніж Динамо.

– В душі, може, трохи... Динамо – мені рідний колектив, Шахтар – рідний. Шахтар народив, Динамо шліфувало. Коли працював, багато хто ставив питання: за кого? Намагався йти від цього – для мене футбол є футбол. Динамо, Шахтар, Карпати, Волинь – для мене всі однакові. І коли мені президенти клубів розповідали, що треба ось так зробити, я відповідав: я не вмію, можу тільки з регламентом і календарем допомогти...

А так в душі, чесно скажу, і Динамо, і Шахтар мені небайдужі.

– У цьому чемпіонаті за кого вболівали?

– Взагалі – за слабких...

– Це за кого: Дніпро, Волинь?

– За Динамо (сміється).

«Борці понесли мене до виходу аеропорту до машини. Мені вдалося привернути увагу – вибив ногами скляну вітрину»

– У Шахтарі з вами сталася практично детективна історія. Випадок, коли вас хотіли викрасти і забрати в ЦСКА.

– Поїхала збірна команда СРСР у закордонне відрядження: Західний Берлін – ФРН – Туреччина. Із Туреччини повертаємося. Покійний вже Альберт Шестерньов, капітан збірної, мені каже: Толян, прилітаємо в аеропорт Шереметьєво, тебе забирають в ЦСКА, вже замовлено. Валентин Ніколаєв тоді був тренером у ЦСКА.

А до цього в Донецьку цілу програму відпрацювали, щоб мене зустріли в аеропорту, і ЦСКА не забрав. Ми приїхали, нас зустріли дуже «добре». Полковник Нерушенко такий був (царство небесне, через три дні після цього помер) зустрів мене в аеропорту Шереметьєво. І борці. Понесли мене до виходу до машини. Якось мені вдалося привернути увагу – вибив ногами вітрину, велику скляну, 3 на 4 метри. Прийшла міліція, а вона була попереджена, тому що у нас був тоді головний тренер в Шахтарі Морозов Микола Петрович, у якого був один начальник цього аеропорту.

Мене забрали, відвели в ангар, де літаки ремонтують. Я пересидів якийсь час. Потім через парканчик, сів у машину, де мене зустрічав адміністратор, який приїхав із Донецька. До Кашири (місто в Московській області – прим. Футбол 24) їхали на маленькій машині, потім перестрибнули в Каширі в поїзд і приїхали в Ростов, де мене зустрічали люди з Донецька. Потім довго я ховався, і вже тільки в Динамо пішов у Радянську армію.

Говорив вже, що у мене були хороші відносини з Дегтярьовим і Калєдіним. Розумієш, що таке тоді був адмінвідділу? Дегтярьов був «Цар», а Калєдін був його правою рукою.

– У Динамо перехід був уже по добрій волі?

– У Динамо я міг піти вже з дозволу Володимира Івановича Дегтярьова, коли його в Київ перевели. Він дав добро, щоб я перейшов. У Києві дуже добре займався командою Володимир Васильович Щербицький. Динамо, це звичайно, була фірма, марка. В принципі, не думаю, що в Європі була краща команда, ніж Динамо (Київ) на той момент. Кого не візьміть по іменах, починаючи з Женьки Рудакова – Особистості!

Сьогодні дивлюсь, як грає Динамо. Неприємно, адже традиції закладені... Людей якихось цікавих запрошуємо, а своїм не віримо. Своїм не віримо, а слухаємо: то іспанець, то італієць...

– Напевно, для Динамо нинішня ситуація це об'єктивні фактори, фінансові труднощі у власників Динамо.

– Я дуже переживаю через те, що сьогодні у Динамо є об'єктивні фінансові труднощі. Але скажіть, якщо вчора не було цих труднощів, був же недавно такий період?

– Нещодавно Динамо виходило в плей-офф ЛЧ, а в 2009 році дійшло до півфіналу Кубка УЄФА.

– Я хочу сказати, що Динамо Київ має повністю відповідати сьогодні рівню, який закладений в основу цього клубу. Шахтар сьогодні сильніший? Не думаю. За футболістами сильніший, як клуб – не думаю. У чому наша проблема? Невіра в себе. Довірся своїм, оточи їх теплом, турботою, дай можливість.

– А чи є футболісти в Україні, які готові виконати ці завдання?

– Поки сьогодні не бачу. Сьогодні не знаю, чому йде такий підбір кадрів.

– Але ж не ті можливості фінансові, що раніше. Колись Динамо могло дістати будь-якого футболіста України, зараз – ні.

– Думаєш, ми не можемо на це впливати? Можемо. Але сидимо по норах, щоб тільки не...

«Від Баварії в 1975-му залишилася тільки борода Мюллера»

– Коли почали з Машею тісно спілкуватися, вона зробила музей. У мене лежало все це вдома, в коробках, а вона взяла ці нагороди і зробила музей.

– Трофейні футболки у вас є?

– Були, але все роздав.

– Від Баварії залишилася футболка після Суперкубка Європи-1975?

– Від Баварії залишилася тільки борода Мюллера, тому що ми її зголили (дружний сміх). Стьопа Решко збрив йому бороду.

(Марія підказує про автограф Пеле) – Так, є автограф Пеле. На Олімпіаді отримав. Лежить для маленького племінника подарунок. Коли виросте – подаруємо. Йому зараз 3, пару років ще почекаємо і подаруємо.

Про ту команду можу сказати тільки теплі слова. З гравцями з тієї плеяди приємно завжди зустрітися: з Мішею Фоменком, Володею Онищенком, Сашком Заваровим, Андрієм Бібою, Володею Мунтяном. Прекрасні люди!

Ці люди могли б допомогти українському футболу. Але така тенденція прийшла в наш футбол: увійшли люди цікаві, які не помічають свого, а бачать десь. Мені здавалося, щоб якби ми використовували потенціал довіри до своїх, ми б від цього тільки виграли. На жаль, ми себе не цінуємо, не вміємо цінувати.

– У вас була особлива дружба з Михайлом Фоменком під час ігрової кар'єри, яка переросла в дружбу і після неї?

– Не скажу, що це була особлива, велика якась дружба. Коли я приїхав з Шахтаря в Динамо, Михайло Іванович там був уже півтора року. І так вийшло, що ми спілкувалися ближче. Хоча дуже прекрасно мене зустріли і Володя Веремєєв, і Володя Онищенко. Ще наш балагур Вова Трошкін. У нього гумор своєрідний.

– За вашими інтерв'ю складалося враження, що між вами і Фоменком була велика дружба, завдяки чому ви його потім запросили головним тренером збірної України.

– Коли я запрошував Фоменка, перш за все, я керувався його професійними якостями. Він відповідав моїм поняттям, принципам, які я хотів бачити в збірній України.

Коньков і Фоменко з Суперкубком Європи-1975

– Що ви хотіли побачити в збірній?

– Це принциповість, чіткість в розумінні поставлених завдань. Мені пропонували англійця.

Був такий діяч – Данилов. Який розповідав, що тільки це треба, іноземця. Я запитав Данилова: ти колись займався футболом? Він сказав: так. Якусь команду розвалив в Харкові. Я послухав і запитав його і Попова Анатолія Володимировича. І вони дуже доводили мені, що потрібен тільки іноземний фахівець. Я кажу: ось дивіться, по-чесному, поки він вивчить, як тебе звати, пройде тиждень. Як звуть другого – два. Третього – три. А у нас почався відбір, що ми будемо робити? Значить, тренувати буде хто? Ми йому посадимо людину. Кого? Кого-небудь посадили б. І що далі?

Наполегливо вимагали: тільки іноземця. Я питаю: а грошей скільки буде коштувати? Назвали суму – серйозну. А у мене немає стільки платити, я знаю наш бюджет ФФУ. Кажу: у мене немає таких грошей. Вони кажуть: так ми підключимося. Значить, вони будуть керувати, а я буду що робити? Нюхати... Тому я вибрав такий варіант. Тому що я був впевнений, що все буде чесно.

– А хто платив би зарплату іноземцю, якщо його пропонували Данилов і Попов? Це повинні були бути гроші Ахметова?

– Це питання без відповіді. Ти запитай у Григорія Михайловича, якось зустрінься з ним, передай йому великий привіт від мене. І запитай у нього: як він Колліні заплатив гроші?

– Ви ж контракт бачили?

– Так. Ось я приходжу в Федерацію в вересні 2012-го, а мені кладуть на стіл контракт Колліни, підписаний Суркісом (Колліна працює в Україні з 2010 року – прим. Футбол 24). Підписано контракт до такого-то року і підпис Григорія Михайловича. І що робити?

– Треба дотримуватися.

– А там суми серйозні. Що робити? Йти жебрати не можу. Саш, як би ти вчинив?

– Не знаю, треба було б подумати трохи.

– Я і подумав. Зустрівся з Грицем, приходив особисто до Григорія Михайловича Суркіса, зустрічався з ним на його квартирі. Питаю: хто буде платити такі гроші? Він відповів: я платив зі своєї кишені, це більше не моя турбота.

– Тобто в подальшому платили Колліні за рахунок Федерації?

– Звичайно, а звідки ж мені ще було платити? Якщо такий кабальний контракт, як же його не виконати?!

«У 2012 році кращої кандидатури на пост тренера збірної України, ніж Шевченко, не було»

– Перед тим, як призначити Фоменка тренером збірної України, ви запрошували Андрія Шевченка. Було таке?

– Так, я радився з багатьма людьми. І кращої кандидатури не було. Чому? Він людина, яка вклала дуже багато в розвиток українського футболу. І людина, яка може на певний момент закрити цю тему. Його ім'я, його внесок в розвиток українського футболу. Щоб закрити на певний час це критиканство.

Я порахував, що якщо під нього підібрати хорошу людину, яка може його ідеї трансформувати, то все могло вийти. Так, була така ідея. Але він відмовився, він на той момент був без досвіду. Думаю, що правильно вчинив.

– Зараз як оціните роботу Шевченка в збірній?

– Не мені оцінювати його роботу.

«Заслуженого майстра спорту не отримав, тому що трохи нагрубив судді. Виявилося, Москва тут ні до чого»

– Легендарна історія, як ви стали захисником. Вона пов'язана з Михайлом Фоменком. Цей перехід в оборону став для вас дуже несподіваним і болючим?

– Дуже несподіваним. Але не болючим. Не зовсім простим. У Ростові був матч чемпіонату СРСР. Приїхали ми туди, проживали в одному номері з Михайлом Івановичем. Вранці після вечірнього тренування каже: спину заклинило, не можу рухатися. Я лікаря покликав, Малюта Володимир Іванович. Лікар подивився, каже: Мішка, тиждень будеш відпочивати. Прийшов Олег Петрович і каже мені: ми ось тут подумали і ось що придумали, у тебе повинно вийти. Ось тут стаєш. Питаю: Стати і стояти? Ні, грати! Через годину Олег Петрович покликав мене до Валерія Васильовича. Той каже: це не обговорюється, ми так вирішили, Стьопа (Решко) тобі допоможе. А там Андрєєв такий нападник – красень, гравець збірної.

І ми зі Стьопою з ним впоралися. Стьопа його як Мюллера з'їв. Решко все зробив.

Команда була яка – Особистості. Решко, Трошкін, можу назвати всіх. Он коли приїжджаю, Володимир Федорович (Мунтян) відкриває кабінет, де ветерани збираються. На одній стінці ті, кого вже немає, на інший – ті, які підходять до цього (посміхається).

– У 1975 році вам не дали заслуженого майстра спорту. Ви ображалися тоді, думали, що це рука Москви, образа ЦСКА за те, що не стали «армійцем».

– Я ні в якому разі не ображався. Виявилося, Москва тут ні при чому: сам винен у цій справі. Я в одному матчі трошки нагрубив судді Ліпатову. Невдало складалася для нас гра, і я трохи зухвало сказав, а він був головою колегії суддів. Півроку дискваліфікації, і заборонили мені це звання давати.

Валерій Васильович сказав: я все вирішу. І коли закінчував кар'єру, вручили заслуженого.

– У вас були непорозуміння з Базилевичем і Лобановським?

– З Базилевичем не було, з Лобановським були непорозуміння, але ми сідали і приходили до взаєморозуміння. Це було, і це було пару разів у моїй кар'єрі. Було нерозуміння, наприклад, від надмірних навантажень. Ми сідали і вирішували це спокійно, без скандалів.

– У вас була така скандальна історія. Один журналіст написав з ваших слів, що у Лобановського як в «концтаборі». Ви після цього дзвонили журналісту розбиратися.

– Я не так говорив. Я дзвонив йому запитати: ти навіщо так написав? Я зовсім інше мав на увазі. Я сказав, що у нас піонерський табір. Який був організований нашим головним тренером. Який включав в себе всю красу піонерського табору. І ні в якому разі я не мав на увазі «концентраційний табір», я мав на увазі піонерський табір.

Не можна було нашому народові повністю довіряти. Серйозна справа була. Ми повинні були випередити багато команд. А ми могли випередити їх за рахунок організованості, кращої підготовки.

– Чи часто ви дзвонили журналістам, розповідаючи, що вони не так написали?

– Це був єдиний раз.