Промайнуло святкування 90-ліття київського «Динамо». Під подію різні ЗМІ опублікували рейтинги найвидатніших постатей у літописі столичного клубу, а один популярний сайт навіть уклав список топ-гравців на півсотні позицій. І в усіх рейтингах — окрім складеного УПЛ — обмаль футболістів, які виступали до Другої світової війни, й ніде не згадано майстра, який більше за інших уособлював далеку епоху. Звали майстра Костянтин Васильович Шегоцький. Восени виповниться рівно 70 років, відколи він здобув свій останній трофей у дводесятилітній кар’єрі гравця.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Костянтин Васильович Шегоцький (саме цей варіант написання прізвища підтверджений документально).
Дата (підтверджена документально) й місце народження: 1 травня (19 квітня за старим стилем) 1911 року, Москва.
Дата й місце смерті: 23 січня 1989 року, Київ (похований на Берковецькому кладовищі).
Центральний і півсередній нападник, тренер.
Зріст, вага:
Ігрові номери: 9, 10.
Виступав за клуби: «Гірник» (Москва) 1927–1929; «Трьохгорка» (Москва) 1930; АМО / ЗіС (Москва) 1931–1932; «Динамо» (Київ) 1933–1938, 1940–1941, 1947 (дубль); УПВО (Київ) 1935; «Спартак» (Москва) 1937; «Динамо» (Казань) 1942; «Динамо» (Ташкент) 1943–1945; ХТУ (Чирчик) 1944–1945; «Харчовик» (Одеса) 1946.
Виступав за збірні: Москви 1931–1932; Києва 1933–1937, 1940; України 1933–1935; СТ «Динамо» України 1933; СРСР 1934–1935; Узбекистану 1943–1945.
Очолював клуби: «Динамо» (Київ) 1934 (граючий), 1945 (дубль), 1947–1948; ХТУ (Чирчик) 1944–1945 (граючий); «Харчовик» (Одеса) 1946 (граючий); «Спартак» (Київ) 1949–1951; «Торпедо» (Київ) 1954–1956; «Колгоспник» (Рівне) 1957, 1966; «Локомотив» (Вінниця) 1958; «Шахтар» (Сталіно) 1959–1960; «Суднобудівельник» (Миколаїв) 1960; «Факел» (Бухара) 1967.
Мав прізвисько Щипа.
Автор книжки спогадів «В игре и вне игры» (1972) / «У грі та поза грою» (1991) — безцінної з історичної точки зору.
ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ «СОТНИК»
Статистика радянського футболу 1920-х — 1950-х має стільки невідомого, що скласти по-справжньому цілісну картину епохи навряд чи можливо. Протоколи матчів збереглись у невеликій кількості, інформацію доводиться брати з часто суперечливих газетних звітів, отож установити точну кількість зіграних матчів і забитих м’ячів більшості гравців — нереально. А період до 1936 року, коли стартували чемпіонат і Кубок СРСР для клубів, складний потрійно: левовий шмат спортивного календаря займали товариські зустрічі, в офіційних турнірах не простежувалися ні системність, ані регулярність, а самі ці турніри настільки незвичні із сучасного погляду, що інколи не знаєш, як їх інтерпретувати й оцінювати.
Візьмемо Україну: до 1935-го включно найсильнішим республіканським змаганням серед клубів була Динаміада — першість для команд «міліцейського» спорттовариства, в якій із шести розіграшів чотири відбулися за олімпійською (тобто кубковою) схемою. Існувала ще й усесоюзна Динаміада, втім, проводили її нерегулярно.
Саме з цього безладу, із зародковості спортивного господарства походить те, що цифрові показники всіх легенд тодішнього радянського футболу, м’яко кажучи, розчаровують. По суті, це не статистика — уламки статистики: крихти матчів, крихти голів… І досягнення дивні: «чемпіон Спартакіади», «учасник успішного турне Західною Європою», «переможець турніру 3-х міст», «чемпіон України серед збірних міст»…
От, припустімо, що ми знаємо про змагання Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок? А саме вони стали для Шегоцького трампліном на рівень, вищий за міський! У номері за 27 серпня 1932 року харківська газета «ГТО» писала: «В матче первенства профсоюзов московская команда ЗиС победила ленинградский «Желдорпортстрой» с большим счетом 9:0. В составе москвичей особенно понравился молодой полусредний Щегодский, активно проведший всю игру».
…Три роки тому мені пощастило записати інтерв’ю з прийомним сином Костянтина Васильовича Олександром, який дозволив відсканувати сімейний фотоархів (до речі, не дуже великий). Одна з найцікавіших світлин у ньому — та, котру я зафіксував під №49. На її лицьовому боці худющий Шегоцький без футболки біжить із м’ячем, а на звороті олівцем написано: «К. В. Шегоцкий в Узбекистане… Три года трудной, но плодотворной жизни. Курировал все динамовские команды республики. Играл за «Динамо», Ташкент 1943–45 гг., также играл и тренировал команду ХТУ, Чирчик 1944–45 гг. С «Динамо» выиграл Кубок республики
Отаким чином, роками збираючи відомості по крихтах, вдалося вибудувати більш-менш цілісну статистичну картину ігрової кар’єри Костянтина Васильовича (див. таблицю внизу). Ймовірно, головним результатом проведеної роботи є встановлення такого факту: саме Шегоцький — найперший гравець у літописі футболу України, котрий забив 100 м’ячів у офіційних змаганнях топ-рівня!
Другим нашим «сотником» став уродженець Донбасу Олександр Пономарьов: свій гол №100 (із відомих наразі 204-х) він провів у сезоні 1946-го — тобто наступного року після Шегоцького!
Дружній шарж Володимира Солонька.
ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОРДЕНОНОСЕЦЬ
«Літо 1938 року принесло мені велику радість і страшну біду. У червні мені вручили в Кремлі орден. Ми вийшли на Красну площу з нагородами на грудях. Мені здавалося, що всі перехожі тільки й дивляться на мене, я летів, поспішав додому, до матері. Купив по дорозі пляшку вина, найдорожчих цукерок. Побачивши орден, мати пригорнулася до мене й заплакала. Посиділи трохи за столом, пригадали минуле, моє дитинство, захоплення футболом, мій перший ганчір’яний м’яч, мої перші команди…» — читаємо в автобіографії Шегоцького на стор. 170.
У контексті тодішніх часів вручення ордена «Знак Пошани» — виняткове явище: на весь Союз було кілька десятків кавалерів, яких країна знала в обличчя. Причому зазвичай цю нагороду отримували «передовики соціалістичної праці», науковці або мистецькі діячі. Спортсмени — незрівнянно рідше. Тим паче футболісти. Тим паче не з Москви (наступні два орденоносці серед києводинамівців з’явилися через 17 літ).
Жаль, що навіть настільки високе визнання далеко не завжди рятувало людям життя…
ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНІЙ
«Справжня біда», про яку згадується в першому реченні наведеної цитати, — це тюремне ув’язнення за сфабрикованою НКВС справою. Провідного форварда «Динамо» — поляка з походження — звинуватили у «правотроцькістській змові», а він, як розповідав автору цих рядків його прийомний син, не міг навіть вимовити такого словосполучення.
За ґратами Шегоцький провів 15 місяців — від кінця літа 1938-го до пізньої осені 1939-го. Пережив катування (зокрема, «слідчий» чергував удари ніжкою стільця по тулубу із затисканням пальців рук дубовими дверми). З одного боку, це справжнє диво, що Костянтин Васильович вижив і вийшов на волю (ймовірно, його врятувало те, що не підписав «зізнання»). З другого боку, на момент арешту йому було всього 27 — «золотий» час для спортсмена. Після 15-місячної відсидки повернутися на попередній рівень ніхто би не зміг…
Яким же був отой «попередній рівень»? На превеликий жаль, не маємо навіть фрагментів відео за його участі. Зате збереглося чимало інформації з газет, тренерські звіти, а головне — свідчення очевидців (не лише киян і москвичів), які дають змогу зробити впевнений висновок: Шегоцький був найсильнішим форвардом союзного чемпіонату середини 1930-х і найкращим футболістом України міжвоєнного періоду. Серед наших майстрів лише кілька — Іван Привалов, Володимир Фомін, Олександр Шпаковський, Валентин Прокоф’єв — могли зрівнятися з ним за талантом, класом, популярністю й авторитетом.
Його унікальність проявилась у двох ключових рисах. Перша — він грав нетрадиційно для тих часів: вважав зайвим жорстко дотримуватися вимог тактичних схем, тому, попри основне амплуа центрфорварда, полюбляв діяти у відтяжці, відходити ближче до своїх воріт, починати атаки, асистувати партнерам. Друга риса — рано проявлені організаторські й менеджерські здібності: у сьогоднішньому футболі неможлива ситуація, коли гравець є одночасно капітаном, тренером у полі (або помічником наставника), модератором стосунків із начальством, ентузіастом і теоретиком «спорту №1», який уже в молодому віці все бачив крізь аналітичну призму.
В ігровому плані він був швидкий, дуже технічний, витривалий (незважаючи на субтильну статуру), мобільний. Мав поставлений удар із обох ніг і добрий окомір, тому диспетчерські функції виконував так само класно, як бомбардирські.
Поза сумнівом, список його досягнень мав би обширніший вигляд, якби не Червоний терор. І факт, що після цього він повернувсь у великий футбол, одвоював місце в основі київського «Динамо», відтак заробив чудове реноме в Узбекистані (де в тилу багато спортсменів із усіх республік переживали Другу світову), не залишає сумнівів: Щипа був справжнім самородком, яскравість граней якого не затьмарили ні жахлива епоха, ні давноминулий час.
Хіба не це — атестація генія?
Дружній шарж Анатолія Василенка.
«ТАКИХ СЬОГОДНІ НЕ РОБЛЯТЬ»
На стор. 201 книжки «У грі та поза грою» один із абзаців починається зворушливими словами: «Повертаючись раніше з чергування, я почув знайомі удари по м’ячу. Серце закалатало сильніше». А що сьогодні? Видатний аргентинський форвард Габріель Батистута розповідав, що не може дивитися телетрансляції матчів, бо його «нудить від футболу». Натомість класний сербський центрбек Горан Гавранчич зізнавався: «Футбол для мене — тільки робота». У таких серце не закалатає сильніше…
Й оце зрозуміло: у сучасному професійному спорті настільки жорсткі — на межі з аскетизмом — правила, що від їхнього неухильного дотримання направду може знудити (фізично, психологічно), а регламентований ритм життя швидко перетворюється на роботу.
То раніше футбол сприймавсь як хобі для вихідних, а будні присвячували хто — «оперативній роботі» (на зразок одноклубника Шегоцького Миколи Трусевича), хто — кравцюванню (на зразок того ж харків’янина Привалова), хто — слюсарюванню (на зразок іншого києводинамівця 1930-х Тадеуша Пржепольського).
І можна було курити (а Костянтин Васильович не розлучався з цигарками!), «вживати», знаходити час для інших видів спорту, жити, врешті-решт. І по завершенні кар’єри організм не був зношений (матчів порівняно небагато, тренування ощадливі, про анаболіки ніхто й не чув…). І славетні футболісти (тоді ще не поп-зірки!) тихо зникали з обрію — спочатку спортивного, відтак життєвого…
1947 рік. Дубль київського «Динамо» (т.зв. «6-а райрада») — володар Кубка Києва. Зліва направо: Ліфшиць (капітан), Лерзман, Рощин, Лозовий, Шегоцький, Пігулевський, Боков, Горбунов, Безруков, Коваль, Гржибовський.
ДОСЯГНЕННЯ ФУТБОЛІСТА КОСТЯНТИНА ШЕГОЦЬКОГО
Командні
Чемпіон Москви (1): 1930-весна.
………Бронзовий призер чемпіонату Москви (1): 1932.
Чемпіон Спартакіади профспілок СРСР (1): 1932 (у фіналі не грав).
Чемпіон Динаміади України (1): 1933.
………Срібний призер Динаміади СРСР (1): 1933.
………Срібний призер Динаміади України (1): 1934.
………Срібний призер чемпіонату України серед збірних міст (1): 1934.
Володар Кубка України (3): 1936, 1937, 1938 (у фіналі не грав).
………Срібний призер чемпіонату СРСР (1): 1936-весна.
………Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1): 1937.
Чемпіон Спартакіади республік Середньої Азії та Казахстану (2): 1943, 1944.
Володар Кубка Узбекистану (3): 1943, 1944, 1945.
Володар Кубка Ташкента (2): 1944, 1945.
………Срібний призер Спартакіади республік Середньої Азії та Казахстану (1): 1945.
Володар Кубка Києва (1): 1947.
Індивідуальні
………У списку «33-х найкращих» СРСР (1): 1933 (№2).
У списку «55-х найкращих» СТ «Динамо» (1): 1933 (№1).
У референдумі «Футболіст року в Україні» (4): 1933 (№1), 1934 (№3), 1935 (№5), 1936 (№1).
Найкращий голеадор Кубка України (1): 1936.
Орден «Знак Пошани» (1): 1937.
Постфактум
У списках найкращих футболістів СРСР за десятиліттями: 1930-ті — №1.
У списках найкращих футболістів України за десятиліттями: 1930-ті — №1.
………У списку найкращих футболістів СРСР 70-ліття (1922–1992): №48.
………У списку найкращих футболістів України 120-ліття (1894–2014): №12.
………У списку найкращих відтягнутих нападників «Динамо» (Київ) 90-ліття (1927–2017): №№2–12.
ДОСЯГНЕННЯ ТРЕНЕРА КОСТЯНТИНА ШЕГОЦЬКОГО
Командні
………Срібний призер Динаміади України (1): 1934.
Володар Кубка України (1): 1947.
………Срібний призер фіналу переможців українських зон класу «Б» чемпіонату СРСР (1): 1960.
Примітки. ЧС — чемпіонат СРСР (м — серед збірних міст), ЧУ(м) — чемпіонат України серед збірних міст, СПСС — Спартакіада профспілок СРСР, КС — Кубок СРСР, КУ — Кубок України, КУз — Кубок Узбекистану, ДС — Динаміада СРСР, ДУ — Динаміада України, ЗбС — збірна СРСР, ЗбУ — збірна України, ЗбУз — збірна Узбекистану; через «+» подано результати у двох, весняному й осінньому, чемпіонатах СРСР 1936 року.
Уточнення. Позаяк різні джерела подають різні показники щодо чемпіонату й Кубка СРСР 1930-х — 1940-х, мною використано напрацювання статистика Андрія Яковлєва; у вищенаведеній таблиці зафіксовані дані турнірів, умовно кажучи, найвищої категорії — з огляду на історичну епоху; відомо також, що 1946 року, виступаючи за одеський «Харчовик», Костянтин Шегоцький зіграв 17 матчів і забив щонайменше два м’ячі у Південній підгрупі II групи чемпіонату СРСР.
Усі фото — із сімейного архіву родини Шегоцьких, шаржі — з архіву автора.
Володимир Баняс, спеціально для офіційного сайта УПЛ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
