«Ми ховали ножі, тоді Гаттузо хапав виделку, намагаючись заколоти одного із нас». Правила життя Андреа Пірло

Мій найперший тріумф – момент, коли на тренуваннях мені стали пасувати частіше, ніж бити по ногах.

Я по-іншому бачу гру. Питання в ширині кута огляду. Класичний півзахисник дивиться прямо і бачить нападників, я ж намагаюся зосередитися на просторі між ними і мною, щоб провести через цей простір м'яч. Тут більше геометрії, ніж тактики.

У футболі не існує такого поняття, як фарт. Вам може фартити декілька років, але потім все стає на свої місця.

Ми бачили, як червоне полотно застилає очі Гаттузо. Ми ховали ножі, тоді він хапав виделку, намагаючись заколоти одного з нас. Іноді виделка проштрикувала шкіру і входила в плоть. Дехто пропускав матчі через напади Ріно, офіційно клуб заявляв про м'язову травму. Коли він заспокоювався і повертався в кімнату, ми блокували його двері диванами.

Ми зрозуміли, що Погба – великий гравець на його першому ж тренуванні в Ювентусі. Він був худим, але його ноги дозволяли йому встигати скрізь. Тепер він став дорослішим і більш потужним.

Хто найкращий футболіст Італії? Марко Верратті. Це теперішнє та майбутнє не лише Італії, але й всього європейського футболу.

Люди постійно порівнюють мене з Верратті, і мені він дуже подобається, але у нас різні ігрові стилі.Мені також подобається Роберто Гальярдіні з Інтера, але у нас з ним різні ролі.

Не бачу нікого, хто грає в тій же манері, що і я. Є багато класних півзахисників, але не таких плеймейкерів, як я.

Якщо б я мав обрати найкращого виконавця штрафних ударів з-поміж Дибали, П'яніча і Пірло?Обираю себе.

Я завдаю смертельні удари. Кожен із них має моє ім'я, всі вони – мої діти.

Я погладив м'яч, подивився на небо і попросив допомоги у Бога (якщо він існує, то він точно не француз).

Що далі від воріт, то краще. З дистанцією ускладнюється траєкторія. Що більша відстань до кіпера, то швидше м'яч пірнає до мети. Я можу трохи змінити удар, додати якийсь трюк, але загальна концепція ніколи не змінюється. Забивати з мертвих точок – це величезне задоволення.

Бути частиною команди, за яку вболіває вся країна – це підстава для гордості. Іноді це навіть краще, ніж секс – триває довше, а якщо щось піде не так, то це не обов'язково твоя провина.

Я не відчуваю тиску. Мені начхати на нього. 9 липня 2006 року вдень я спав і грав на PlayStation, а увечері виграв чемпіонат світу.

PlayStation – найкращий винахід людства після колеса.

Гвардіола хотів мене підписати шість років тому, коли я був гравцем Мілана. Ми зустрічалися з найкращою командою світу на Кубку Гампера і Пеп сказав, що хоче мене бачити в Каталонії. Ми довго розмовляли.

Будь-який футболіст хотів би грати за Реал. На жаль, мене не відпустили в цей клуб, як і в Барселону.

Я побіг би в Барселону навіть швидше, ніж у Мадрид. У той час вони були найкращою командою планети. Чи треба говорити щось ще? Такого футболу не бачили давно: короткі паси в один дотик і божевільне володіння м'ячем. Їх філософія – отримали м'яч і будемо його тримати. Розуміння гри і рух так вражало, що здавалося, ними керує сам Господь Бог. Rolex із батарейками від Swatch: витончені і майже вічні.

Після 20 років кар'єри на топ-рівні я відчув необхідність скинути оберти. Хотів грати, але з меншим стресом.

Обмеження на трансфери в МЛС варто скасувати. Тепер навіть чемпіонат Китаю нав'язує конкуренцію. Для того, щоб конкурувати з ними, потрібно позбутися цих обмежень.

Я люблю і поважаю Конте. Знаю: якщо він береться за якусь роботу, то тільки на своїх умовах. Це стосується і гравців, яких треба купити, і тих, від кого потрібно позбутися, і стилю гри.

Якщо власник клубу підпише Конте, а потім почне самостійно приймати рішення, то Конте – не для вас. Якщо ж ви дозволите йому все робити самостійно і своїми методами, то у вас буде команда, яка грає в привабливий футбол. Безсумнівно, це буде успішна команда.

У Конте дві дружини – Елізабетта і футбол.

Я ще не вирішив, що робитиму після завершення кар'єри. Потрібно подумати, що для мене краще – робота тренера, директора чи щось інше.

Після відходу з Нью-Йорк Сіті я залишуся у футболі, адже це єдине, що я вмію робити. Футбол – моє життя.

Я задоволений своєю кар'єрою і анітрохи не жалкую, що не пограв в АПЛ чи ще десь. Я захищав кольори трьох найбільших клубів Італії.

Футбол – це те, що я завжди хотів зробити, те, що я хочу робити. Живу ним уже понад 20 років, він навчив мене багатьом речам. По-перше – не забувати бути вдячним. По-друге, не тримати образу.

Я хочу, щоб футбол йшов у ногу з часом. Але верхівка владної піраміди, де зів'яли мізки і вирішують гаманці, намагається жити по-старому. Вони забули, що раніше грали з гострими шипами, а м'яч важив більше кілограма. У той час не було телекамер.