«Коли я буду помирати, не везіть мене в лікарню. Везіть на «Енфілд». Правила життя Стівена Джеррарда

Світовий футбол 30 Травня, 22:10 1676
«Коли я буду помирати, не везіть мене в лікарню. Везіть на «Енфілд». Правила життя Стівена Джеррарда | 19-27
«Футбол 24» представляє душевні цитати Стіві Джі, сповнені любові до рідного клубу, міста і вболівальників.

Мої батьки були дуже суворі і стежили за тим, як я поводжуся в школі. Я не був шибеником і занять не пропускав. Моїм улюбленим уроком була фізкультура.

Не уявляю, ким би я став, якщо б нічого не склалося з футболом. У цьому випадку в мене виникли б серйозні проблеми.

Найкращу пораду в житті мені дав мій батько. Тато сказав: «Повністю віддайся футболу, і тоді він обов'язково відповість тобі взаємністю».

Ліверпуль

Мій улюблений гравець - Джон Барнс. Коли я почав захоплюватися «Ліверпулем», він був найяскравішим гравцем у складі.

29-го листопада 1998 року відбувся мій дебют за першу команду «Ліверпуля». Я ніколи не забуду той день.

Бути травмованим - найгірше, що може трапитися з футболістом.

Раніше я поводився як хлопчисько з дворового футболу. Я не хотів грати на фланзі. Але потім все змінилося, і я зрозумів, що повинен діяти на благо команди.

Я завжди хотів бути лідером і ватажком. Допомагати своїм партнерам на полі і в роздягальні. І коли капітаном «Ліверпуля» був Самі Хююпя, я мріяв відібрати у нього капітанську пов'язку.

Після матчу з мене спав величезний тягар відповідальності, адже я капітан команди. Я не міг повірити в те, що через кілька хвилин підніму над головою Кубок чемпіонів. Після першого тайму мені здавалося, що я зустріну фінальний свисток зі сльозами на очах. Але ми змогли виграти найважливіший з усіх трофеїв. Це, безсумнівно, найкращий момент моєї кар'єри.

При підтримці наших уболівальників ми здатні перевернути на свою користь будь-який невдалий результат.

Мені дуже сподобалося бути капітаном збірної Англії. Я насолоджуюся кожною хвилиною на полі, коли у мене на руці капітанська пов'язка.

Це буде диво, якщо я встигну стати чемпіоном Англії ще до того, як закінчу кар'єру.

Ми - «Ліверпуль». Ми не сьома чи восьма команда в Прем'єр-лізі. Ми повинні бути вище цього.

Є ліверпульський дух, який не подолати.

Краще я залишуся в «Ліверпулі» і буду до останнього боротися за Прем'єр-лігу і кубки, ніж виграю в іншій команді сім чи вісім трофеїв.

Несправедлива критика завжди заподіює біль.

Ніхто не любить бути переможеним, але ніхто так не скиглить після поразки, як «Арсенал».

Я вважаю, що футболісту не потрібна якась додаткова мотивація, крім того, що він може вийти на поле і виграти матч.

Не порівнюйте мене з Іаном Рашем. Це досить дурнувате порівняння. Він - мій кумир.

Раш Джеррард

Можу заспівати щось із репертуару Oasis або Beatles, але, мабуть, найулюбленішою є пісня «Use Somebody» групи Kings Of Leon.

Зазвичай у мене немає часу на книги, але нещодавно дочитав автобіографію Ніла Уорнока (екс-наставник «Лідса», «Пелас», КПР – «Футбол 24»). Досить непогано, варто сказати.

Ні на крок до караоке не підійду, не люблю виглядати клоуном - співати у мене погано виходить. Та й танцювати теж.

Мій улюблений футболіст? У мене їх двоє. Ліонель Мессі і Кріштіану Роналду. Після них йдуть Іньєста і Хаві. Вони всі - феноменальні футболісти.

У Бразилії є Неймар. В Аргентини є Мессі. У Португалії є Роналду. У Німеччини є команда.

Треба мати план проти Євгена Коноплянки. Він вміє підтримувати темп і має відмінний дриблінг. Ми могли в цьому переконатися, коли грали зі збірною України на «Вемблі».

Джеррард

Лосось на грилі і коричневі макарони. Майже постійно їх їм.

У фільмі мене б міг зіграти Деніел Крейг. Він не тільки уболівальник «Ліверпуля», але і мій улюблений актор.

Пісні Бібера безперервно звучать у нашому домі, і мої дівчата дали мені чітко зрозуміти, що тепер для них улюблений чоловік – не я.

Якщо ви прийдете до мене в гості, то помітите, що в моїй сім’ї майже ніхто не захоплюється футболом. У мене три маленькі доньки, а моя дружина Алекс не особливо любить цю гру.

Джеррард

Якби мені сказали, що доведеться піти в академію «Ліверпуля», провести 708 матчів за клуб, виграти трофеї, пережити злети і падіння, то я погодився б пройти це все знову.

Я дуже радий, що мені поталанило грати в MLS, щасливий перебувати тут. Але мушу зізнатися, що сумую за вулицями Ліверпуля. Одного разу я знову буду гуляти ними. Сподіваюся, дуже скоро.

Коли я буду помирати, не везіть мене в лікарню. Везіть на «Енфілд». Я там народився, там і помру.