Від героя до вигнанця – навіть менше, аніж один крок. Коли Сергій Ребров заступив до роботи з київським «Динамо» після Олега Блохіна, здавалося, що команда почала вдихати повітря на повні груди. Два чемпіонства за два роки і вихід з групи Ліги чемпіонів зробили з Сергія якщо не улюбленця публіки, то того, кого поважали і цінували. Але дуже швидко любов перетворилася на немилість.
Нинішній сезон «Динамо» проводило під акомпанемент неоднозначних відгуків. Та головне – не це. Головне те, що збій відбувся в середині тієї системи, яку навколо себе вибудував головний тренер. І ліквідувати цей збій виявилося важче, аніж змінити тренера.
Сергій Ребров не спалив після себе мостів за прикладом деяких своїх попередників. Ба більше, Сергій Станіславович зумів зберегти прихильність президента клубу, відомого своїм емоційним, імпульсивним характером. Дійсно, «Динамо» Сергія Реброва витиснуло максимум з того, що могло. І відносна невдача в сезоні, що лише минув, не перекреслює усього позитиву.
Сергій Ребров банально «наївся». Він втомився від цієї роботи, на що миттєво апатією зреагувала команда. Тому тренер говорив про зміни, про щось таке, щоб надало б йому, а, відповідно, і команді, нового імпульсу. Але клуб затиснутий в рамках – такі тепер умови. Тому «Динамо» потребує тренера, на якого ці рамки тиснути не будуть.
Зрозуміло, що навряд чи до Києва приїхали б імениті європейські фахівці на кшталт Тухеля чи Клоппа. Європейським спеціалістам байдуже на історію команди, на ту ситуацію, яка склалася в українському футболі. Сюди можна було заманити іменитого тренера лише двома способами: запропонувавши цікавий спортивний проект, або запропонувавши шалену купу грошей. Ні першого, ні другого «Динамо» забезпечити не може. Тому коло претендентів звузилося до персон на кшталт Хацкевича, Лужного чи Кучука. Звузилося, навіть не розширюючись.
Проблеми з ігровим малюнком, з мотивацією, деякі кадрові негаразди – це все насущні проблеми, які грамотний тренер вирішить без особливих труднощів. Труднощі у тому, аби тренера не зжерла ця система так, як зжерла Сергія Реброва. Тому важливими тут будуть й особистісні риси наступника. Важливо буде не повторити помилок Станіславовича. Ребров намагався бути більше, аніж тренером. Його стремління залишатися у роботі перфекціоністом вкоротило його каденцію. Це наче скупий гість на застіллі: переївши першої страви та холодних закусок, на друге банально не залишилося місця. Хоча очі би їли.
Цікаво буде слідкувати за подальшою долею Реброва. Чи стане він в один ряд з Блохіним, Сабо, Лужним, Буряком, Дем'яненком, які так і не зуміли знайти себе після «Динамо»? Сергій Станіславович не заслуговує того, аби бути вигнанцем.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
