Уявіть собі Ліонеля Мессі у солідному діловому костюмі. Йому років 50-60, від колишнього Лео залишилася хіба зачіска, яка зухвало й дещо недоречно виглядає на чиновникові. Якось важко віриться, що нинішній кумир молоді може стати таким – постаріти до функціонерської посади. Але ж ніщо не нове під сонцем – і нинішній керівник Союзу європейських футбольних асоціацій колись був молодим, а ім’я його гриміло точно так, як нині – Ліонеля Мессі чи Криштіану Роналду. Він був Мессі до Мессі, він був Роналду – до Роналду, він був сяючою «платиною» футболу, величиною, яку, здавалося не повторити, а тим більше – не перевершити. Можливо, молодому поколінню важко вгадати у рисах солідного керівника європейського футболу колишнього улюбленця трибун, але завзяті іскорки в очах Мішеля Платіні віддзеркалюють велич цього видатного гравця. Він – людина, яка досягла у футболі всього. Він – людина, що еволюціонувала від безтурботного гравця до управлінця, на якому лежить відповідальність за улюблену гру європейців, яка давно стала чимось значно більшим за гру.
Перший серед французів
«Такий талант з’являється раз на століття», – говорили про Мішеля Платіні футбольні фахівці. І хто міг повірити, що уродженця маленького лотарінгського містечка Жьоф у юному віці «забракували», пророчивши йому провал у футболі? Увійшли таким прикрим чином в історію тренери «Метца» – коли їм привезли 17-літнього Платіні, вони не побачили перспектив у маленькому, худенькому підлітку, який, до того ж, завалив такий життєво «необхідний» для гравця тест, як спірометрія. Мішеля підхопив «Нансі» – у першому ж матчі за резервну команду той відзначився хет-триком, однак під час першої ж появи в запасі основного складу влип у неприємну історію, не поладивши з уболівальниками.
Утім, по грі Платіні був у порядку – з перших матчів почав забивати, продемонстрував увесь свій талант, і коли через подвійний перелом руки пропустив кілька місяців, для «Нансі» це була суттєва втрата. У підсумку команда навіть вилетіла у Лігу 2, утім, відразу ж повернувшись в еліту. Але «занурення» у нижчі ліги виявилося корисним для Мішеля. 17 голів у Лізі 2 – а за ними 22 у вищій лізі. У ті роки «Нансі» міцно закріпився у першій десятці, а його плеймейкер Платіні за результативністю поступався хіба кадровим форвардам – Б’янкі з ПСЖ чи Рошто з «Сент-Етьєна». За сім сезонів у своєму першому дорослому клубі Мішель забив 127 голів у 214 матчах. Апогеєм стала перемога у Кубку Франції 1978 року – у фіналі Платіні ефектно розвернеться і чудовим ударом від штанги принесе перемогу «Нансі» над «Ніццою».
З’їздивши на чемпіонат світу, Мішель закріпився у статусі головної зірки країни. Наступного року він перейшов у «Сент-Етьєн», ставши найбільш високооплачуваним гравцем Ліги 1. За грою гостроатакувальна команда була дуже симпатичною – вона громила у єврокубках тодішніх грандів, ставала чемпіоном Франції, однак не досягла успіху у кубкових турнірах, так і лишившись великою командою без належного місця в історії. Утім, саме тут талант Платіні викристалізувався, а підвищені спортивні виклики дозволили йому вийти у найбільш багатообіцяючі таланти Європи. У свої 27 років він явно переріс і клуб, і, вочевидь, чемпіонат Франції.
Попри безсумнівні успіхи «Сент-Етьєна», попри велике бажання керівництва його утримати, було цілком зрозуміло, що відхід Платіні – справа часу. У чергу вишикувалися провідні клуби світу – «Реал» та «Барса», «Мілан» та «Інтер», всерйоз цікавилися французом англійський «Арсенал», німецькі гранди. Однак, на диво, усі чутки розбивалися, немов об мур. Стало зрозуміло: сам Мішель уже визначився зі своїми пріоритетами, тому «невдахи» поступово почали відкочуватися від нього в пошуках інших варіантів.
Що й до чого, стало ясно ще до чемпіонату світу. У квітні 1982 року було оголошено, що Платіні переходить у «Ювентус». Багато хто із потенційних покупців розчаровано зітхав – за нього можна було й поторгуватися, однак знаючі люди запевняли: все вирішило особисте бажання самого футболіста. Отже, «король» свідомо вибрав своє «королівство». Мішель готувався до дебюту в клубі, у який захотів перейти.
Перший серед італійців
Сказати, що доріжка Платіні в Турині стелилася рівно, не можна. Він прибув у команду, яка палко прагнула слави й за останнє десятиліття сім разів ставала найкращою в Італії, однак її міжнародні успіхи на той час обмежувалися єдиним Кубком УЄФА, та й то – призабутим за п’ять років. І хто міг подумати, що з приходом цього француза «Юве» збере повну колекцію європейських трофеїв? Тоді це не було настільки очевидно.
Платіні прибув у команду, яка була в стадії формування. «Під» нього й іще одного іноземця – поляка Бонєка, розчищали склад, попрощавшись із добротним, але посереднім форвардом Вірдісом, а також ірландцем Брейді, якого відправили у «Сампдорію». Не всі були готові й до того, що у команди мали з’явитися нові лідери – але головному тренеру Трапаттоні вдалося утримати баланс у колективі. Головне ж – Платіні дуже швидко почав виправдовувати сподівання. Хай у чемпіонаті 1982/83 були й ненайкращі бомбардирські показники, але саме французький новачок з 16 голами став найкращим бомбардиром Серії А.
Граючи атакувального півзахисника під досвідченим Беттегою та більш молодим Россі (герой ЧС-82 грав перший сезон за «Юве» після відлучення від футболу, пов’язаного з одним із найгучніших скандалів з тоталізаторами), Мішель не обмежувався, власне, функціями «піднощика снарядів». Він майстерно атакував сам, здорово використовував простір, а за виконання стандартів отримав звання справжнього віртуоза. Бонєк – лівіше, Беттега – правіше, Россі – на вістрі. А де Платіні? Платіні – скрізь! Інколи – нижче, інколи вище, але завжди – з націленістю на атаку. Його команди просто не уміли грати в некрасивий футбол!
У дебютному для Платіні сезоні «Юве» поступився першим місцем «Ромі» – зате взяв своє у Кубку Італії. Сильна на той час «Верона» обіграла туринців у першому матчі з рахунком 2:0, однак дубль Россі у матчі-відповіді нівелював перевагу гостей. Стомлені і виснажені, команди дійшли до екстра-тайму. І на 119-й хвилині, за мить від, здавалося, неминучої серії пенальті, прийшов час Мішеля. Россі не встиг на небезпечний простріл Кабріні, однак француз був уже там, де треба – на дальній штанзі. Він буквально заніс м’яч у сітку – і відразу ж помчав до вболівальників, долаючи ряди рекламних щитів.
Однак інший трофей, значно важливіший, Мішелю не покорився – на пару з Россі вони забили 11 м’ячів у Кубку чемпіонів 1982/83, однак у фіналі «Гамбург» виграв завдяки голу Магата. Можливо, це був найгірший титульний матч для Платіні – німці знайшли протидію великому французу у вигляді оборонця Рольфа, який контролював кожен його рух і розірвав награні зв’язки суперників. Тим не менш, вдалий виступ Платіні 1983 року не лишився без уваги – з величезним відривом від Далґліша («Ліверпуль» і Шотландія) та Сімонсена («Вейле» і Данія) 28-річний Мішель здобув свій перший «Золотий м’яч».
«Тиффозі» «Ювентуса» прийняли нового кумира – а Кубок Італії, який спершу можна було сприйняти, як слабку компенсацію за втрачений «Скудетто», зіграв свою позитивну роль. Потрапивши в Кубок кубків сезону 1983/84, команда Трапаттоні в блискучому стилі його виграла, обігравши у фіналі «Порту» – 2:1. Це був перший континентальний трофей для Платіні й другий – для «Ювентуса». У чудовому настрої Мішель вирушив у розташування збірної Франції, яка виграла домашній чемпіонат Європи. №10 був справжнім героєм збірної, забивши у кожному з п’яти матчів турніру й довівши лік своїх голів на турнірі до дев’яти (у найближчого конкурента – данця Арнесена – було втричі менше!).
Перший у Європі
Він повертався у «Юве» чемпіоном Європи й справжньою зіркою, а перемога туринців у Суперкубку УЄФА над грізним «Ліверпулем» засвідчила, що команді Трапаттоні пора боротися за європейську футбольну корону. Платіні був готовий до цього, він прагнув перемоги в Кубку чемпіонів, однак не міг навіть уявити, якою ціною дістанеться туринцям цей довгоочікуваний трофей. На брюссельському стадіоні «Ейзель» майже 60 тисяч глядачів зібралися, щоб подивитися фінал Кубка чемпіонів 1984/85. Однак шалені англійські «хулс» ще до матчу влаштували розбірки з італійськими «тиффозі», а перед самою грою сутички перетворилися в криваве «місиво», яке забрало життя декількох десятків чоловік. Фінал Кубка чемпіонів розпочався з майже годинним запізненням, і свято футболу навічно затьмарилося цією жахливою трагедією. «Сьогодні футбол зазнав поразки», – резюмував після матчу президент УЄФА Жак Жорж.
Гравці – люди безтурботні. Дехто після фінального свистка не приховував посмішки, інші фотографувалися із жаданим кубком. Однак щось було не так, і скована церемонія після матчу, і стривожені обличчя функціонерів лише підтверджували це. Вони, гравці, на полі ще не до кінця усвідомлювали, що сталося там, на трибунах. Однак в очах Платіні – смуток. Тримаючи кубок, він почув від когось, що насправді сталося, поки команди перечікували буйство вболівальників у роздягальнях. Лише тоді усі починали усвідомлювати масштаби трагедії, яка попервах здавалася звичайною бійкою.
…А сам турнір був прекрасним. «Юве» та «Ліверпуль», дійсно найкращі команди свого часу, дійшли до фіналу в чудовій формі. Платіні забив по ходу турніру шість м’ячів, п’ять – його одноклубник Россі. По стільки ж – в активі гравців «Ліверпуля» Раша та Уорка. Фінал проходить в напруженій боротьбі, аж поки Гіллеспі не збив у власному майданчику Бонєка. Платіні підійшов до м’яча і вразив ворота ексцентричного Гроббелаара. Ця напружена зустріч завершилася перемогою «Ювентуса», однак навіть фанатично відданий клубу власник Аньєллі не зміг додивитися цей матч – вражений трагедією, він полетів у Турин ще до фінального свистка.
Кубок туринцям вручали біля краю поля, поруч із входом до роздягалень. Повітря було наелектризованим, у повітрі витало відчуття лиха. Хтось не міг приховати емоцій і радісно позував з кубком для фотографів, інші готувалися до кола пошани. Однак капітан команди Ширеа та ще кілька найавторитетніших гравців швидко підказали молодим, що треба було зробити. «Ми передовсім підбігли до трибуни, де загинули мученики, опустилися перед нею на коліна. Спасибі вам, наші вірні вболівальники, за те, що ви були разом з нами до кінця матчу. Спасибі, що ви виграли цей матч разом з нами!», – писав пізніше в автобіографії Платіні.
На п’ять років англійські клуби були вигнані з єврокубків. УЄФА та ФІФА взялися переглядати засади безпеки – зокрема, саме з цього часу почалася боротьба зі «скотними дворами» – стоячими секторами, які зараз викорінені практично зі всіх сучасних стадіонів. Однак життя 39 загиблих і здоров’я сотень поранених повернути не міг ніхто. І радість перемоги не могла бути повною, адже 39 фанів не дочекалися фінального свистка…
Чи стане найпершим і в новій іпостасі?
Платіні – величний гравець. 1985 року це підтвердив третій поспіль «Золотий м’яч», який він отримав, значно випередивши данця Елк’яера та німця Шустера. Завдяки його голу й вирішальному післяматчевому пенальті «Ювентус» виграє Міжконтинентальний кубок, здолавши «Аргентінос Хуніорс». А в наступному сезоні туринці виграли іще одне чемпіонство – і це в чемпіонаті, де вже грав Марадона й куди починали з’їжджатися дійсно найкращі гравці своєї епохи!
«Ми взяли його за шматок хліба, а він приніс нас ікру та фуа-ґра», – скаже пізніше всесильний «босс» «Ювентуса» Джанні Аньєллі. За 15 сезонів кар’єри на всіх рівнях Мішель заб’є 354 м’ячі у 655 матчах – при цьому, практично завжди граючи атакувального півзахисника або відтягнутого форварда, але не на вістрі атаки.
У 32 роки Платіні завершав кар’єру, будучи гравцем, який виграв майже все – Кубок чемпіонів, Кубок кубків, французьке та італійське чемпіонство, Міжконтинентальний кубок та Суперкубок УЄФА, чемпіонат Європи, три «Золотих м’ячі», три «капоканонньєро» – найкращого бомбардира Серії А, декілька титулів найкращого бомбардира турнірів. А що не виграв гравцем – компенсував подальшою видатною кар’єрою.
Чемпіоном світу гравець Платіні не ставав, проте функціонер Платіні став одним із головних організаторів бездоганно проведеного чемпіонату світу 1998 року, який відбувався у Франції. Зі сльозами на очах Мішель спостерігав, як новий №10 рідної збірної – Зінедін Зідан – двічі ставив на коліна Бразилію й здобував омріяний титул для великої футбольної нації. «Коли в дитинстві я грав з друзями, завжди хотів бути Платіні, і найбільшою честю для мене було, коли мене з ним зрівнювали», – зізнавався пізніше Зізу, який успадкував славу Мішеля і в збірній, і в «Юве».
Платіні не вигравав Кубок УЄФА – але, вже будучи функціонером, керівником європейського футболу, він реформував деградуючий турнір на Лігу Європи, давши новий поштовх для розвитку цього турніру – не лише ігрового, а й комерційного.
Платіні очолив європейський футбол після Леннарта Юханссона – людини, якій ми завдячуємо доведенням єврокубків та чемпіонатів Європи до досконалості. Для амбітного Мішеля це – виклик, і його реформи у Лізі чемпіонів та континентальній першості серед збірних у найближчому майбутньому можуть змінити загальнолюбимі турніри.
А чи стане Платіні найпершим у новій для себе іпостасі? Чи очолить він футбол усього світу, довівши скептикам, що гравець може стати достатньо мудрим і гнучким, щоб керувати улюбленою грою? Час покаже. Він – людина, яка не звикла програвати. Він – людина, яка досягла всього, але все одно прагне більшого.
Артур Валерко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
