Після Валерія Васильовича Лобановського на посаді головно тренера «Динамо» більше двох років поспіль не затримувався ніхто. Точніше, майже ніхто. Михайличенко та Дем'яненко пропрацювали два роки і кілька місяців, але ці лічені місяці суті не змінюють. Сергій Ребров в цю картину вписався ідеально – також два роки.
Проте прощання Реброва з «Динамо» не вписується в картину більшості інших розставань киян зі своїми тренерами. Реброва не звільнили – у нього завершився контракт і він вирішив не продовжувати співпраці. Хоча викликів перед собою мав вдосталь (боротьба з «Шахтарем» за чемпіонство, боротьба за Кубок України, кваліфікація Ліги чемпіонів і огранка молодих динамівських талантів).
Вочевидь, мотиви, які спонукали Реброва прийняти таке рішення, виявилися сильнішими за повагу (чи любов) до клубу та команди, а також за спортивний інтерес. Можливо, Сергій Станіславович втомився боротися з зоною комфорту, яка виникла навколо деяких гравців, і не бачив перспектив оновлення складу команди. Тому не мав впевненості в спроможності виконати ті завдання, які висуває роботодавець. Власне, ця версія набуває ознак головної з урахуванням звістки про заборону ПриватБанку проводити фінансові операції з клубом. «Динамо» житиме виключно за внутрішніми ресурсами, рахуючи кожну копійчину. Такий виклик Ребров, втомлений від критики, прийняти не наважився.
Його право. Але трохи дивує подальший вибір Сергія Станіславовича. Чому саме Саудівська Аравія, якщо, за словами самого тренера, були пропозиції від інших клубів? Зокрема, точилися розмови про предметний інтерес з боку ПАОКа. Звісно, будь-який європейський варіант програвав арабському з точки зору фінансів, але чи не важливішим для молодого тренера є спортивний інтерес? Саудівська Аравія, Китай чи Австралія – це варіанти не для тих тренерів, які лише починають свій шлях і прагнуть досягнути вершин.
З іншого боку, під час останніх місяців своєї київської каденції Ребров говорив про втому. Говорив про те, що потрібно присвятити час собі, своїй сім'ї, відпочинкові. Коли акценти зміщені у бік спокою, приймати пропозицію з сильною спортивною складовою – нелогічно. А просто знаходитися осторонь – ризик розгубити тонус, зійти з радарів. Тому «Аль-Ахлі» – це такий собі компромісний варіант. Варіант, який дає змогу не випасти з русла професії, але який водночас розвантажить Реброва від того тиску, який останнім часом спричинювався на нього. Крім того, можна здобути унікальний досвід роботи в іншій частині світу, а також фінансово забезпечити своє майбутнє. Ну а через два роки… Два роки минуть швидко і Ребров спробує вийти на велику європейську сцену. Принаймні, зараз логічно очікувати саме такого розвитку подій.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
