Починаючи з 1981 року, коли 23-річний Андрій Баль опинився в київському Динамо, доля зводила його з Юрієм Роменським доволі часто. І як гравця, і як тренера. Саме тому «Футбол 24» попрохав Юрія Михайловича згадати колись яскравого оборонця, а з часом – мудрого наставника.
– В Андрієві мені імпонувало найперше те, наскільки турботливо він ставився до своїх рідних, – бере слово пан Роменський. – Постійно телефонував до Львова мамі, регулярно до неї їздив. Баль був вельми сімейною людиною, любив дружину, дітей. При цьому друзів в Андрія було дуже багато. Воно й не дивно, адже людини більш компанійської в своєму житті не зустрічав.
Завжди говорив Андрієві, що йому треба було народитися в Одесі. Він же одесит за станом душі. Бо вмів гарно жартувати, причому гумор той був тонкий, добрий. Власне, Баль сам якось сказав: «Треба купити в Одесі квартиру і переїхати сюди жити». Так йому в нас подобалося.
Чемпіонське Динамо-1981 з Балем і Роменським у складі
На полі Баль був бійцем, який не любив поступатися. Принциповий в єдиноборствах, Андрій при цьому ніколи не грав грубо. Був майстром відбору. Бо можна ж відібрати з ногами суперника, ціною порушення. Цінність оборонця у вмінні відібрати м’яч чисто і швидко розпочати контратаку. Андрій гарно перекривав зону в середині поля, вміло страхував оборонців. Баль міг закрити будь-яку позицію. Мабуть, за це його Валерій Лобановський і цінував.
А ще відзначив би сильний і добре поставлений удар. Головна його принада – прицільність. Бо коли людина б’є з 25-30-ти метрів, вона не ціляє точно в «дев’ятку» чи нижній кут, а намагається найперше влучити у стулку. А там вже куди звалиться. М’яч може розлітатися на метр-півтора. Так ось, в Андрія точність була доволі високою. Навіть на тренуваннях помічав, що здалеку він влучає в стулку частіше за інших хавбеків. Ударів на другий чи третій поверх, як влучно висловлювався коментатор Микола Озеров, в Андрія майже не було.
Коли ми разом працювали з Балем у тренерському штабі збірної, Андрій Михайлович був правою рукою Олега Блохіна, найголовнішим з усіх його помічників. Власне, вони й у житті були близькими друзями. Не дарма Олег Володимирович брав Андрія з собою і в Москву, і в Одесу. У збірній же кожен з тренерів за щось відповідав. Семен Альтман займався тактикою, був нашим ідеологом. Олег Кузнєцов відповідав за фізичну підготовку, проводив розминки. Я, зрозуміло, тренував воротарів.
А ось Андрій був своєрідною зв’язною ланкою між тренерським штабом і гравцями. Він творив атмосферу в середині команди, багато жартував, міг розрядити ситуацію одним словом. Футболістів Баль постійно тішив історіями часів гравецької кар’єри. Приміром, згадував, як перед одним з матчів Лобановський викликав до себе нині теж, на жаль, покійного Сашка Сорокалета. «Сашко, де ти себе бачиш на полі?» – питав Валерій Васильович. Коли той відповів, Лобановський запитав, як би він діяв у різних ігрових ситуаціях. Сорокалет говорив довго, поки Валерій Васильович його не перебив: «Сашко, ти не граєш».
Востаннє розмовляв з Андрієм за день чи два до його смерті. Він саме прилетів з перегляду якогось гравця і набрав мене з аеропорту. Розповів, де був, як у нього справи і що їде додому. Голос був бадьорим. Коли через кілька днів подзвонили і повідомили страшну звістку, не міг повірити. Володя Безсонов розповідав, що під пекучим сонцем Андрієві на полі стало погано, він присів у холодку. Серце не витримало…
Заняття професійним спортом безслідно для здоров’я не минають. Як би ми не молодилися, як би добре себе не почували, але двигун зношується. Безперечно, свій відбиток наклали й роки тренерської діяльності. То електричний стілець, здоров’я на ньому не поліпшиш. Сумно, дуже сумно, бо розмовляю з вами і згадую обличчя Андрія, як завжди усміхнене. А ще – як ми, бувало, парилися в лазні. Андрій любив ту справу, вмів гарно відпарити віничком.
26 червня у Львові відбудуться одразу 4 футбольні події на честь відомого львівського футболіста та тренера Андрія Баля, якого не стало 9 серпня 2014-го. Матчі пройдуть на головній спортивній локації міста – «Арені Львів».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
