Формат розіграшу чемпіонатів Європи змінювався кілька разів – і лише в напрямку розширення кількості учасників. У 1988-му, коли фінальну частину Євро приймала ФРН, за титул билися 8 найкращих збірних континенту, поділених на два квартети. Просочитися на такий чемпіонат було надскладно: путівку здобували лише переможці відбіркових груп. Зате вболівальники отримували спражнє свято футболу – без прохідних команд.
Збірна СРСР пробилася до Німеччини, залишивши позаду Францію, НДР, Норвегію та Ісландію. На фінальному форумі команда Лобановського, звісно ж, потрапила у групу смерті: Нідерланди, Англія та Ірландія. Перед тим, як вирушити до ФРН, збірна пройшла ідеологічну обробку. «Нас возили в Мавзолей і в Кремль», – пригадував Олег Протасов.
Обігравши Нідерланди (1:0) та Англію (3:1), розписавши нічию з Ірландією (1:1), зігравши крутий півфінал проти Італії (2:0), СРСР вийшов у фінал, де, однак, програв все тим же Нідерландам – 0:2. Поєдинок відбувся 25 червня 1988 року, голи у ворота Ріната Дасаєва забили Руд Гулліт та Марко ван Бастен.
«Футбол 24» зібрав із різних джерел найяскравіші спогади учасників тих подій, які виходили на поле у футболках із чотирма літерами на грудях і билися так самовіддано, що до європейського трону забракло зовсім трохи.
Вагіз Хідіятуллін
– Тоді збірна СРСР щороку проводила в Італії двотижневий збір, ми посилено готувалися до турніру і виконали великий обсяг роботи. Наприкінці збору на тлі втоми ми зіграли контрольну гру проти італійців, наших майбутніх суперників по півфіналу, програли їм у Барі 1:4, і по тій грі нам нічого не світило. Але, як виявилося, у фінальній пульці ми постали зовсім в іншому світлі.
Геннадій Литовченко
– Було поставлене чітке завдання – перемогти. Сам Лобановський про інші результати навіть чути не хотів. Щоправда, Валерій Васильович намагався не загадувати наперед, а ставив завдання безпосередньо на кожну гру. Той турнір, як виявилося потім, став вершиною кар'єри для більшості гравців збірної. Та й для мене, що там казати, також. Наша збірна мала за плечима досвід 1986 року і була монолітним, єдиним колективом. Кістяк почав формуватися ще в 1982 році, з того часу, за шість років, відбулися дуже незначні зміни.
Василь Рац
– У першому поєдинку Руд Гулліт і компанія по грі виглядали краще від нас, але перемога дісталася СРСР. Єдиний гол в тому поєдинку виявився на моєму рахунку – Ігор Бєланов скинув мені м'яч, а я зовнішнім боком стопи лівої ноги відправив його в дальній від ван Брекелена кут воріт.
Олег Протасов
– Коли ми виграли у голландців в групі, я подумав, що нам пощастило. Пам'ятаю той матч як найскладніший у житті. Ми з Райкардом мало не один на один грали, набігалися і наштовхалися так, що я не міг ні сісти, ні лягти всю ніч.
Вагіз Хідіятуллін
– У першому матчі з голландцями найголовнішим був результат, якого ми і досягнули, але гра залишала бажати кращого. Було помітно, що вони сильніші і потужніші, грали першим номером. Потім був матч з ірландцями, по ходу якого ми програвали, але в підсумку домоглися нічиєї. До третього поєдинку ми вже набрали форму, і з англійцями показали ту гру, яку від нас всі чекали, перемогли 3:1. До півфіналу з італійцями ми вже були на піку нашої форми і обіграли їх 2:0.
Ставлення до нас по ходу турніру змінювалося, як і наша тактика. Лобановський після нашої вдалої гри з англійцями вирішив грати дуже агресивно в півфіналі – з пресингом по всьому полю. На установці так і казав: покажіть мені пресинг, скільки зможете, і починайте його прямо від воротаря. Для нас це було дивно, але ми вірили в свої сили, повністю виконали план і перемогли.
Геннадій Литовченко
– Валерій Васильович любив запитувати у нас свій варіант складу на гру. А перед матчем з італійцями провів анкетування, в якому запитав: «Чи згідні ви на пресинг упродовж 90 хвилин»? Всі 20 опитаних гравців дали позитивну відповідь. Він знав, що гравці чудово готові фізично. Не виключаю, що анкетування мало психологічний підтекст. Як би там не було, від збірної Італії ми не залишили живого місця.
Лобановський казав, чи то жартома, чи то серйозно: «Ви належите не собі, ви належите народу». Нагородою за важке спортивне життя був для нас результат, про який нинішні футболісти можуть тільки мріяти.
Василь Рац
– Перед фінальним матчем голландці нас вже боялися. Але на полі ситуація виявилася прямо протилежною. Ми виглядали краще, але програли. Що вдієш, так склалися обставини. Гол, який нам забив Марко ван Бастен, можна побачити раз у тридцять років.
Геннадій Литовченко
– На загальному тлі виділялися троє голландців: Марко ван Бастен, Руд Гулліт і Франк Райкард. Манеру гри ван Бастена я добре знав. Ми з ним перетнулися на початку 80-х на юнацькому чемпіонаті світу. Він уже тоді багато забивав. Адже недарма всіх трьох голландців Мілан купив за шалені на той час гроші. Вони того варті.
Олексій Михайличенко
– Так, Алейников помилився досить грубо для нашої команди. Але у світі немає футболіста, який не помиляється на полі. Між іншим, за цей гол отримав в роздягальні я. Я грав із Гуллітом, я відповідав за нього. Награвали, коли йде стандартне положення і м'яч вибивається зі штрафної, то ми швидко виходимо на лінію штрафного і залишаємо суперника «поза грою». Всі вийшли, Алейников залишився. Мало того що залишився, ще й програв верхову боротьбу ван Бастену, який скинув м'яч на Гулліта. Але отримав я.
Я не став доводити, вступати в діалог, тому що вважаю: у перерві повинен бути тренерський монолог. Якщо всі почнуть говорити, то це буде бардак, базар. Я спокійно все вислухав, прекрасно знаючи, що я правий у тому моменті. Після гри, коли пристрасті вщухли, Валерій Васильович підійшов, вибачився.
Рінат Дасаєв
– Будь-який м'яч можна парирувати, якщо правильно обрати позицію, розрахувати траєкторію польоту. Удар ван Бастена – не виняток, я міг його відбити. Так, м'яч полетів по дузі, дуже сильно. Я думав, він йде повз. Можливо, і моя позиція була не настільки правильна, щоб врятувати команду.
Ігор Бєланов
– Той турнір! Той матч! Ех! Ми тоді у фіналі зіграли краще, ніж у груповій стадії, але це був не наш день. Ми повинні були перемагати, я мав забити три м'ячі! Три моменти у мене були... Пенальті не забив, у стійку влучив і з трьох метрів промахнувся... Ех! Влучив би я з трьох метрів і все могло бути по-іншому... Але, це футбол, так буває. Чи сниться той пенальті? Сниться, постійно сниться…Та ну його в баню!
Олег Кузнєцов
– Проти такого тренера як Рінус Міхелс треба діяти гнучкіше. Та й на такому рівні дві гри поспіль на основі пресингу провести важко. Важко не стільки фізично, скільки психологічно. Та й специфіка гри різна. Італійці намагалися грати через швидких нападників Манчіні та Віаллі. Голландці ж робили акцент на контролі м’яча, діяли зваженіше. А зірок у них теж було багато – ван Бастен, Руд Гулліт, Франк Райкард, Рональд Куман. Та вся команда.
Василь Рац
– Чи правда, що Лобановський плакав прямо у роздягальні? Навряд чи. Принаймні, я такого не пам'ятаю. Зате чудово пам'ятаю, як після матчу кілька відповідальних працівників лаяли нас за ганебну поразку. Валерій Васильович за нас тоді заступився. Він здивовано знизав плечима, як, мовляв, друге місце на континенті можна вважати ганьбою?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
