17 головних тренерів працювали в елітному дивізіоні національного чемпіонату за минулий сезон. 9 клубів не змінювали «кермових». «Карпати» змінили один раз. «Зірка» та «Сталь» — двічі. Для того, щоб охарактеризувати кожного із 17-х тренерів, прес-служба УПЛ звернулася до нашого експерта Олега Венглинського. Йому й слово:
«ВОЛИНЬ»: Віталій Кварцяний
— Дуже складно оцінювати роботу Віталія Володимировича, оскільки він працював у складних умовах: повністю орієнтувався на кадри, наявні під руками, не маючи змоги застосувати «зовнішнє» підсилання (тобто купувати футболістів). Із цього вийшло те, що лучани стали наймолодшою командою Ліги, а в деяких матчах на поле виходили 17-річні. При цьому навіть за таких умов Кварцяний не зрадив собі — його почерк легко вгадувався: силовий футбол, ставка на оборону, в атаку команда виходила за допомогою довгих передач зі своєї половини поля. З наявним добором виконавців, де переважали навіть не молоді, а юні, Віталій Володимирович зумів побудувати граючу команду з організованим стилем.
«ДНІПРО»: Дмитро Михайленко
— Дмитра Станіславовича, як кажуть, кинули із вогню в полум’я, призначивши наставником команди, яка за короткий строк радикально змінила склад. На мою думку, Михайленко впорався з покладеними на нього обов’язками, гідно провівши сезон. Видно, що він намагається поєднати найкраще з нашої та європейської тренерських шкіл: його «Дніпро» прагнув грати організовано, обережно, маючи добру фізичну підготовку, хоча при цьому не було ставки суто на оборону, а в деяких зустрічах у команди вдавалося показувати привабливий комбінаційний футбол. Тому, вважаю, Дмитро Станіславович гідно проніс естафету, перехоплену в Мирона Маркевича. Жаль, що наступного сезону цього клубу й цього тренера не буде в УПЛ.
«КАРПАТИ»: Сергій Зайцев (тури 1-10), Олег Дулуб (11-32)
— Я би міг провести таку лінію: Микола Павлов називає себе учнем Валерія Лобановського, Сергій Зайцев вважає себе учнем Миколи Павлова, Олег Дулуб теж зізнався, що найуважніше вивчав систему Валерія Васильовича. Отже, виходить, що обидва карпатівські наставники так чи інакше намагалися втілити в життя принципи Лобановського. Інше питання, як це у них виходило. У Сергія Ларіоновича були вдалі матчі — наприклад, із «Динамо» та «Шахтарем», коли його підопічні діяли організовано, швидко, в атлетичній манері. Втім, в останніх поєдинках у грі львів’ян простежувалося розладнання. Олег Анатолійович явно намагався грати в сучасному стилі, саме його «Карпати» першими в Лізі Парі-Матч перейшли на схему з трьома захисниками. Проте, як мені здалося, часто його команда здобувала результат завдяки індивідуальним діями найсильніших футболістів (насамперед Гладкого, Худобяка та Боровика). Загалом «Карпати» були нестабільні, що сигналізує про недоліки в тренувальному процесі. Ймовірно, це стало однією з причин, чому угоду з Дулубом не продовжили.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
