Команда київського Динамо знаходиться в міжчассі. В усіх розуміннях. Керівництво клубу вступило в відкриту конфронтацію із «Приватбанком» і цим лише підтвердило те, що всі розуміли й без слів. Найтитулованіший український клуб перебуває в стані глибокої фінансової кризи і наразі невідомо, якими можуть бути її наслідки.
Втім, хочеться вірити в краще. А саме – що Динамо не спіткає доля Металіста, Дніпра, Волині і деяких інших клубів. Динамо – бренд, який мусить існувати. Тому в цьому матеріалі спробуємо абстрагуватися і поговоримо на суто ігрову тематику.
Цієї зими завершила свою кар’єру людина-епоха. Олександр Шовковський – абсолютний рекордсмен українського футболу за кількістю проведених за всі часи матчів. На різних рівнях. З ним завершилася ціла віха в історії київського клубу. Бо то ж не жарти – Олександр відіграв у воротах Динамо 22 роки. Зрозуміло, що швидко рівноцінної заміни Вічно Першому знайти не вдасться. Як не вдавалося водночас замінити великих попередників Олександра, тих, хто теж грав дуже довго і був символом надійності свого часу.
Проаналізувавши історію київського клубу в розрізі статистики й фактів, «Футбол 24» виділив п’ять великих воротарських епох, яким можна дати імена тих, хто їх уособлював. Часи були різні, але загальні тенденції дають змогу зрозуміти, коли очікувати наступного великого динамівського голкіпера і хто в загальних рисах ним може бути.
Для початку – трохи статистики. Вашій увазі – список усіх 44-х динамівських воротарів, які провели за клуб бодай один офіційний матч у чемпіонатах та кубках СССР та України, Кубку сезону і Кубку Федерації футболу СССР, Суперкубку України та в єврокубках.
Варто зауважити, що іноземців поміж них було вкрай мало. Повноцінними легіонерами можна вважати лише литовця Вальдемараса Мартінкенаса та росіянина Олександра Філімонова. Інші уродженці Росії Олег Макаров, Борис Разинський, Євген Рудаков, Олександр Прохоров, а також азербайджанець Олександр Жидков виступали за наш великий клуб у совєцьку добу, коли поділ на національності був доволі умовний. Тих же Макарова і Рудакова, приміром, після 14-ти років кар’єри у складі Динамо вважали українцями навіть у Москві, а Разинський, який провів у Києві лише сезон, так і залишився росіянином.
Епоха Ідзковського
Київський хлопчина з Подолу почав грати за Динамо з перших днів заснування клубу, з 1927 року, коли Антонові ледь виповнилося 19. З того часу й до старту першого чемпіонату СССР у 1937-му прізвище Ідзковського фігурувало майже в усіх доступних протоколах поєдинків за участю Динамо в товариських матчах чи зустрічах першостей УССР. Лише в зустрічі проти київського Желдора в 1928-му воротарем Динамо вказаний чоловік з прізвищем Андрухович. У тій зустрічі він навіть відбив пенальті.
Динамо-1929. Крайній праворуч – Іздковський
Відомостей про матчі 1930-1934 років майже немає, а ось у 1935-му Динамо зіграло один із найлегендарніших поєдинків довоєнного періоду – проти паризького Ред Стару. Українці виграли 6:1, а одним з героїв цієї зустрічі називали воротаря одеського Динамо Миколу Трусевича. Річ у тім, що тоді в СССР задля підтримання високого іміджу совєцького спорту практикувалася практика підсилення клубних команд у закордонних турне представниками інших клубів.
Власне, Трусевич залишився у Києві й на старті першого чемпіонату СССР і аж до припинення першості у зв’язку з вторгненням на совєцьку територію гітлерівських військ грав із Іздковським у складі киян на рівних.
А потім була війна. Іздковський переїхав у Казань і вижив, а Трусевич залишився у Києві і був розстріляний. Легенда гласить, що Микола був однією з жертв так званого «матчу смерті», міф про який розвінчав зокрема й презентованою одному з колег-журналістів світлиною Іздковський. На тому фото представники німецького Флакельфа і київського Старту стоять в обнімку. Про жодну напругу чи загрозу життю в цю мить не було й мови. Так, частина учасників зустрічі потім загинула, але навряд чи причиною був футбол.
Те саме фото Іздковського. П'ятий праворуч – Микола Трусевич
Так чи інакше, після того, як совєти вибили гітлерівців з Києва і футбольні матчі відновилися, Іздковський знову повернувся додому і знову фактично залишився єдиним воротарем. Лише в зустрічі проти одеського Динамо в 1944-му (6:1) ворота киян захищав Філіпов. Щоправда, статистичні дані про матчі того часу вкрай обмежені, а тому можемо лише припускати, чи були в Динамо інші голкіпери.
Епоха Макарова
Заміну 37-річному Іздковському перед поновленням чемпіонату СССР знайшли в тій же Одесі в особі Анатолія Зубрицького. У 1945-му ці голкіпери ще грали на рівних, а в наступних чемпіонатах Зубрицький вважався першим номером ледь не одноосібно. Костянтин Скрипченко реальним конкурентом Анатолієві бути не міг.
Однак Динамо в повоєнні роки грало відверто погано, у вищій лізі зберігало прописку лише дивом. Не вражав надійністю й голкіпер. Тому поява в обоймі 18-річного Олега Макарова на початку сезону-1948 обнадіювала. Зрозуміло, що хлопець, який народився в Алтайському краї, а футбольне становлення пройшов у Одесі, розпочав з дублю і став співавтором першого в історії чемпіонства динамівських дублерів у 1949-му.
А вже у 1950-му тренер Євген Фокін почав залучати 20-річного Олега до основи. Ще як дублера Зубрицького, але все ж. Через рік у нового наставника Олега Ошенкова Макаров став основним повноцінно і утримував цей статус впродовж 12-ти сезонів, аж поки в 1962-му після здобуття «біло-синіми» першого в історії чемпіонства в команді не з’явився перспективний воротар з Житомира Віктор Банников.
Епоха Рудакова
«Вітя Банников міг зіграти гарно, але міг запустити «метелика», а Рудаков завжди виглядав бездоганно» – то слова одного з лідерів майже непереможної команди 60-х Василя Турянчика. Власне, вони й пояснюють, чому епохи Банникова як такої в Динамо фактично не було, хоча в якийсь період Віктор грав з Рудаковим на рівних. Особливо в сезоні-1967, коли команда здобула своє друге чемпіонство поспіль, пропустивши в 34-х матчах лише 11 м’ячів. При цьому Банников і Рудаков отримали в свої ворота порівну – по п’ять голів.
Однак загалом частіше грав Рудаков. Віктор Маслов забрав Євгена в Динамо у 1963-му, після двох успішних сезонів у складі друголігового миколаївського Суднобудівника. Розпочав Рудаков у Києві погано, з грубих помилок, які ледь не коштували йому місця в команді. Сезони 1964-гоі 1965 років він відсидів у глибокому резерві. А з 1966-го нарешті заграв. Заграв фантастично, так, що в 1972-му майже самотужки вивів збірну СССР до фіналу чемпіонату Європи.
У зірковому Динамо Лобановського в середині 70-х Рудаков був найстаршим. Єврокубковий сезон-1974/1975 він відіграв бездоганно. А з 1976-го у 34-річного голкіпера на тлі шалених навантажень розпочався спад.
Віктор Матвієнко, оборонець Динамо 70-х:
– Парадокс у тому, що в молодості Рудаков був набагато спокійнішим. Але чим старішим Женька ставав, тим більше втрачав впевненість у собі. На крик переходив: «Не давайте бити!» «Чекай, тобі б’ють з 40-ка метрів. Навіщо ти тут стоїш? Давай, може, опудало з городу поставимо» – якось не стримався. Ми Лобановському потім, особливо коли Юрковський з’явився, говорили: «Ставте вже Вітьку». А Юрковський же спокійний був, наче вуж. Йому б трохи фізичних даних. Занизький він для воротаря. Так само, як Саня Прохоров – у рамці прекрасно, а на виходах зовсім слабкий. У Юрковського ж ріст майже як у мене, може, на пару сантиметрів вищий. Який то воротар?
Епоха Чанова
Власне, ні Прохоров, ні Юрковський, ні Михайло Москаленко, ні Юрій Роменський, ні Михайло Михайлов після того, як Рудаков після поразки Динамо в півфіналі Кубка чемпіонів-1976/1977 менхенґладбахській Боруссії завершив кар’єру, обійняти пост №1 у команді Лобановського повноцінно не змогли.
Те міжчасся тривало аж до 1982 року, поки в команді не з’явився представник славної воротарської династії, голкіпер донецького Шахтаря Віктор Чанов. У своїх 22 Віктор ще до переходу у Київ встиг дебютувати в складі збірної СССР, а в Динамо теж відразу став основним.
Віктор Чанов-старший тренує синів В'ячеслава і Віктора
Пізніше Лобановського навіть звинувачували, що він довіряє Чанову надто сліпо, що дублер Михайлов іноді виглядає не гірше. Втім, Валерій Васильович вірив у Віктора настільки, що ризикував, виставляючи його на чвертьфінальний матч Кубка кубків проти віденського Рапіда в 1986-му після майже річної паузи, пов’язаної з травмою. Чанов віддячив бездоганною грою і з того часу залишався незмінно основним впродовж п’яти років. Навіть після помилок на кшталт тієї, яку Віктор допустив у матчі Кубка чемпіонів проти шотландського Рейнджерса у 1987-му (то коли привіз у свої ворота гол, вкинувши м’яч з рук суперникові у спину).
Разом з тим, Лобановського іноді звинувачували, що в пікові для Чанова роки він виставляв у складі збірної СССР не Віктора, а Ріната Дасаєва. Більшість динамівців того часу вважають, що таким чином Валерій Васильович йшов на компроміс Москві, якій не подобалося, що збірна складена лише з киян.
Епоха Шовковського
Ставши у складі Динамо чемпіоном у 1990-му, Чанов переїхав до Ізраїлю. Заміну Вікторові Лобановський начебто й приготував. Більше того, Олександр Жидков, який прийшов до Києва з бакинського Нефтчі, на старті сезону-1988 вважався основним навіть при здоровому Чанові. І все б добре, якби Олександр не зганьбився в одному з перших своїх матчів. Та ще й матч той був непростий: дві помилки Жидкова призвели до поразки Динамо в Києві від Спартака.
1988-й. Динамо – Спартак – 1:2. Матч, який став для Жидкова (на дальньому плані) фатальним / Фото – медіа-бібліотека Динамо
Після того Жидков надовго став глибоким резервістом і повернувся в основу лише на старті сензону-1991, коли киян вже тренував Анатолій Пузач. Втім, у стартових матчах весни проти Барселони у чвертьфіналі Кубка кубків і московського Торпедо в чемпіонаті СССР Жидков відіграв жахливо. Обидва ці поєдинки відбувалися в Києві і в обох Динамо програло, пропустивши по три м’ячі, через воротарські помилки.
Пузач не витримав і з Жидковим попрощався. Але ж не молодим Святославом Сиротою азербайджанця міняти. В спішному порядку з Харкова був запрошений Ігор Кутепов, а трохи пізніше воротарську позицію підсилили литовцем Вальдемарасом Мартінкенасом. Попервах основним вважався Кутепов, але з початком першого чемпіонату України Ігор вже грав на рівних з Вальдемарасом. По кілька гарних зустрічей ці голкіпери видали. Скажімо, Кутепов дивовижно зіграв у 1993-му в Барселоні, в зустрічі, яку Динамо програло 1:4.
Історична подія трапилася 6 березня 1994-го. На стартовий матч весняної частини чемпіонату проти Кременя новий наставник команди Йожеф Сабо наважився виставити 19-річного вихованця клубної школи Шовковського, якого до тренувань з першою командою почав залучати ще попередник Йожефа Йожефовича Михайло Фоменко. Досвідчені Ковтун і Кутепов залишилися у резерві. Матч той Динамо провело невдало. Поєдинок на столичному Республіканському стадіоні завершився 1:1. Цікаво, що Кремінь у тому знаковому для Шовковського матчі тренував саме Євген Рудаков, який навіть народився з Олександром в один день – 2 січня.
До завершення чемпіонату-1993/1994 Шовковський встиг відіграти дев’ять матчів, а в наступному сезоні став основним повноцінно. Те, що Олександр витворяв в окремих матчах груповоого турніру Ліги чемпіонів, іноді не піддавалося здоровому ґлузду. Найперше згадується дивовижний матч на «Парк-де-Пренс» проти Парі Сен-Жермена, де Олександр відбив добрих два десятки ударів суперника. Але не можна не згадати також і дебютного матчу проти московського Спартака., який пам’ятають по фантастичному камбеку завдяки дублю Віктора Леоненка і переможному м’ячеві Сергія Реброва. Однак доречно згадати, що за рахунку 2:2 молодий Шовковський потягнув мертвий м’яч після удару Іллі Цимбаларя головою.
З того часу бувало різне. У 1996-му трапилася трагедія в швейцарському Туні, коли Шовковський необачно відпасував м’яч на суперника і цей гол призвів до ганебної поразки киян на стартовій стадії Кубка УЄФА. Потім було повернення Лобановського, два фантастичних єврокубкових сезони, які могли завершитися фіналом проти Манчестер Юнайтед. Якби не серія помилок. Одну з найвагоміших за рахунку 2:0 перед самим фінальним свистком зробив, пропустивши від Міхаеля Тарната удар з 35-ти метрів, Шовковський. Як наслідок, матч завершився 3:3, а у Мюнхені Динамо програло.
Завершився 1999-й для Олександра взагалі трагічно – голом словенця Міленко Ачімовіча з середини поля. Той гол закрив Україні шлях на Євро-2000. Зрештою, обиватель пам’ятає помилки, а ось згадувати, що без бездоганної гри Шовковського Динамо і збірна в тих сезонах не дійшли б так далеко, якось не прийнято. Для «біло-синіх» усе могло завершитися ще на стадії кваліфікації Ліги чемпіонів. То якби Шовковський не виграв серію пенальті в празької Спарти.
Чорним періодом для Шовковського був і початок 2000-х. Через травми він грав вкрай мало. На заміну основному голкіперові Лобановський запросив Віталія Реву й Олександра Філімонова. Останній, щоправда, стати своїм у Києві не зміг і через чотири місяці повернувся назад у Росію. А ось повернути місце в основі у конкуренції з Ревою Шовковському вдалося лише в сезоні-2004/2005.
В 2006-му Олександр увійшов до історії чемпіонатів світу як перший і досі єдиний воротар, який не пропустив жодного пенальті в післяматчевій серії, а основним у Динамо залишався аж до літа 2008-го, коли киян очолив Юрій Сьомін. Російський тренер у літнє міжсезоння зробив ставку на новачка команди Станіслава Богуша. Повернувся в основу Вічно перший лише з сезону-2009/2010, коли команду очолив Валерій Ґаззаєв. Однак Валерій Георгійович теж згодом почав шукати 35-річному старожилові заміну. І запросив із запорізького Металурга Максима Коваля.
Завершення епохи
Втім, Шовковський вкотре не здався і повернув собі місце в основі. Навіть за умови, що через травму плеча він попрощався з мрією і не зумів зіграти на домашньому чемпіонаті Європи-2012. Навіть за умови, що ні Сьомін, повернувшись у команду вдруге, ні Олег Блохін, особливо Олександрові не довіряли.
Повноцінно до складу Шовковського повернув, очоливши команду навесні 2014-го, Сергій Ребров. Олександр віддячив колишньому партнерові за командою серією блискучих матчів, а найперше – фіналом Кубка України-2014/2015 проти Шахтаря. То коли в серії післяматчевих пенальті кияни з перших трьох спроб не реалізували дві і під час заключних ударів висіли на волосині. Однак Олександр відбив удар Тайсона, змусив помилитися Ракицького, а довершив справу, перегравши Гладкого.
Влітку 2016-го Шовковський виграв у Шахтаря ще одну післяматчеву серію – на цей раз у боротьбі за Суперкубок. Однак невдовзі був фатальний матч проти Наполі в Лізі чемпіонів, два голи від Аркадіуша Міліка, після яких усі заговорили: «Шовковському пора на відпочинок».
Власне, він так і не повернувся, хоча громадськість й спонукала Реброва, щоб дав Олександрові змогу попрощатися з вболівальниками в одному з останніх торішніх поєдинків. Не вийшло…
Досвідчені Кутепов і Ковтун, Воробйов, Кернозенко, Близнюк, Рева, Філімонов, Рибка, Луценко, Богуш, Бойко, Коваль, Кичак – то список людей, які не змогли вийти з тіні Шовковського впродовж 22-х років. Список неповний, бо в ньому бракує воротарів, які за Динамо так жодного разу в офіційних матчах не з’явилися. В переліку тому могли б бути Романенко, Худжамов, Бущан і ще добрий десяток доволі перспективних у свій час голкіперів.
Епоха невідомого
Хтось каже, що Шовковський закрив шляху великий футбол не одному поколінню голкіперів. Однак тепер дорога відкрита. Залишається брати й доводити. Ось лишень справді достойних прізвищ на статус людини-епохи наразі не видно. 25-річний Артур Рудько, який вважався в Динамо основним впродовж більшої частини минулого сезону, провів за цей час лише один гарний матч – проти Наполі в Неаполі. Матч хороший, але не більше того. Не вражав чимось у стулці в кінці сезону й повернений Ребровим до основи 24-річний Коваль.
Існує варіант, що до Києва після п’ятирічної відсутності може повернутися Денис Бойко. Однак є сумніви, що після тривалої бездіяльності 29-річний голкіпер зможе відновити ту форму, яка дозволила вивести до фіналу Ліги Європи-2014/2015 Дніпро. Свій шанс у Динамо Бойко загубив двома матчами – проти Оболоні в чемпіонаті України і молдовського Шерифа в Лізі Європи.
Бущанові зараз 23 і понині жодного матчу за основу він не зіграв. Практика показує, що воротарі на роки в Динамо з’являються у зовсім юному віці. Можливо, таким буде 19-річний Володимир Маханьков? А може символ нової епохи у сучасній команді ще банально не з’явився?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
