На днях пішов з життя Луї Ніколлен – президент команди, яка відносно нещодавно здійснила у Франції футбольне диво. Скромний за всіма мірками «Монпельє» втер носа конкурентам, здобувши золото сезону 2011/12. Зрозуміло, що значна кількість футболістів команди після такого успіх потрапила на олівець до скаутів різних європейських клубів.
Олів'є Жиру, наприклад, попрямував до «Арсенала», Мапу Янга-Мбіа – до «Ньюкасла», там же, - лише трохи пізніше, - опинився Ремі Кабелла. Ще пізніше прописку змінив Бенджамен Стамбулі, хоча після чемпіонського злету пройшло вже достатньо часу. Юенс Беланда також не відразу залишив «Монпельє» – через один сезон після тріумфу.
В чемпіонство марокканець зробив значимий вклад. Дванадцять голів у 28-и матчах зробили з Беланди другого найкращого бомбардира команди і забезпечили місце в десятці найліпших снайперів чемпіонату загалом. А ще Беланда записав до свого активу шість результативних передач у чемпіонаті. Наступного року були трохи скромніші показники (десять голів і три передачі), але навряд чи можна було говорити про різке зниження загального рівня футболіста.
Одним словом, придбання такого гравця стало успіхом для «Динамо». Кияни виграли конкуренцію, зокрема, від «Шахтаря» і отримали до свого складу прекрасного розігруючого, а також футболіста, здатного нестандартно завершити атаку. Ринкова вартість Юнеса складала тоді чотирнадцять мільйонів євро, а кияни сторгувалися до восьми з половиною (за іншими даними – до одинадцяти). Потиснули руки, поплескали по плечу.
Вже зовсім інша історія – українська каденція марокканця. Беланда потрапив до «Динамо» «під крило» тренера з філософією «camon, play». Олег Блохін поняття білого не мав на рахунок того, що потрібно робити з таким гравцем. Але знав, що гравець – якісний, дороговартісний, тому грати повинен. Незважаючи ні на що.
Сезон-другий Юнес провів у «Динамо» на старому багажі. Загального рівня вистачало для того, аби не виглядати у команді чужорідним тілом. Проте не було розвитку, що сильно вдарило по перспективах Беланди після зміни тренера «Динамо». З Сергієм Ребровим Юнес не порозумівся відразу, оскільки не бажав виходити з тієї зони комфорту, яка була при Блохіні. То вже був крах, завершення каденції. На початку 2016-го року Беланда відбув у оренду до «Шальке», восени 2016-го на цій же основі перебрався до «Ніцци». А зараз – повноцінний трансфер до «Галатасарая».
«Динамо» нічого не виграло. Фактично, за що купило – за те й продало (плюс-мінус, з врахуванням неточності інформації щодо вартості трансферів, а також можливих бонусних нарахувань). Хоча, якщо подивитися на ситуацію інакше… Тоді, в 2013-му, кияни жили на широку ногу, заможно. Згадаймо, інформація про перехід Беланди до останнього часу була засекреченою. Марокканця представили разом з Ленсом і Мбокані – як сюрприз для вболівальників. Це наче автомобіль на День народження, в той час, коли ти розраховуєш на айфон. Тобто, тоді гроші, яких було вдосталь, були вкладені в ресурс, а зараз, коли дефіцит, гроші повернуті на рахунок. Такий собі живий банк зберігання.
Звісно, «Динамо» за чотири роки добряче витратилося на зарплатню Беланді. До того ж, за цей час футболіст знизив свою ринкову вартість на п'ять мільйонів євро. Проте все одно Беланду не можна вважати трансферним провалом киян. Можливо, трохи засмучує хіба що розуміння того, що черговий класний гравець по-справжньому в «Динамо» так і не розкрився.
Зараз – нова віха в історії. Про легіонерів на кшталт Беланди в контексті українських команд ми будемо хіба що писати історії в умовній формі. Добре це чи погано? Важко сказати. Це просто констатація…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
