Давати оцінку ефективності роботи Андрія Шевченка в збірній України за рік, напевно, буде неправильно. Навіть не те щоб неетично, а недоцільно, передчасно. Відбірковий цикл чемпіонату світу, в який його штаб занурився з головою з першого дня після підписання контракту, в самому розпалі, а з огляду на рівень учасників в нашій групі, боротьба за одне з перших двох місць може вестися до останньої хвилини заключного туру.
Втім, як мені здається, восени при будь-яких розкладах доречніше буде зробити ставку на детальний аналіз виступу команди в турнірі з прицілом на підготовку кадрового і тактичного плацдарму перед Лігою націй-2019 і Євро-2020, ніж вишукувати бліх і піддаватися емоційним шараханням.
Ну а сьогодні можна зупинитися на наступних моментах, помічених в період перебування Шевченка біля штурвалу головної команди країни.
Перезавантаження й аура
Плюс. Сміливість наставника. Без тренерського досвіду вплутатися в таку запару (в нашій групі виступають чотири фіналісти Євро-2016) може зважитися далеко не кожен. Проявилися характер і авторитет.
Мінус. Кризовий період. Крах клубів, які ще вчора доходили до вирішальних стадій єврокубків, міграція гравців, зниження рівня національного чемпіонату - як не крути, з цією купою складнощів теж потрібно рахуватися.
Плюс. Кадровк перезавантаження. Омолодження складу після Євро-2016 і так було неминуче з усіх точок зору, а тут ситуація збіглася з принциповою позицією тренера довіряти перспективним виконавцям. Ордець, Соболь, Матвієнко, Циганков, Шепелев, Бєсєдін... Процес пішов.
Мінус. Проблеми з легіонерами. Причому навалилися вони як ніколи. Відсутність ігрової практики у одних гравців (Коноплянка, Бойко, Зінченко), травми - у других (Кравець, Маліновський), закулісні моменти - у третіх (Зозуля, Караваєв). Спроба намацати оптимальний варіант складу з урахуванням цих нюансів і привела до конфузу з Мальтою. Хто б що не говорив, дуже неприємного. Якщо з реєстру ФІФА цей матч викреслити ще можна (точніше - не внести туди), то з пам'яті, на жаль, не вийде.
Плюс. Аура навколо збірної. Шевченко зумів налагодити тісні комунікації з медіа і вболівальниками за допомогою організації відкритих тренувань. Та й у самому колективі, судячи з зізнання футболістів, мікроклімат склався сприятливий. Не забуваємо, що з багатьма підопічними Андрій Миколайович разом виходив на поле в якості гравця.
Мінус. Команді весь час чогось не вистачає. З Ісландією вдома (коли Коноплянка на останніх хвилинах не реалізував пенальті) - фарту, в Туреччині (коли упустили перемогу, ведучи в рахунку - 2:0) - концентрації, з фінами (в Одесі - у другому таймі та в Тампере - в першому) - стабільності. Все якось на жилах. Епізодами не вистачає цілісності. Будемо сподіватися - поки. Але при цьому, зауважте, в офіційних матчах в пасиві збірної лише одна поразка. Стукаю по дереву.
Проте, завершити матеріал хочеться на позитиві. У червні 2016 року Шевченко приймав збірну, коли вона займала в рейтингу ФІФА 30-те місце. Зараз вона - 25-та. Навесні, щоправда, синьо-жовті зробили кілька кроків назад. Але, як бачимо, для того, щоб зробити стрибок вперед. Віримо, що не останній.
Сергій Пилькевич
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
