«Поверніть ненависть у футбол!». Що спровокувало агресію фанатів на Суперкубку в Одесі?

Динамо Київ 16 Липня, 15:56 2964
«Поверніть ненависть у футбол!». Що спровокувало агресію фанатів на Суперкубку в Одесі? | 19-27
Розмірковуємо над причинами того, що трапилося вчора на трибунах стадіону «Чорноморець» під час Класичного дербі.

Матч за Суперкубок завершився так, як і передбачалося. Шахтар здобув переконливу перемогу 2:0. Тепер у «гірників» 8 Суперкубків, а у киян 6.

Зрештою, за підсумками того матчу обиватель обговорює не стільки те, що відбувалося на полі, скільки поведінку фанатів на трибунах. З часу, коли харківські ультрас поколотили волочиських вболівальників безпосередньо на трибунах столичного «Олімпійського» і зірвали матч аматорського чемпіонату не минуло й місяця і вже безпрецедентними за нахабством вчинками відзначилися київські фанати, які в другому таймі дали судді Костянтину Труханову вдосталь підстав для того, щоб завершити зустріч достроково.

Мирний уклад

У ці дні Одеса живе щорічним кінофестивалем. Місто заполонили творці стрічок, актори і кінолюбителі. Кілька десятків молодих людей так і залишилися ночувати під відкритим небом, розстеливши карімати неподалік від знаменитого пам’ятника Дюку де Рішельє. Вони засиділися допізна, переглядаючи з Потьомкінських сходів за тими стрічками, які демонструються на встановленому внизу великому екрані. Кіно ввечері – вражаючої краси світанок з ароматом кави вранці.

Одеса відпочиває, ніжиться під сонцем. На пляжах людно навіть не дивлячись на те, що температура води зараз не така вже й висока. Та й на вулиці не більше 22-х за Цельсієм – як для курортного міста навіть прохолодно. Втім, місто жило неквапом, у притаманному для себе руслі. Аж поки в звичний ритм на два дні не увірвався футбол. Увірвався брутально й нахабно, найголовнішим для українських теренів матчем. І добре, що прихильники Динамо та Шахтаря продовжують дотримуватися перемир’я.

Багатотисячна маса приїжджих вболівальників до матчу поводилася хоча й галасливо, але співіснувала мирно. Ні, прихильники Шахтаря й Динамо не браталися. Люди в одязі з атрибутикою киян та «гірників» могли пити пиво за сусідніми столиками одного кафе, співати щось своє, але один на одного уваги не звертати. Так, позаочі свою неприязнь представники обох сторін висловлювали, але контактували кияни з донеччанами і навпаки підкреслено чемно.

Інциденти якщо й виникали, то радше комічні. Про один з таких розповіли вболівальники з Дніпра. Приїхавши в Одесу, вони помітили групу людей «вболівальницької» зовнішності. «Хохли?» - запитали, припустивши, що то прихильники Динамо. Припущення виявилося невірним. Менша числом група донеччан так налякалася, що накивала п’ятами ще до того, як хлопці встигли пояснити, що ніхто до прихильників Шахтаря тут ворожості не відчуває.

Гра на контрасті

Пригадую шестирічної давнини Суперкубок у Сумах. Тоді правоохоронці попередили можливі зіткнення, розділивши центральну частину міста на дві частини. В одну вони безпосередньо з потягів зганяли прихильників Динамо, в іншу – Шахтаря. Крім того, за особистою вказівкою тодішнього прем’єр-міністра Микіли Азірова в Сумах у день матчу заборонили продавати будь-який алкоголь у радіусі двох кілометрів навколо стадіону. Власники барів і ресторанів розраховували зняти куш, а спіймали облизня. Вболівальники тоді заправлялися алкоголем привезеним з дому або купленим у закладах на околиці центру Сумів.

Навіть не дивлячись на такі заходи безпеки, уникнути поодиноких сутичок перед матчем не вдалося, а вже безпосередньо на трибунах «Ювілейного» вперше пролунало крилате «Спасибо жителям Донбасса…»

То була неприховувана ненависть, яка з кожним роком наростала і втихомирилася лише навесні 2014-го, коли фанати усіх клубів оголосили перемир’я. Зривалося воно за весь цей час лічені рази, може навіть тільки двічі. Окрім харківсько-волочиського зіткнення в Києві згадується не так розпіарений інцидент під час тернопільського дербі у першій лізі, коли фанати Ниви відібрали банери у прихильників Тернополя. Однак відвертих сутичок з вибіганням на поле тоді не було, тому й НП нікого особливо не зацікавило.

Передумови

Втім, пасивне вболівання наших фанатів не приваблює. Точніше, не приваблює просто вболівання. Вони жадають проявляти соціальну активність. А ще – відстоюють право на свій стиль життя. Той стиль, який зусиллями чиновників з ФІФА та УЄФА вивели за рамки законності. У співпраці з ФАРЕ, організацією, яка веде боротьбу з расизмом, вони заборонили купу жестів і символів, які десятиліттями залишалися невід’ємним для фанатів усього світу атрибутом. Жорсткі покарання за використання піротехніки, агресивну поведінку і принизливі висловлювання змусили керівників національних Федерацій та/чи окремо взятих клубів оголосити рідним ультрас відкриту війну.

Україна не виняток. Звісно, у нас у світлі подій Революції Гідності та війни з російськими окупантами на відкрите протистояння з фанатами ніхто не піде. Особливо влада, яка не в останню чергу завдяки безстрашності цих фанатів у критичний момент на верхівку керівництва державою вибралася. Нинішні українські правителі виключної ролі ультрас у подіях зими 2013-2014 року і першого періоду українсько-російської війни заперечити не можуть, але поряд із цим розуміють, що здатна об’єднуватися у потрібний момент велика кількість молодих людей таїть приховану небезпеку для будь-якої системи.

Тому кроки, спрямовані на втихомирення ультрас-рухів, стають щораз помітнішими. Тривалий час ведеться мова про прийняття так званого «фанатського закону». Спрямований він на те, щоб максимально обмежити найактивніших вболівальників у звичному для них маневрі. Власне, закону ще немає, а ФФУ, УПЛ та керівники окремих клубів вже прагнуть посилити контроль над ультрас, ввівши практику поіменної торгівлі квитками. Юридичної бази під такого роду діяннями немає, тому фанати Динамо мали повне право демонстративно відмовитися від подачі особистих даних при покупці «тікетів» на матч Суперкубка-2017.

Вогнекубок

Треба розуміти, що та брутальність, з якою поводилися фанатські сектори Динамо і в меншій мірі Шахтаря, є відповіддю на ті кроки, які провадить футбольне керівництво України впродовж останніх кількох місяців.

Заспів стався після швидкого голу Факундо Феррейри. Донеччани запалили перші піро, а з київського сектора полетіли перші петарди. Як наслідок, арбітрові Труханову довелося призупинити матч на кілька хвилин вперше.

Після другої схожої «акції» киян рефері мав усі підстави вивести команди з поля і завершити зустріч достроково. На цей раз Феррейра забив у ті ворота, за якими знаходилися фанати суперника. Бурхлива радість «гірників», кілька емоційних жестів у бік трибун – і в гурт донецьких футболістів полетіло кілька петард , копійок та інших предметів. Тайсон після влучання однієї з петард опинився на газоні.

Труханов у цю мить був начебто налаштований рішуче. Він збирався зробити те, що на його місці зробив би будь-який європейський арбітр. І ніхто б засудити рефері за раннє завершення матчу не мав права. Однак стримувати, як то не дивно, суддю почали саме «гірники». Вмовляти арбітра продовжити матч почав особисто капітан Шахтаря Даріо Срна. Врешті, після тривалих вагань Труханов здався і футболістів на поле повернув.

Свого часу Мирослав Ступар, розповідаючи про мотиви, які спонукали його відмінити під тиском кувейтського шейха чистий гол французів під час чемпіонату світу-1982 казав:

- Нам у Союзі в ті часи рекомендували довести матч до кінця за будь-яких обставин. Що б не сталося. Якщо матч не дограють – звинуватять найперше арбітра. Тож я, коли шейх пригрозив вивести команду з поля, знайшов компромісне рішення. Чіткої рекомендації, як треба діяти, якщо команда, котра пропускає гол, зупинилася після свистка з трибун, тоді не було. Тому взяв відповідальність на себе і вчинив так, як вважав за потрібне.

Звичайно, суддя Труханов потрапив у трохи іншу ситуацію. Голи Шахтар забивав чисто і відміняти йому нічого не доводилося. Та й взагалі, по суто футбольних моментах питань до рефері бути не може. Ось лишень його намір закінчити матч навіть у ситуації, коли київські фанати вже не приховували бажання зірвати матч і буквально забомбардували територію за ворітьми, які захищав Артур Рудько, петардами, нагадує дотримання директив, які діяли в совєцькі часи.

#ДніпроМаєЖити

Під час матчу разом із киянами Динамо підтримували кілька десятків дніпрян. Фанати «біло-синьо-блакитних» опинилися в Одесі не випадково – у той же день їхній улюблений клуб проводив у Південній Пальмірі матч другої ліги проти одеської Реал-Фарми. Стадіон «Іван», на якому відбувався поєдинок, знаходиться в майже годині ходи від «Чорноморця». Оскільки ж гра другої ліги завершувалася близько 20:00, дніпрянам довелося поспішати, щоб потрапити на Суперкубок з перших хвилин.

Встигли. А динамівці віддячили побратимам розтяжкою «Важко потопити човен козаків з Дніпра. Дніпро має жити». Самі ж дніпровські фанати наразі з сумом констатують, що надії на спасіння мінімальні. Новостворений СК Дніпро-1 вони зневажливо називають «Сікі Днєпр мінус один» і їхні матчі іґнорують. Щоправда, відкрито проти нової команди не виступають, бо все ж розуміють, що найвірогідніше злиття таки відбудеться, їм доведеться це прийняти і підтримувати один клуб.

Київсько-донецьке побратимство

Дружбою дніпрян, звісно, не здивуєш нікого. А ось підтримка донецькими фанатами вчинків киян на трибунах «Чорноморця» виглядала несподівано. Після кожного агресивного випаду динамівців донецькі ультрас зі свого боку намагалися діяти так само. З-за протилежних воріт теж летіли петарди, теж падали на поле. Коли ж арбітр після семи компенсованих хвилин на радість усіх явно виведених з рівноваги футболістів таки завершив матч, добрий десяток донецьких ультрас вибіг на поле. Проте одеські стюарди спрацювали професійно. Точно, професійніше, ніж Микола Морозюк, який, намагаючись вибити з поля запалений фаєр, влучив у групу вболівальників.

Видно, що одесити врахували київський досвід фіналу аматорського чемпіонату і набрали стюардами людей, які стежитимуть за порядком, не за оголошенням, а підбирали для цієї роботи спортивних хлопців, які і бігають добре, і здатні майстерно скрутити порушника. Без сутичок не обійшлося, але стюарди, у яких була чисельна перевага, спалахи ескалації швидко нейтралізували.

Замість епілогу

Фанати різних, не лише українських клубів, люблять повторювати: «Поверніть у спорт ненависть!» Їм не подобається, що протистояння на полі стали надто коректними, гравці відмовляються «вмирати за честь», а сутички з суперниками щезли навіть у хокеї.

Вони вимагають від представників своїх команд грати серцем, а ті в основному не слухають і у випадку з футболом діють лише ногами і холодним розрахунком. Нічого не поробиш – віяння часу. Спорт став максимально професійним. Контракти й преміальні тут важать більше, ніж патріотизм. Звісно, коли людина викладається і виконує свою роботу добросовісно, ніхто до неї претензій не висловлюватиме. Але є в тому ж Динамо персонаж на кшталт Дерліса Ґонсалеса. Парагваєць вже понад рік не приховує небажання грати за київський клуб, хоче звідси піти. Ось лишень біда: на умовах, пропонованих Ігорем Суркісом і в тому стані, в якому зараз Дерліс, ніхто його купувати не хоче. Тому й доводиться мучитися. І відбувати номер. Фанатам це набридло й коли Ґонсалес з’явився поруч із бічною лінією, щоб вийти на заміну в Суперкубку, почув на свою адресу обурливе «А ну ка, давай ка, у…й отсюда!» Навіть якщо Дерліс не розумів деталей, тон був цілком промовистий.

Виглядало, що Дерліс розгубився ще до виходу на поле. Але чи зробить парагваєць висновки? Чи переродиться за тиждень, до чергового матчу проти Шахтаря у чемпіонаті Динамо в цілому? Сумнівно. Виглядає, що в нашому спорті кожен грає в свою гру і з думкою тих, хто відвідує їхні матчі, не рахується.

Бо в кожного свій футбол. Одні на ньому заробляють, а інші пропагують ідеали Against Modern Football. Два світи, яким важко співіснувати. Той, що має вплив і гроші, намагається інший зі свого життя вижити. «Інший» не має грошей, але має грубу силу. І намагається з її допомогою позицій не віддавати. Ось лишень ефект від схожих з одеською акцій виходить радше зворотній. Ультрас надали тим, хто веде проти них боротьбу, черговий «неспростовний» аргумент і радше прискорили прийняття закону, який обмежить їх у правах, ще більше.

Іван Вербицький