У ці дні ми прощаємося з епохою. Після семи років невтомної праці з місячним окладом у межах 50-80 тисяч євро італійський куратор системи українського суддівства П’єрлуїджі Колліна вирішив залишити нас із нашими ж баранами наодинці. Ті, хто поклав останніх кілька років на вівтар боротьби з колоритним арбітром, нарешті свого досягли. Проте сказати, добре це чи погано для нашого футболу загалом наразі важко. Тому спробуємо підсумувати діяльність пана Колліни усебічно, з усіма її плюсами і мінусами.
Підґрунтя
Контракт з ФФУ італієць підписав 6 червня 2010 року. Запрошення пана Колліни було своєрідним компромісом президента Федерації Григорія Суркіса «донецьким хлопчикам, козирним мальчікам». Бо одна справа, коли вони співали пісню про конфлікт інтересів і братів на чолі ФФУ і клубу Динамо в часи Кучми і Ющенка і зовсім інша – в той час. 25 лютого 2010-го відбулася інавґурація нового Президента України Віктора Федоровича Януковича. Уркаган нарешті досяг свого й Україна мусила звикати до нових правил гри. Навіть впливові олігархи калібру Григорія Суркіса.
Власне, футбольна федерація виглядала для «донецьких» ласим шматком з усіх точок зору. По-перше, йшлося про інтереси коханого Шахтаря. З’являлася нагода захищати їх централізовано. По-друге, українська владна верхівка тоді мужньо боролася за можливість розпилювати бюджет під підготовку до Євро-2012. Витрати росли в геометричній прогресії і перечити ніхто не міг. Ще б пак – питання престижу держави.
Крісло під паном Суркісом захиталося. В наступники йому пророкували праву руку Ріната Леонідовича Ахметова Бориса Вікторовича Колесникова, який у березні 2010-го став віце-прем’єром з питань Євро-2012.
Стримати таку лавину було непросто, але Григорій Михайлович теж виявився тертим калачем. Використавши весь вплив, зв’язки і розуміння ситуації, посаду пан Суркіс зберіг. Натиснути довелося безпосередньо зі штаб-квартир ФІФА та УЄФА. Мовляв, у разі, якщо держава спробує впливати на діяльність національної Федерації футболу, на країну очікує тривала дискваліфікація зі всіх змагань під егідою найповажніших футбольних органів. Відповідно скликання позачергового звітно-виборного Конгресу, до якого вірні десятиліттями Григорієві Михайловичу панове почали зрікатися зв’язків з ним, виявилося фікцією.
Суркіс залишився, а скандальне суддівське питання вирішив шляхом запрошення на посаду куратора системи суддівства в Україні П’єрлуїджі Колліни, мабуть, найзнаменитішого футбольного арбітра в історії футболу.
На що прийшов
Під час своєї презентації пан Колліна бравурно пообіцяв, що наведе в українському суддівстві лад, а рівень вітчизняних рефері підніме до такої висоти, що вони судитимуть матчі Ліги чемпіонів, фінальних частин чемпіонатів світу та Європи. Першою метою тоді проголосили втрапляння українського арбітра у список людей, які працюватимуть на домашньому Євро-2012.
Обіцянки-цяцянки… Озираючись назад, все ж не можна сказати, що пан Колліна відразу змирився з роллю «весільного генерала», який тримається за високу зарплату завдяки харизмі, авторитету, вмінню говорити і переконувати. Попервах італієць спробував розчистити «авгієві стайні», в яких українське суддівство грузло десятиліттями. Початок цієї діяльності був, може, аж занадто радикальним. Пан Колліна за короткий проміжок часу відлучив, або дав зрозуміти, що треба відлучатися самим, цілій когорті патріархів вітчизняного суддівства. Мова про Сергія Татуляна, Мирослава Ступара, Віктора Звягінцева, Сергія Шебека і багатьох інших знакових і не дуже персон.
При цьому люди, які спостерігали за цим процесом з середини, зазначали, що пан Колліна поводився вельми зухвало, фактично даючи зрозуміти, що для того, аби навести в українському арбітражі лад, наявне середовище треба випалити до тла. Чи практично до тла.
Частково рацію італійський Куратор мав. Бо ж впродовж попередніх майже десяти років, з того часу, як протистояння Динамо і Шахтаря набуло справді принципового характеру, без суддівського скандалу не обходилося майже жодне Класичне дербі. Дійшло до того, що українські арбітри почали боятися судити такі поєдинки.
Найчастіше протистояння Динамо і Шахтаря довіряли іноземним рефері. Пізніше таку практику почали застосовувати й на деякі інші принципові матчі. Але й тут з’явилися питання. Одні казали, що на іноземців через посаду в УЄФА має вплив Григорій Суркіс, інші сходилися на думці, що до матчу на арбітрів встигає вплинути приймаюча сторона. Врешті навіть обурений діями португальця Паулу Кошти наставник Шахтаря Мірча Луческу у знаменитому матчі з кинутою на землю шапкою і вигуком «Браво, Федерація!» в листопаді 2006-го сказав, що іноземці не несуть за суддівство жодної відповідальності – відпрацював, взяв гроші і поїхав.
Біле стає чорним і навпаки
Колліна почав з того, що з підставами і без них відсіяв значну частину тих арбітрів, які пройшли усі щаблі професійного зростання при попередньому керівництві. Своїх вчинків італієць перед пресою ніколи не аргументував. Внутрішня кухня українського арбітражу стала повним табу, судді і пов’язані з суддівством особи отримали заборону на спілкування зі ЗМІ.
Італійський куратор почав залучати до роботи в Прем’єр-лізі людей, за плечима яких був мізерний досвід роботи в нижчих дивізіонах. Увага найперше зверталася на дві складові – молодий вік і фізичні дані. Виглядало, що пан Колліна збирався методом проб і помилок викристалізувати поміж загальної маси людину, яку можна буде ввести до світової еліт-групи. Звісно, від досвідчених Віталія Годуляна, Віктора Швецова ніхто не відмовлявся. Їх тримали для того, щоб забезпечити відповідний рівень суддівства матчів підвищеної складності. На чільних позиціях в обоймі пана Колліни завжди був також львів’янин Юрій Можаровський, котрий при італійцеві виріс у класного арбітра. З єдиною вадою – погане знання іноземних мов.
Тому в розрізі міжнародних перспектив Куратор зробив ставку на молодого Сергія Бойка з Іванкова Київської області. Дарма, що якості суддівства у Сергія не було і немає досі. Помилявся він часто і надто багато. Матчів українського топ-рівня Бойкові Колліна зазвичай не довіряв, а якщо таке іноді траплялося, то скандалу уникнути було майже неможливо. Власне, на європейській арені Сергій теж помилявся вкрай часто. Як наслідок, після тривалого часу італійський покровитель змушений був визнати: у фавориті він помилився.
Різке омолодження суддівського корпусу призвело до того, що суддівські скандали стали невід’ємним атрибутом українського чемпіонату. А то ж були часи, коли на чемпіонство могли претендувати відразу чотири команди – Шахтар, Динамо, Металіст і Дніпро.
Важко сказати, наскільки ретельно пан Колліна контролював процес селекції, але виглядало, що пани Мельничук, Дердо-старший, Іщенко, люди, які знаходилися в керівній обоймі з перших днів роботи італійця в Україні, дбали зокрема й про свій інтерес і проштовхували на верхівку тих людей, які були цікавими їм. Приміром, дивно, за які заслуги стільки років залишається арбітром Прем’єр-ліги Олександр Дердо, син колишнього керівника Комітету арбітрів ФФУ Віктора Дерда. Також неможливо збагнути, як вибрався на гору син іншого відомого в минулому рефері, а нині президента Федерації футболу Львівщини Юрій Грисьо. Щоб не ходити за прикладами надто далеко, в контексті професійних рис Юрія Ярославовича достатньо згадати вчорашній матч чемпіонату України між Динамо і Чорноморцем, у якому Грисьо-молодший прийняв кілька дивних рішень на користь господарів.
Між тим, пан Колліна декларував відкритість. З перших днів своєї роботи він брав участь у прес-клубах, на яких дискутував з журналістами на тему суперечливих суддівських рішень у матчах українського чемпіонату. Однак публічність була оманливою: на прес-клубах Колліна говорив те, що хотів, уникав відповідей на прямі питання. Підопічних він завжди виправдовував. Навіть коли помилка рефері виглядала очевидною, італієць з допомогою красномовства і глибокого знання предмету примудрявся називати чорне білим і навпаки. Журналістів після такого дво-тригодинного зомбування не полишало враження ошуканості.
Зрештою, усе б нічого, якби пан Колліна не критикував підлеглих публічно, але виставив суворі внутрішні правила. Втім, в італійського Куратора люди, які зробили грубі результативні помилки, котрі вплинули на результат зустрічі, отримували нові призначення уже через два тижні після начебто дискваліфікації. В гіршому разі покарання могло бути тривалішим, але специфічним: арбітри отримували змогу працювати лише на матчах дублюючих складів чи в статусі додаткових асистентів. До речі, введення Колліною в бригаду п’ятого і шостого рефері теж викликало чимало суперечок і, як показав час, себе не виправдало.
Свавілля
Але навіть при цьому діяльність пана Колліни в Україні можна було б вважати радше позитивом. Якби не одне «але». Точніше, не одне, а відразу кілька. Впродовж трьох з половиною років (з 2010-го, тобто з часу приходу до влади в країні Януковича) судді не призначили у ворота улюбленої команди Президента жодного (!) пенальті. То – суха статистика, а матчів і епізодів, які не відобразиш у цифрах з огляду на суб’єктивізм тверджень не злічити. Найвідоміший з них – вилучення Юрієм Ваксом Дениса Гармаша в Класичному дербі на «Донбас-Арені» у квітні 2012-го.
В сезоні-2013/2014 чемпіонські амбіції нарешті матеріалізував якісною грою Дніпро Хуанде Рамоса. В очних протистояннях дніпряни переграли і Шахтар, і Динамо вчисту. Однак те, що з командою почали виробляти судді у весняній частині сезону – поза межами здорового ґлузду. Феміда при повній бездіяльності Куратора Колліна банально закрила Дніпру шлях на вершину, вкотре зробивши чемпіоном Шахтар.
Співпраця з новим режимом
Взагалі, попервах виглядало, що позиції пана Колліни з приходом у вересні 2012-го до керівництва ФФУ «донецьких» можуть похитнутися. Тоді виглядало, що систему суддівства може прибрати до власних рук інший колишній рефері, чиновник з багаторічним стажем Анатолій Попов. Власне, пан Коньков на своїй першій прес-конференції в статусі керманича Федерації висловився про діяльність пана Колліни скептично, щоб не сказати більше. Однак не минуло й двох місяців, як Анатолій Дмитрович прийшов разом із Куратором на той самий прес-клуб. Найперше щоб продемонструвати: між ним і італійцем – мир і злагода.
Віктор Звягінцев, колишній делегат ФФУ:
– У мене з Колліною був серйозний конфлікт, закінчилося все тим, що я послав його на три літери. Коньков, мій близький друг, після всього, що сталося лише попросив по-людськи, мовляв, не чіпай Колліну, нам допоміг Григорій Михайлович, підписавши перед своїм відходом контракт з італійцем на шість мільйонів євро. Анатолій Дмитрович мені чітко пояснив, що взяти і звільнити Колліну згідно з підписаною угодою до літа 2015 року ФФУ не зможе. Хіба що заплатить неустойку в чотири або п'ять мільйонів євро. Тому ми і змушені терпіти, поки не закінчиться каденція нашого Куратора.
Власне, майбутній сепаратист пан Звягінцев, який зараз розвиває футбол у так званій «ДНР», був першим, хто озвучив тезу з контрактом Колліни і ФФУ на захмарну суму. Через чотири роки майже все сказане.
Трохи деталізувавши, підтвердить в інтерв’ю вже сам пан Коньков:
– Приходжу в Федерацію у вересні 2012-го, а мені кладуть на стіл контракт Колліни, підписаний Суркісом. Підписано контракт до такого-то року і підпис Григорія Михайловича. Суми там серйозні. Що робити? Йти жебрати не можу. Зустрівся з Грицем, приходив особисто до Григорія Михайловича Суркіса, зустрічався з ним на його квартирі. Питаю: хто буде платити такі гроші? Він відповів: я платив зі своєї кишені, це більше не моя турбота. Доводилося витрати на Колліну покривати з бюджету Федерації. А звідки ж мені ще було платити? Якщо такий кабальний контракт, як же його не виконати?!
У побратимстві з молодими реформаторами
До 2015-го, коли контракт завершувався, пан Коньков не допрацював. Після перемоги Революції Гідності йому довелося поступитися посадою очільника ФФУ Андрієві Павелку, членові парламентської фракції нового Президента Порошенка.
При Колліні найуспішніше почали судити жінки – Наталія Рачинська і Катерина Монзуль
Дивовижно, та у 2015-му термін угоди з паном Колліною молоді реформатори, які обіцяли прозору й чесну діяльність, продовжили. Більше того, якщо вірити недавній інформації видання «Спортарена», з 2015 року зарплата італійського Куратора виросла до 83-х тисяч євро на місяць. При цьому за час каденції пана Павелка П’єрлуїджі Колліна вже не переобтяжував себе участю в прес-клубах, та й взагалі в Україні з’являвся не дуже часто. І вочевидь помилився, бо серед молодих реформаторів теж є чимало бажаючих покерувати. Особливо коли мова про такий перспективний напрям, як футбольний арбітраж.
Радіємо. Але щоб не плакати
Наразі можна привітати відомого тележурналіста Костянтина Андріюка. Своєю сподвижницькою діяльністю на ниві боротьби з паном Колліною він до цієї відставки приклався повноцінно. Однак що буде після Колліни? Чи не повернуться знову славні часи Сергія Аршаковича Татуляна з його специфічними методами управління? Бо скільки б негативу в діяльності італійського Куратора не було, певне очищення в українському суддівстві таки відбулося.
Так, пана Колліну запрошували для того, щоб підвищилася якість суддівства й українські арбітри почали працювати на матчах топових турнірів. З огляду на це присутність в нашому футболі суддівського Куратора з Італії можна назвати бездіяльністю. Навіть сам Колліна усвідомив, що з персонами фаворитів, яких він збирався просувати на міжнародній арені, вийшла помилка.
Останнім часом Куратор начебто зробив ставку на 28-річного Миколу Балакіна. Навіть по роботі цього рефері у внутрішньому чемпіонаті видно, що у цьому виборі є перспектива. Але чи не надто велику ціну наш футбол заплатив за те, щоб лише після семи років діяльності Куратора Україна отримала першого арбітра топ-рівня? То якщо отримає, звісно.
Зрештою, за зароблюваним Колліною мільйоном євро на рік приховується й інший аспект. До приходу італійця на суддів мали вплив федераційні чиновники різних штибів. Ті, від кого залежало не лише призначення, а й кар’єра арбітрів у цілому. Рефері були людьми залежними і не дивно, що довіри до них не було. Найголовніші матчі чемпіонату судили іноземці. Нині ця практика в минулому. Звісно, Можаровський, Абдула чи Жабченко в силу кваліфікації чи людського фактору помиляються, але упередженою їх роботу не назвеш.
Безперечно, до абсолютної незалежності українським арбітрам ще далеко, але й відверто кишенькових суддів за прикладом 90-х – початку 2000-х наші клуби вже не мають. Певен, підозр було б ще менше, знаходься Колліна в Україні постійно. Бо не секрет, що чимало речей відбувається в нього за спиною. В помічниках у Куратора були люди старого гарту й зі своїми зв’язками і покровителями. Не дарма того ж пана Мельничука італієць із часом усунув, довіривши цю посаду землякові Лучано Лучі.
Нині ж, коли відставка Колліни – реальність, є велике побоювання. Прихід до керівництва суддівським корпусом когось із українців може стати справжнім стихійним лихом, поверненням у 90-ті.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
