Зараз така ситуація, що Олександру Миколайовичу потрібні вирішувати всі проблеми, яка накопичилися за останні три сезони.
Тактична побудова. Так сталося, що у Сергія Реброва не було ніякого тактичного різноманіття. Спочатку грали із перевернутим іспанським трикутником у середині поля, а потім перейшли не від хорошого життя на гру в три захисники (останні півсезону). У цих тактичних побудовах були свої плюси та мінуси, але зараз потрібен час для того, що «Динамо» відійшло від цього футболу. Вчити набагато простіше, а перевчати – дуже важко. Зараз ми бачимо, що місцями щось виходить («Карпати», «Янг Бойз»), а місцями повертаємося у звичне болото (Суперкубок, «Чорноморець», «ЯБ»).
Важливо, що не всі футболісти можуть перебудуватися. Так, вимоги до крайніх захисників у Реброва та Хацкевича були зовсім різними. Не дивно, що зараз у Морозюка, Кадара та Антунеша (вже залишив команду) нічого не виходить. Для одного тренера важливим було підтримати атаку, створити більшість у середині поля, а для іншого – потрібна надійність. Хацкевич хоче грати у два опорника. Але їх просто немає. Сергій Рибалка ніколи не був опорним півзахисником, він був гравцем, який вів гру. У відборі, силовій боротьбі, єдиноборствах, читанні гри він не був ніколи сильний. Сидорчук – теж не опорний півзахисник. Він має проблеми із читанням гри, розумінням футболу, відбором, пасом, губить позицію. Сергій може виконувати бігову роботу, пресингувати. Це гравець, який діє від однієї штрафної до іншої. Не більше. Дуже добре, що розкрився Володимир Шепелєв. Бо була б просто катастрофа (наочний приклад – програний матч у Одесі «Шахтарю»). Це дійсно опорний півзахисник у повному розумінні цього слова. Зараз Хацкевич хоче грати із відтягнутим форвардом, або атакуючим півзахисником, але на цю позицію немає гравця. Грає Гармаш. Від нього дуже багато залежить в креативі «Динамо». Денис має гарне бачення поля, розуміння футболу, вміє пресингувати, має тонкий пас, але йому для цієї позиції дуже не вистачає швидкості. Він не може розігнати атаку, не може обіграти один в один.
Воротарська позиція. Пішов Шовковський і стало сумно. Виявилося, що заміни йому немає. Чим займався Михайло Михайлов останні роки? Я не розумію. Напевно, думав, що СаШо буде грати до 50-ти років. Спочатку довіряли Рудьку. Нічого гарного із цього не вийшло. Помилок із часом не стало менше. Свій шанс отримав Коваль. На мою думку, він сильніше за Артура Рудька. Але чи відповідає він рівню та амбіціям «Динамо»? Восени 2012 року Коваль пропустив у матчі на проти «ПСЖ» дуже схожий гол до того, який він пропустив на останніх хвилинах у Берні. Просто не втримав не найскладніший удар у руках. Із того часу пройшло 5 років, а помилки Коваля нікуди не поділися.
Я думаю, що головним критерієм воротаря рівня «Динамо» є відсутність ляпів, якась стабільність. Виручати не зобов’язаний, але гави ловити не потрібно. Он Пятов – доволі посередній воротар, без особливих талантів. Він нічого особливого не відбиває, просто намагається не підводити. І всі ці таланти та гастролери відступили. Я не розумію, чому, маючи таку проблему, ми не звертаємося на трансферний ринок? Під носом був Лунін. Цікавий воротар Паньків. За невеликі гроші можна знайти стабільного воротаря. Але всіх все влаштовує…
Андрій Ярмоленко. За останні три сезони залежність від Ярмоленка тільки зростала. В такому разі власнику клубу не залишалося нічого, як підписати із ним довгостроковий контракт. Зараз така ситуація, що варто закрити Андрія на полі і ми закриваємо всю атаку «Динамо». Ми це все бачили у середу. Невже Ребров не розумів, що ця залежність ні до чого гарного не приведе? Що гравцю час їхати та пробувати свої сили за кордоном? Виходить, що клуб втратив мільйони, а команда отримала залежність. Напевно, що є в цьому вина і Ігоря Суркіса. Але, я думаю, що він би пішов на компроміс, якби бачив, що немає такої залежності від одного гравця.
Зараз вже продати Ярмоленка є НЕ РЕАЛЬНО. Топ-клубам він не цікавий, а для середняків ціна є зависокою та й бізнесу із цього не зробиш (перепродажі), бо гравцеві восени буде 28 років. Виходить так, що Ярмоленко провалив ЧЄ-2016, ЛЧ-2016, але став найкращим гравцем сезону в Україні. Це найкраща характеристика справ українського футболу.
Олександру Хацкевичу потрібно думати, як зберегти рівень гравця, як збільшити мотивацію, як зробити гру команди менше залежною та більше різноманітною.
Зона комфорту. Тут питання не в одному Ярмоленкові. Складається враження, що Домагой Віда вже себе вичерпав у Києві і не має бажання грати за «Динамо». Просто порівняйте Віду зразка матчу проти збірної України на «Максимірі» та Віду за клуб. На мою думку, абсолютно два різних футболіста. Людина хоче нових викликів. Це не проблема літа 2017 року, ці аспекти були актуальними і минулого літа. «Торіно» активно цікавився гравцем. Зараз така ситуація, що контракт закінчується, гравець хоче піти. У такому разі багато не заробиш, а якщо футболіст підпише нову угоду – користі теж не буде.
Хачеріді виглядає без емоцій, без бажання. Складається враження, що людині все одно, чи виграє команда, чи програє. Дома у Жені все одно все добре. Навіщо вилазити із штанів, навіщо комусь щось доводити, якщо життя вдалося? Тільки це Реброву стало зрозумілим зимою 2017-го. Зараз і продати просто нереально із такою репутацією та у 30 років, і прощатися жаль. Єдине, що зрозуміло, так це те, що із Відою та Хачеріді ми далеко не поїдемо.
Трансфери. Хто хоч один прийшов до двору? Все мимо! Зараз грає Морозюк, але його гра залишає багато запитань. Дерліса взяли приблизно за 9-10 мільйонів. Хіба його гра відповідає таким грошам? Антунеш кинув грати через півроку. Вільні агенти тільки зашлакували команду. Користь від них була мінімальна. Зараз грає тільки Морозюк (я так зрозумів, що це не на довго). Де ці всі Петровичі, Федорчуки, Громови, Гладкі? Який слід вони залишили? Взяли Козруна майже за мільйон. Хтось побачив у ньому щось особливе? Буяльський нічим не гірше. Зимою взяли Пантича та Кадара. Пантич поки нічого не показав. Не зрозуміло, для чого його брали. По Кадару все складніше: його взяли за 2.4 мільйона євро (якщо вірити польським ЗМІ), його агент – той самий агент, що влаштував Реброва до «Аль-Ахлі». Виходить так, що команда рахує кожну копійку, тренер не знає свого майбутнього, а тут приходить дуже посередній гравець за пристойні гроші. Це якщо називати речі своїми іменами.
Характер. Мені так відразу важко пригадати, чи здобувало вольові перемоги «Динамо» із тренером Ребровим? Ну, перемагали «Волинь», «Сталь», не так давно перемогли «Чорноморець» Але це хіба ті суперники, по яких варто робити висновки? Я маю на увазі важливі матчі, або матчі єврокубків. Якщо «Динамо» пропускало першим – вже нічого гарного чекати не варто було. Гравці втрачають будь-яку впевненість у собі.
При нічийному рахунку «Динамо» у Берні грало доволі спокійно. Варто було тільки пропустити і команда втратила будь-яку віру у себе. Зараз Хацкевич хоче побудувати вольову команду, команду, яка повністю себе буде віддавати на полІ (навіть Дерліс та Мбокані почали робити підкати). Зараз новому тренерському штабу дуже важко відродити впевненість гравців у власних силах. Ми бачимо, що Циганков виглядає вже не так перелякано, як раніше. Розуміє, що від нього вимагають.
Відсутність прогресу гравців. Хто із футболістів за останні три роки вийшов на новий рівень? Ярмоленко так і залишається королем чемпіонату України, але у Європі справи йдуть не кращим чином. Хачеріді так і не став стабільним захисником. За Коваля я вже писав. Денис Гармаш залишився потенційно сильним гравцем, який так і не реалізував всі свої таланти. Так по кожному гравцеві. Дійшло до того, що ми робимо ставку на вітчизняних гравців, а у стартовому складі збірної тільки два гравці «Динамо».
Досягнення. Ребров двічі привів «Динамо» до чемпіонства, двічі завоювував Кубок країни, двічі грав у ЛЧ, виводив команду до плей-офф, грав у 1/4 фіналу ЛЄ. Ніхто цього заперечити навіть при бажанні не може. Але ці досягнення не стали поштовхом для розвитку, започаткування системи, а стали вершиною можливостей…
Звичайно, варто у заслугу Реброву ставити молодь. У першому сезоні він повірив у Рибалку. Буяльський почав стабільно грати при Реброві. Після провалу із Гладким та поганої форми заявив про себе Бєсєдін. Шепелєв почав нервово, але почав виправдовувати сподівання. Крок за кроком до стабільного місця в основі йде Циганков. Але, окрім Рибалки, це все вимушені дії: Буялський почав грати, коли травму отримав Гармаш (нестабільний Безус та незрозуміла ситація із Велозу), Бєсєдін отримав свій шанс, коли провалився Гладкий і Мораєс виглядав слабко, Циганков отримав шанс, коли Гонсалес перестав грати, а Гусєв вже не витримував, Шепелєв отримав шанс на зборах після провалу Рибалки. Я думаю, що шанс молоді потрібно давати не тільки тоді, коли все погано. Це повинна бути системна робота.
Спасибі велике Реброву за два чемпіонства, за два Кубки, за дві ЛЧ, за плей-офф, за перемоги над «Порту» та винос «Евертона», за Бєсєдіна та Шепелєва, але, на жаль, після себе Сергій Станіславович залишив десятки проблем. Будь-якому тренеру потрібний час, щоб спробувати їх вирішити.
Сергій Тищенко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
