На 6-й хвилині поєдинку «Ворскла» - «Динамо» в складі господарів відбулася заміна. Замість травмованого Богдана Шуста на поле вийшов Олександр Ткаченко - до речі, вихованець столичного клубу. І повністю виправдав довіру тренерського штабу, не просто зберігши свої ворота на замку, а зробивши кілька шикарних сейвів.
- Олександре, якими були твої перші думки, коли в дебюті матчу сказали розминатися?
- Спочатку я не повірив, що могло статися щось серйозне, думав, що Богдан Шуст продовжить гру, адже випадки, коли голкіпер під час поєдинку отримує травму, досить рідкісні. До мене підійшов тренер воротарів Олег Остапенко, який підтримав мене і сказав напутні слова, коли я готувався вийти на поле, за що йому величезне спасибі.
- Фарт вчора був на стороні полтавчан?
- Я вдячний Богу та команді, оскільки такі моменти, як був у Дениса Гармаша, які не реалізовуються тільки завдяки диву. Але не варто применшувати і заслуги футболістів «Ворскли», які також могли забити.
- Ти відбив п'ять ударів у площину. Який із них був найскладнішим?
- Напевно, удар Артема Кравця, оскільки до воріт було дуже близько.
- Враховуючи, що ти - вихованець «Динамо», для тебе цей поєдинок був принциповим?
- Безумовно. Київський клуб мене виховав, і я робив все, щоб показати, що ті роки пройшли не дарма.
- Це, до речі, не перше твоє побачення з «Динамо». Матч у жовтні 2015-го не забув?
- Чотири пропущені м'ячі, пошкодження голеностопа, заміна по ходу поєдинку - як таке забудеш (посміхається)? І лікувався я потім в Києві, за що велике спасибі динамівським лікарям.
- З ким із нинішніх динамівців ти провів найбільше часу в структурі клубу?
- З тих, хто вчора був на полі, це Віталік Буяльський. З ним ми довго були в дублі, коли команду тренував Володимир Мунтян, а потім Олександр Хацкевич.
- Твій дебют на вищому рівні відбувся в тому ж 2015-му. Як тобі, тоді - третій воротареві команди, на деякий час дістався пост номер один?
- Спочатку травму отримав Стас Богуш, а за ним і Діма Непогодов. І все це сталося протягом тижня. Чесно скажу, для мене це було повною несподіванкою.
- Тобі 24 роки, може, пора, щоб про тебе заговорили і наставники головної команди країни?
- А що я такого зробив, щоб вони мене помітили? Щоб на щось претендувати, потрібно відіграти на високому рівні хоча б півсезону. Хоча, звичайно, бажання потрапити в збірну у мене величезне. Дасть Бог, прийде час і для цього виклику, - цитує Ткаченка zbirna.com.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
