«Гравець однієї команди» – напевно, такою буде найправильніша характеристика Марко Девіча як нападника. У «Металісті» він забивав, демонструючи найліпші якості нападника. В Харкові він став тим, кого досі вважають чи не найсильнішим українським форвардом сучасності.
Але після Харкова кар'єра пішла по низхідній. Перехід до «Шахтаря» виявився провальним. Девіча банально не прийняла команда, залишаючи нападника без належної ігрової підтримки. Під час другої харківської каденції Девіч знову виблискував, але змушений був залишити команду і переїхати до Росії. Там Марко боровся. Боровся за своє визнання, але боротьбу програв.
Ні у «Рубіні», ні у «Ростові» Марко своїм не став. Легше було навіть у «Аль-Райяні», де форвард забивав частіше, ніж в кожному другому матчі. Проте внутрішнього комфорту і впевненості в завтрашньому дні Марко так і не віднайшов. Девіч сумував за тим рівнем, який підкорився йому грою за «Металіст». Але змінити нічого не міг.
Перехід до «Вадуца» – напевно, останній серйозний, примітний крок в кар'єрі серба з українським паспортом. Тут можна буде насолодитися життям, тут знову буде нагода відчути себе потрібним.
Хоча час для переходу до «Вадуца» підвернувся не найліпший. Команда за підсумками минулого сезону вилетіла з елітного швейцарського дивізіону, а вже в цьому сезоні «Вадуц» вилетів з Ліги Європи. Залишається Кубок Ліхтенштейну, який «Вадуц» повинен вигравати за визначенням, і другий дивізіон чемпіонату Швейцарії, в якому команда боротиметься за право знову зіграти в компанії «Базеля», «Цюріха», «Туна», «Сьона», Янг Бойз», «Грассхоппера» та інших іменитих швейцарських колективів.
Футбольна доля дуже непередбачувана. Чи міг хтось спрогнозувати, що чвертьфіналіст Ліги Європи «Металіст» за кілька років зникне з футбольної мапи, а один з його символів виявиться не потрібним нікому, окрім команди з Ліхтенштейну?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
