28 вересня виповнилося 70 років Володимиру Миколайовичу Трошкіну, гравцеві, що входить у «золотий» склад володарів Кубка Кубків і Суперкубка УЄФА 1975 року.
З ім'ям цього гравця пов'язані приємні спогади шанувальників «Динамо» першої половини 70-х. він був універсалом, чіпким у захисті, розважливим у середині поля, нестримним, коли кидався в атаку. Володів чудовим почуття гумору, вмів згуртувати навколо себе колектив.
Візитівка Володимира Трошкіна. Ази футболу пізнавав у юнацькій команді єнакіївського хімзаводу. Виступав за «Шахтар» Єнакієве (1966-1967), СКА Київ (1968-1969), «Динамо» Київ (1969-1977), «Дніпро» Дніпропетровськ (1978). 278 матчів зіграв у чемпіонатах СРСР, в яких забив 21 м'яч. Чотириразовий чемпіон СРСР (1971, 1974, 1975, 1977), триразовий бронзовий призер, володар Кубка СРСР 1974 г., володар Кубка Кубків і Суперкубка УЄФА 1975 р
31 раз зіграв у складі збірної СРСР. Віце-чемпіон Европи 1972 р бронзовий призер Олімпіади-1976 Монреалі. Тренував «Авангард» Рівне, працював у національній та юнацькій збірних України. У травневому опитуванні відвідувачів сайту офіційного Фан-клубу «Динамо» (Київ) Володимир Трошкін увійшов до символічної збірної зірок «Динамо» останніх 40 років.
Він грав у прекрасне футбольний час. І ви в цьому самі переконаєтеся, познайомившись із відповідями Володимира Миколайовича на запитання, ставили йому журналісти в різні роки. І почнемо, як то кажуть, з самого початку.
- Свій перший матч у складі «Динамо» (Київ) в чемпіонатах СРСР ви провели з «Зенітом» - той поєдинок завершився внічию 1:1. А коли забили свій перший м'яч?
- У тому ж 1969 році, 21 листопада. Це була моя третя гра. Зустрічалися з тбіліськими одноклубниками. До слова, матч також завершився нічиєю - 2: 2, а я відзначився на 75-й хвилині. Таке не забувається.
- У сезоні 1969 року «Динамо» в Кубку європейських чемпіонів вибуло в 1/8 фіналу, поступившись на своєму полі (1:2) і зігравши внічию на виїзді (0:0) з італійською «Фіорентиною». У Києві був ваш перший єврокубковий матч. Пам'ятаєте його?
- Я тоді вийшов на заміну, довелося опікати знаменитого Амарільдо. Зізнаюся, коліна тремтіли перед виходом на поле... Щодо самої команди, то ми нікого не боялися, адже в тому сезоні в «Динамо» грали знамениті Рудаков, Хмельницький, Серебряников, Сабо, Турянчик, Бишовець, Поркуян. Але, на жаль, «Фіорентині», хоч і з боєм, але поступилися.
- Який із сезонів у Києві запам'ятався найбільше?
- Без сумнівів, це 1975 рік. І не тільки тому, що ми багато чого тоді виграли, а скоріше виходячи з удачі, яка мені постійно супроводжувала - гралося здорово, практично все виходило. Робота приносила радість, яку важко передати словами. Здавалося, здолаємо будь-якого суперника. І перемагали адже. Хто тоді міг перевершити «Баварію»? А нам вдалося, ми її двічі в матчах за Суперкубок переграли - 1:0 у Мюнхені і 2:0 у Києві в присутності 102 тисяч уболівальників.
- Залишивши «Динамо» в 1978 році, ви пішли в «Дніпро», але там не затрималися...
- Після «Динамо» я ніде вже грати не міг. У «Дніпрі» була спроба, але досить скоро вирішив для себе - це не те.
- У матчі за «бронзу» на Олімпіаді-1976 ви були видалені з поля за грубість. Не стрималися?
- У цій грі з бразильцями їхній лівий захисник грав дуже грубо і нахабно. В одному з моментів він завдав удар Онищенку, в результаті - струс мозку. Хвилин за п'ять до фінального свистка, коли ми вели в рахунку 2:0, не стримався і помстився грубіянові за те, що він зробив із Володею. Підстроївся під нього і зробив те ж саме - той пролетів у повітрі, зрізавши по дорозі кутовий прапорець. Вважаю, що збірну я не підвів. Хоча в житті я намагаюся і мухи не образити, але несправедливість і підлість зазвичай не прощаю.
- Кажуть, що Йохан Кройфф під час перебування тренером «Барселони» в перерві і після матчу дивився на шипи на бутсах крайніх захисників - чи є там крейда. Перевіряв, чи топтали бічну лінію, чи використовували всю ширину поля...
- Так ми не тільки по лінії бігали. Коли забігання робили, можна було і за лінію вибігти... Але, якщо це робити безглуздо, нічого доброго не буде. Треба давати пас так, як Біба міг, або Мунтян згодом. Андрій Андрійович міг з однаковою швидкістю бігти, на інший віддати - тихесенько викотити, як на блюдечку. А зараз гравці як біжать, так і віддають - м'яч на мотоциклі не наздоженеш.
- У вас, як і у Гаррінчі, був один знаменитий фінт...
- Не один, а два! Але про це всі мовчать. Один телекоментатор навіть розповів, що таке Месхі робив. Месхі робив не так! Я трохи сповільнювався біля самої бровки, а потім змушував захисників подумати, що я м'яч покочуся, і переконував його залишитися на місці і виставити опорну ногу. А сам перекидав м'яч трохи верхом. У мене була хороша швидкість - з місця на 15 метрах із Блохіним запросто сперечався. Так що втекти для мене проблемою не було.
Ну а другий фінт - це коли я всіх оббігав на веденні. Начебто не дістаю м'яч, а він у мене під контролем. Гравці кидаються вперед, а я прискорююся - одного, другого роблю. Бувало, по три людини так нанизував, і ніхто не міг зрозуміти, як це виходить.
- У своїх інтерв'ю ви часто згадували інтуїцію Маслова, м'якість і інтелігентність Севідова. А ось чим брав Лобановський?
- Я його поважав. Васильович грав яскраво, і народ любив його. Вже під час перебування гравцем вважався людиною грамотною, закінчив КПІ, рано пішов працювати тренером... Одного разу ми з хлопцями золото завоювали, і він на банкеті сказав: «Ви тепер футболісти європейського класу!». І після цього стало зрозуміло, що ми можемо грати на рівних із будь-якою командою Європи. В ті часи адже методична робота зовсім інакше велася.
Зараз влаштовуються колективні перегляди, всі матчі показуються, всі командою проглядаються, а тоді все було простіше: Маслов кудись злітав, все подивився, щось розповів. «Динамо» виходило на поле, показувало свою гру і змітало всіх підряд, зокрема, і клуби, з якими рахувалися. Особливої різниці не було: «Селтік» - не «Селтік»... Яка різниця? Тоді ж і футбол мав зовсім інакший вигляд. Прийдеш на стадіон, тільки сядеш, а гра вже і закінчилася. І думаєш, як же шкода, так ось дивився і дивився б... Ще б десяток хвилиночок, більше для повного щастя і не потрібно.
- Ігри в складі «Динамо» - це можливість частих виїздів за кордон, звідки футболісти привозили багато дефіциту...
- За великим рахунком, що ми могли возити за наші гроші? Сто доларів маєш, і сто ще дали. Всього двісті. Що купиш? Подарунки дружині, доньці, хотілося, щоб одягнені були красиво. А були товари, до яких ми взагалі не підходили. Наприклад, телевізори!.. При цьому на митниці київське «Динамо» взагалі не перевіряли. У Москві нас завжди Яшин зустрічав, яка там могла бути перевірка!
У Києві - тим більше: відчиняли двері, і йди куди хочеш. До сумки ніхто не доторкався. Можна було п'ять журналів Playboy провезти. Бувало, дивишся - в аеропорту зарубіжному журнал якийсь лежить. Візьмеш його просто так, а потім у Києві розвернеш, подивишся і тільки там бачиш, що ж ти додому привіз...
- Роком ще одного тріумфу «Динамо» в Кубку Кубків став 1986-й. Але і для вас він теж був успішним?
- Так, ми тоді працювали з молоддю - Колотов, Котельников і я. У той час проводилося багато різних турнірів для молодих хлопців із різних вікових групах: «Надія», «Юність», «Переправа»... Багато талантів через це проходило. Ковальця з Хмельницького, наприклад, ми в команді ПТУ знайшли. Ну а в 1986-му виграли Спартакіаду народів - не так і просто це було. Росія тут завжди була у фаворитах. Але ми хороший колектив зібрали, хлопцями з дубля посилилися, і команда вийшла міцна. У росіян виграли на підступах до фіналу, а там впоралися зі збірною Узбекистану.
- У вас дуже багато друзів, адже ви досить товариська людина. Один із ваших друзів в травні також відзначив 70-річний ювілей...
- Толя Поливода, олімпійський чемпіон Мюнхена-1972 по баскетболу. У Єнакієвому ми грали на першість міста з футболу. Він був центральним захисником, я - центральним нападником. Така шпала! Начебто я його вже обіграв, а він свою ногу витягне і відбере м'яч ... Високий, гарний, все у нього було пропорційно. Тому-то і став класним баскетболістом. Раніше, коли в Києві жив, завжди квитки на футбол у мене брав. Зараз Толя живе в Миргороді. Дочка пішла по стопах батька, є тренером чемпіонок України - київської команди ТІМ-СКУФ.
На цьому поки все про легендарного динамівця Володимира Трошкіна, який приймає численні привітання з нагоди свого 70-річчя. Це йому належить фраза, сказана багато років тому і стала дуже популярною в футбольних колах: «Майстерність в гастрономі (тоді супермаркетів ще не було) не купиш». Зараз супермаркетів багато, а ось гравців калібру Володимира Миколайовича дуже мало.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
