Марко Девіч знайшов те, що шукав. Після двох років ходіння по муках у російських клубах, де форвард переважно сидів у запасі, сербський українець нарешті має регулярну ігрову практику. Влітку він став новачком Вадуца, найвідомішого клубу Ліхтенштейну, який виступає у другому за силою дивізіоні чемпіонату Швейцарії.
Наразі в активі Девіча 9 матчів і 2 забиті м'ячі. Зокрема, вчора Марко реалізував пенальті і здобув для своєї команди виїзну перемогу над Вінтертуром (1:0). Це трапилося вже після розмови із «Футбол 24».
«Приніс рівеллу в роздягальню – кожен випив по стакану»
– Марко, днями вам виповнилося 34 роки. Як відсвяткували?
– Відсвяткував у звичайному режимі. Відбулося тренування, після якого повернувся додому. Дружина і донечка зробили мені сюрприз, був торт. Ми пообідали. Словом, нічого такого надзвичайного не відбувалося. Найкращий варіант для мене: тренування, футбол і сім’я – це те, що я найбільше люблю. Цього більше, ніж достатньо.
– З України отримали багато привітань?
– Так. Мені відправляли привітання через Instagram, а дехто навіть телефонував. Було дуже приємно.
– Перед одноклубниками проставились?
– Було таке (Усміхається). Перед тренуванням пішов у магазин і придбав їхній місцевий напій – рівеллу. Плюс – трохи солодощів, щоб після тренування почастувати гравців, масажистів, адміністраторів. Я так звик. А ось у них такої традиції немає – усі були дуже здивовані. Мовляв, у тебе День народження, а ти робиш подарунки іншим.
– Рівелла – міцний напій?
– Ні-і-і. Це такий газований сік, який не містить алкоголю. Приніс команді в роздягальню після тренування – кожен випив по стакану.
– Команда зробила вам якийсь сюрприз?
– Чесно кажучи, просто привітали. Приїхала президент клубу (це жінка), подарувала цукерки.
«Ще не настав той момент, коли треба закінчувати»
– Як у вас йдуть справи у Вадуці? Чи задоволені ви теперішнім етапом кар'єри?
– Можна сказати, 50 на 50. Після Рубіна і Ростова, де я лише іноді виходив на поле, граючи по 15-20 хвилин, мені насамперед хотілося мати регулярну ігрову практику. У Вадуці я значно більше часу проводжу на полі – це по-перше. По-друге, для життя і сім'ї тут чудові умови.
Але от розпочали ми чемпіонат не дуже добре. Перед Вадуцом стояла мета – вихід у швейцарську Суперлігу. Непогано граємо, проте програли занадто багато матчів. Зараз Вадуц – дуже далекий від першого місця (команда Девіча посідає 5-те місце, поступаючись лідеру Ксамаксу 17-ма очками, – «Футбол 24»).
Загалом – я задоволений, бо граю і насолоджуюся футболом. Сім’я – поруч. Тож у голові – все нормально (Усміхається).
– Думки про закінчення кар’єри відійшли на другий план?
– Молодець! Ти пригадав нашу попередню розмову. Згідний із тобою – після спроб заграти у Рубіні, а потім у Ростові, я психологічно надламався. Але влітку приїхав у Белград, провів час із сім'єю, оговтався і зрозумів: ще не настав той момент, коли потрібно закінчувати. Фізично почувався у повному порядку. Ніяких травм чи пошкоджень, які б спонукали зав'язати з футболом. Словом, я вирішив, що так просто не здамся.
Почав шукати такі варіанти, щоб мати постійну ігрову практику. Пріоритетом при переході у Вадуц стало те, що на мене великі надії покладав головний тренер команди. Гроші не відігравали жодної ролі. Упродовж кар’єри я достатньо пограв і достатньо заробив. У фінансовому плані не відчував жодних проблем, хотів просто пограти. Зараз дуже радий, що прийняв таке рішення і досі перебуваю на футбольному полі.
– Чим швейцарський футбол відрізняється від українського та російського? Відчули принципові відмінності?
– Тут немає великої різниці між першою та останньою, десятою командою чемпіонату. Лідер може спокійно поступитися аутсайдеру. Дуже непередбачувана першість, у якій тренери довіряють молодим гравцям. Так, я виступаю в неелітному дивізіоні. Але рівень виконавців тут вищий, ніж там, де я грав раніше, якщо не враховувати Шахтар, Металіст чи Рубін. Потрібно бути добре готовим фізично – молоді футболісти швидко бігають, дисципліна на хорошому рівні. Мало індивідуальних дій – колективна гра.
– Розкажіть про боса вашого клубу. Жінки, які обіймають цю високу посаду, трапляються не так вже й часто.
– Ми дуже рідко бачимо свого президента. Складається враження, що наш бос – президент якоїсь компанії. Не порівняти із Ярославським чи Ахметовим, які приходили на кожне тренування.
Там, де я грав раніше, футболісти перебували у статусі святих. Тут все простіше. Футбольний клуб – наче компанія. В усіх – одинакові права, невеличкі зарплати. Футболісти нічим не відрізняються від представників інших професій – барменів чи прибиральниць. В інших країнах такого немає: якщо ти футболіст, на тебе дивляться з повагою, типу, «о-о-о, футболіст».
«Проти Хорватії бракувало форварда»
– За подіями в українському футболі продовжуєте стежити?
– Звичайно, що слідкую – за результатами, за подіями, за виступами українських клубів у єврокубках. Динамо вже в четвер гратиме тут із Янг Бойз, раніше обігрувало Партизан. Коли я не на тренуванні і маю трохи вільного часу, одразу дивлюся, що там в Україні. У Прем'єр-лізі переглядаю матчі Шахтаря і Динамо.
– Нещодавня зустріч цих клубів у Києві навіяла нудьгу…
– От цього матчу якраз не дивився, хоча знаю результат. Спілкувався з деякими людьми і справді чув таке, що гра була нудною.
– Шахтар залишився без свого капітана Даріо Срни. Як хорват міг втрапити у допінг-скандал?
– Я добре знаю Даріо, тому впевнений на всі 100 відсотків, що він нічого такого не приймав. Ніяких медикаментів, які допомогли б йому у фізичному плані. Самі розумієте: чоловік із такою видатною кар’єрою, капітан національної збірної, ветеран українського футболу – навіщо йому в 35 років псувати собі репутацію?
Тому я продовжую підтримувати Срну і вірю: останні результати покажуть, що попередні аналізи були помилковими. Шахтарю справді не вистачає свого капітана. На полі від Даріо завжди виходить неймовірна енергетика, навіть якщо він не демонструє своєї найкращої гри, що, зрештою, трапляється дуже рідко.
– Збірна України не пробилася на російський Мундіаль. Ви сильно розчарувалися?
– Чесно кажучи – так. Команда дуже сподобалася у харківському матчі проти Туреччини. Коноплянка і Ярмоленко тоді класно розібралися. Така ейфорія! Але потім – поразка в Ісландії. Я не дивився того матчу, але чув, що хлопці не показали своєї гри. Бачив вирішальний матч із Хорватією...
Що тут сказати. Я радий, що Марлос отримав українське громадянство – він допоможе національній збірній, адже є класним гравцем і позитивною людиною. Але проти Хорватії чогось бракувало. Хлопці старалися, хотіли, але з самісінького початку було важко без форварда. Коноплянка, Ярмоленко і Марлос – дуже хороші вінгери. Але ніхто з них не є форвардом. Можливо, якби був нападник, зіграли б по-іншому.
– Будемо відвертими: не вистачало Марко Девіча.
– Ні-ні, будь ласка. Не мені це обговорювати. (Після паузи) Ярмоленка посунули зі звичної позиції, але центрфорвард – не його амплуа. Для мене Андрій – найкращий гравець збірної України станом на теперішній момент. Він перебуває у прекрасній формі. Я дуже радий, що Ярмоленко перейшов у німецький чемпіонат, до того ж у топ-команду. Але, можливо, з перших хвилин потрібно було випускати Бєсєдіна, а вже потім грати, залежно від результату. Вважаю, що Ярмоленко міг показати більше, якщо б грав на своїй позиції.
– Чи поїдете у Росію на чемпіонат світу? Терактів не побоюєтесь? ІДІЛ вже розгорнула масштабну кампанію залякування учасників Мундіалю…
– Поки я жив у Росії, все було нормально. Знаю, що там заходи безпеки – дуже суворі. Не було жодних проблем. Зараз ситуація непередбачувана. Ще не знаю, чи поїду на чемпіонат світу. Але впевнений: у Росії докладуть всіх зусиль, щоб Мундіаль пройшов без терактів. Сподіваюся, світ обговорюватиме лише футбол.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
