1. Динамо грало з великим бажанням
Відсутність бажання рвати жили та нестача мотивації не дозволили Динамо достроково гарантувати собі перше місце в групі – проти Скендербеу кияни грали впівноги та думали «впівголови», за що поплатилися поразкою. Вчора ж подібного не прослідковувалося. При заволодінні м'ячем «біло-сині» відразу намагалися розгорнути контрнаступ, за рахунок швидких вертикальних атак мінімізувати безглузді перепасовки і скоротити час доставки м'яча в останню третину поля.
Важко сказати, що спричинило таку прірву в мотивації між двома матчами, статус яких не надто відрізнявся та не впливав на участь команди в плей-офф. Навряд чи реальна загроза втратити першу сходинку квартету (навіть з урахуванням різниці в преміальних), навряд чи рідні трибуни. Скоріш за все, справа у вдалому поєднанні персональних цілей кожного конкретного футболіста (Мораєса, Морозюка, Шапаренка, Шепелєва і тд). Кожен був націленим на чужі ворота, хотів битися. Показовим був епізод з обуренням Циганкова наприкінці першого тайму, коли за рахунку 3:0 Шапаренко «запоров» розкішну контратаку.
2. Хороша реалізація
Партизан дозволяв занадто багато вольностей, але й «динамівці» на старті почувалися дуже легко, повітряно. Впевненості традиційно додав швидкий гол, після чого без особливих перепон м'яч влетів у сербські ворота вдруге і втретє. Протягом перших 30 хвилин гри майже кожен акцентований вихід господарів до чужих володінь завершувався не просто ударом, а взяттям воріт.
Динамо не робило ставку на територіальну домінацію (після фінального свистка цифри щодо володіння м'ячем говорять на користь Партизана) чи створення великої кількості гольових моментів з ударами (13-13 – всього, 5-5 – у площину), все базувалося на завданні – максимально ефективно провести з м'ячем кожну секунду.
Цінно, що всі гравці київського клубу пройнялися цією ідеєю: починаючи від Кадара, який неодноразово вертикальним пасом добре розпочинав атаку (75% передач Тамаша спрямовані вперед), та Шепелєва, котрий класно виборював «круглого» у складних ситуаціях, і до атакувальної ланки, де ніхто не збивався на звичні для столичної команди безідейні дальні постріли, а дійсно шукав найкращий варіант розвитку атаки.
3. Вогненні «Мори»
Найбільш ефективними були екс-представники неіснуючого донецького Металурга. Морозюку вдавалося все. В його активі гол і два холоднокровні асисти за першу третину ігрового часу, після чого Микола просто куражився. Не обійшлося без обрізок після передач п'ятками та пенальті у власні ворота внаслідок невчасних повернень у захист, але капітан настільки зарядив команду впевненістю, що навіть результативні невимушені помилки не піддаються серйозній критиці.
У Мораєса зовнішньо все йшло також дуже легко, хет-трик взагалі виглядає «подарованим»: дві результативні передачі на порожні ворота від Морозюка та зароблений Циганковим пенальті. Однак все не зовсім так – бразилець виконав величезний обсяг роботи стосовно пресингу оборони суперника, активно і, головне, грамотно пропонував себе партнерам, відпрацьовував за лінією м'яча. Мораєс, скориставшись травмою Мбокані, хоче відвоювати собі статус форварда №1 на старт весняної частини сезону.
4. Завдання виконано
Перше місце в групі за підсумками групового раунду Ліги Європи – Динамо виконало осінню частину єврокубкових завдань. Звичайно, суперники посередні, гра на дистанції нестабільна, лише в одному матчі вдалося не пропустити (що теж за щастя, зважаючи на домінацію Янг Бойз у тій зустрічі), траплялися «відскоки» після провальних таймів, однак команда впевнено прийшла до фінішу першою.
Ніхто не мусив витрачати більше сил, якщо вдалося досягнути успіху в такому режимі. Престиж клубу і відповідальність перед вболівальниками – це зовсім інша історія, яка не має нічого спільного з турнірними завданнями. Олександр Хацкевич продовжує будувати команду, в якої помітний потенціал. Перше місце в кишені, єврокубкова весна в кишені, всіх інших «курчат» будемо рахувати після припинення боротьби в турнірі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
