Учасниками були збірні Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії (до 1950 року Ірландська Республіка).
У 1880-і роки 4 частини Великобританії вже мали свої збірні і регулярно грали між собою в товариських зустрічах. Але у чотирьох федерацій правила гри були різними. Тоді домовилися грати за правилами приймаючої сторони. Але ідея виявилася невдалою, і була створена Міжнародна рада футбольних асоціацій, яка й стежить за правилами гри до цих пір.
До Першої світової війни Шотландія виграла 10 чемпіонатів, Англія - 13. По одному разу вигравали Уельс та Ірландія. 5 квітня 1902 року сталася трагедія, на матчі Шотландія-Англія на стадіоні «Айброкс Парк» після закінчення 6-ї хвилини зруйнувалася західна трибуна стадіону: 26 осіб загинуло та 517 було поранено.
Перше десятиліття після війни Англія не могла виграти чемпіонат: 6 разів виграли шотландці, 3 - валлійці, і лише в одній першості Англія поділила перше місце. У 1930-і роки домінував Уельс.
Матчі викликали величезний інтерес у вболівальників: так, на матчі між Шотландією та Англією (3:1) 13 травня 1937 на стадіоні «Хемпден Парк» зібралося 149 547 глядачів.
Після Другої світової війни значення чемпіонату знизилося: так, він став кваліфікаційним раундом до ЧС-1950 і 1954.
У 1956 році всі збірні набрали по три очки. Різницю м'ячів не рахували, і всі вони стали чемпіонами (якби різницю взяли б до уваги, то перемогла б Англія).
У 1967 збірна Шотландії перемогла тодішніх чемпіонів світу англійців з рахунком 3:2 і була проголошена шотландцями неофіційним чемпіоном світу.
Остання гра турніру відбулася 26 травня 1984 року, між Англією та Шотландією. Після цього Англійська асоціація футболу оголосила, що не може знайти місця для Домашнього чемпіонату в графіку ігор, і відмовилася від нього.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
