- У нинішньому сезоні в складі київського «Динамо» свої офіційні матчі провели в першій команді відразу кілька молодих футболістів, але жоден з них не був такий молодий, як ви, коли дебютували за «біло-синіх» у віці 17 років...
- Для мене перший матч в першій команді став одним із найбільш пам'ятних днів у моєму житті. Для того, щоб це сталося довелося багато попрацювати, відмовитися від звичних в такому віці речей. У той час в команді були такі великі гравці як Рудаков, Соснихін, Мунтян, Медвідь, Хмельницький. Самі розумієте, якого рівня були ці футболісти. Я повністю віддавався на тренуваннях для того, щоб бути гідним грати поруч з ними.
- Ваше покоління дало київському «Динамо» Олега Блохіна і цілий ряд інших чудових футболістів. Наскільки складно було відповідати рівню клубу, який завжди ставив найвищі завдання?
- Це і було найголовнішим і важким. Команда в кожному сезоні мала майстрів найвищого класу. У «Динамо» (Київ) завжди була дуже сильна конкуренція в будь-якій лінії. Я це можу сказати на своєму прикладі. Мене поступово підводили до першої команди, і я все більше і більше відчував впевненість у своїх силах, і якби не важка травма, то можливо моя доля в клубі склалася б зовсім по-іншому.
- У якому матчі це сталося?
- Це сталося в грі 2-го туру чемпіонату СРСР в Києві, коли ми на Республіканському стадіоні приймали донецький «Шахтар». В одному з епізодів я вступив в боротьбу за м'яч, суперник теж вирішив не відступати і в результаті я отримав важку травму після чого вибув з конкуренції за місце в основному складі.
- Цей злощасний момент став для вас доленосним в «Динамо»?
- Так, можна сказати і так. До цього Валерій Лобановський став награвати мене на позиції правого захисника, проте після тієї травми я зрозумів, що мені складно буде конкурувати за це місце з Володимиром Трошкіним і я розлучився з «Динамо».
- Давайте повернемося до самого значимого вашому матчу в динамівській кар'єрі, дуелі з «Баварією» за Суперкубок УЄФА.
- Мало хто знає, що на першу гру в Мюнхен ми вилетіли з Борисполя на звичайному рейсовому літаку в складі 11 чоловік. Незважаючи на це кожен розумів значимість майбутнього матчу. Ми знали, що в складі «Баварії» було багато гравців, які в складі збірної ФРН в 1974-му році стали чемпіонами світу, серед яких Майєр, Беккенбауер, Мюллер... Я думаю, що в першому матчі вони не очікували зустріти від нас такий опір і ми цим скористалися. Це на другу гру в Київ вони вже приїхали зовсім з іншим настроєм, але у нас була настільки підготовлена команда, що її силу після матчу визнав сам Беккенбауер.
- У матчі в Мюнхені був один епізод, який інакше як подвигом і назвати не можна...
- Так, ще в першому таймі один з гравців «Баварії» буквально «розірвав» ногу Віктору Колотову. Слово розірвав підходить найкраще. До нього підбігли наші лікарі і оглянувши, зрозуміли, що грати він далі не може. Але Віктор і слухати нічого не хотів. Йому зробили знеболення і він дограв весь матч до кінця!
- Чи знаєте ви, де зараз знаходиться Суперкубок, який Ви, разом зі своїми товаришами завоювали в 1975-му?
- Чесно кажучи, не знаю. Пам'ятаю, що той кубок був дуже великим і важким.
- Ми провели дослідження і можемо вам сказати, що той знайомий всім нашим уболівальникам Суперкубок знаходиться зараз в Брюсселі в музеї клубу «Андерлехт», який став володарем трофея на наступний рік і йому дозволили залишити його собі...
- Я думаю, що було б непогано подати президенту київського «Динамо» ідею, щоб зробити копію цього Суперкубка і розмістити її в музеї «Динамо». Це важливо, тому що його завоювання зробило нашу команду найсильнішою в Європі!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
