Україна програла Словаччині лише один з шести зіграних матчів. Але цей єдиний випадок важить більше, аніж всі інші – разом взяті. Словаччина у Києві переграла команду Михайла Фоменка в кваліфікації до чемпіонату Європи 2016, а згодом відстояла потрібний результат (нульову нічию) на своєму полі. Великою мірою, результати саме тих поєдинків змусили українців ще раз зіштовхнутися з жахотворним раундом плей-офф.
Але Словаччину, по правді, ця історія не робить для нас якимось особливо принциповим суперником. Є просто добротна команда з маленької сусідньої країни, з якою цікаво зіграти на футбольному полі. В 2017-му році історія взаємостосунків отримала нову сторінку , яка для нас знакова лише з точки зору повернення збірної України до Львова. 2018-й ознаменує собою ще одну, не схожу на інші, главу цих взаємостосунків. Словаччина (разом з Чехією) – в числі перших суперників України в новоствореному турнірі для європейських збірних.
Словаків, як і нас, не буде на чемпіонаті світу, що пройде влітку поточного року. Гамшік та компанія пережили свою драму, посівши в групі друге місце, але виявившись найгіршими серед найліпших. Їх можна позиціонувати як жертв обставин; з іншого боку, вони не програли лише один з чотирьох матчів проти двох головних конкурентів – англійців та швейцарців. Та й з історично принциповим суперником Словенією відбувся обмін мінімальними перемогами. Тому свою ношу на задвірках Словаччина зайняла, мабуть, справедливо.
Рубати з плеча ніхто не став. Досвідчений, спокійний і самовідданий Ян Козак продовжив роботу з командою. Словаків 63-річний спеціаліст очолює вже чотири з половиною роки. 48 проведених на чолі збірної поєдинків вмістили в собі чотирнадцять поразок, з яких лише чотири – з різницею у рахунку більшою, аніж один м'яч. Словаччина ідеально відображає собою поняття «футбольний середняк». Якості, які виділяють словаків серед інших, потрібно шукати в площині патріотизму та національної єдності. Вони готові битися за свою честь і честь країни до останнього краплі поту.
Словаччина – маленька країна. Тут вміють шанувати і величати своїх героїв. Зображення Марека Гамшіка з його «вигравіюваними» на папері закликами займатися спортом і вести активний спосіб життя – такі ж розповсюджені, як і розклади руху міського транспорту. Кістяк їхньої збірної складений з футболістів, чиї контракти належать не словацьким клубам. Проте вони розвивають внутрішню першість, навчившись (точніше, дорісши до можливостей) переманювати добротних футболістів з УПЛ (Артем Сухоцький, Моха – яскраві і свіжі приклади).
Вони знаходяться вище нас в рейтингу ФІФА (28-е місце проти 35-го у відповідності до останнього оновлення), крім 40-мільйонного Гамшіка, мають у своєму складі 30-мільйонного Шкрініара (найдорожчі гравці збірної України – Ярмоленко і Коноплянка, - в сумі коштують дешевше, аніж один Марек), їхній «середній клас» представляє не лише чемпіонати Греції і Туреччини, але й Іспанії та Німеччини (Онджей Дуда, Петер Пекарік, Станіслав Лоботка, Робет Мазан). Вони, в решті решт, мають високі амбіції.
«У нас буде достатньо часу, щоб підготуватися і до Ліги націй, матчі якої відбудуться восени 2018-нр року, і до відбіркового турніру Євро-2020, який буде стартувати весною 2019-го. Ми будемо ставити найвищі завдання в обох змаганнях».
Ян Козак, головний тренер збірної Словаччини
Вони ідеально підходять для ролі гідного суперника. Це ті, кому програти не соромно, але дуже образливо. Тому у Лізі нації буде як мінімум не нудно.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
