Він уособлює все найкраще, що ми знаємо про Кальчо та італійців. Пристрасть, тактична грамотність, мудрість, почуття гумору, рано розкритий талант і геніальна простота. Таких люблять і поважають навіть непримиренні суперники. Таких щиро шкодують як виняток, коли розносять решту команди і тренерський штаб. Приклад з непотраплянням на ЧС-2018 свіжий у пам'яті. Але ж це не просто так, правда? Рідко коли можна побачити таку живу та емоційну реакцію гравців, рідко хто настільки важко переживає поразку клубу чи збірної. Не на словах, «як нам шкода, пробачте», а фізично – як біль, біль особистої втрати і розчарування мільйонів, яких ти підвів, хоч, може, саме тобі і найменш є за що докоряти.
Може, мені завершити кар'єру, як Зідану?
Він любить жартувати, хоча іноді здається, що ці жарти може втілити у життя, і ніхто не здивується. Як сам відзначає іронія є тією важливою рисою, без якої інтелігентність перетворюється і нудне та жалюгідне видовище. Якось Джіджі покидав матч свого Ювентуса, в якому було багато суперечливих моментів, у багажнику автомобіля свого друга. Було це у Флоренції, а тамтешні фанати Фіорентини найбільше ненавидять саме туринський гранд. Помістити 194 сантиметри живої людини у багажник? Запросто, «занадто комфортно не було, але порівняно з конфронтацією з розлюченими фанатами це квіточки».
«Мені 38 років, а я все ще можу робити на полі речі, які іншим не під силу. Просто звичайний матч як матч, нічого особливого», – так Буффон говорить після чергової надуспішної гри на євроарені. І скромно, і водночас з відчуттям власної значимості та переваги, адже заради цього він і піддається щоразу цьому «мазохістському заняттю» – бути воротарем. А може, б так завершити одного дня кар'єру, як Зідан у фіналі ЧС-2006: буцнути когось головою у якомусь великому фіналі, розмірковує перед журналістами наш герой, прізвище якого з італійської можна перекласти як блазень, але ми не будемо.
«Завершу кар'єру влітку 2018 року, якщо Ювентус не виграє Лігу чемпіонів». Якщо диво трапиться і Джанлуїджі вийде з легендарного списку тих, хто так і не виграв Лігу чемпіонів, тоді він залишиться ще на рік, аби постаратись виграти Клубний Мундіаль. Буффон не почувається стариганом і в один момент відчуває готовність грати навіть до 65. Розповідає це не без посмішки, звичайно. Але якби це було можливо, мабуть, ніхто б не був проти. Крім тих, хто знову програвав би через його магічну впевненість і жертовну гру на лінії та виходах.
Зміна амплуа і сенсаційний початок
А починалось усе з Парми. Ідеальний бізнес – 8 тисяч євро вкладено, 52 мільйони євро отримано. Так Буффон, який за все життя захищав ворота лише 2-х клубів і зовсім не шкодує про це, віддячив пармезанцям. Хоча ще раніше Джанлуїджі і подумати не міг про позицію воротаря. Він починав у середині поля, однак батько і гра доволі незвичного кумира як для італійця (камерунець Н'Коно надихав майбутню легенду, «у мене ніби блискавка влучила», коли дивився його матчі) підштовхнули до зміни амплуа. Коли йому було 12, батько Адріано, який професійно штовхав ядро, обережно сказав: «Може, наступного року спробуєш себе у ролі воротаря?». Через якихось 11 років син став найдорожчим воротарем в історії, і цей рекорд може побити хіба що якийсь Доннарумма чи інший воротар нового покоління.
У школі з нього сміялись, як з простака. Джіджі, дійсно, не аристократичного походження, у нього прості манери, але в його родині кожен грав за збірну Італії. Ну, от просто не було жодного Буффона, який би не мав спортивних успіхів. Потрапивши у Парму, у 16 років витіснив з основи молодіжки конкурентів. Скориставшись травмами двох воротарів, забив за собою місце №1 раз і назавжди.
В один момент перед матчем Серії А проти Мілана вибув основний голкіпер «хрестоносців» Лука Буччі. Буквально за декілька годин до матчу проти гранда, в атаці якого сяяли володарі «Золотого м'яча» Роберто Баджо та Джордж Веа, головний тренер Невіо Скала вирішує засмутити резервіста Буччі Алессандро Ністу. Ну, як вирішує. Перед тим наставник цілу ніч не спав, а потім думав, як це пояснити команді та резервному голкіперу. Грати буде Буффон, 17-річний ноунейм з молодіжки. Божевільний ризик, але з іншого боку героїчні сейви юного гравця на тренуваннях вражали навіть лідерів і ветеранів, тому рано чи пізно момент дебюту просто мав би настати. Фанати Парми були відверто здивовані, коли над їхнім стадіоном уперше пролунало це славетне прізвище. Перед грою з клубом, який рік тому виніс Барселону у фіналі Ліги чемпіонів 4:0.
«Спокійно, Джіджі. Просто роби це так само добре, як на тренуваннях», – прошепотів перед виходом на поле легендарний екс-форвард Барси Хрісто Стоїчков. Ага, звісно, Хрісто. Дебют у матчі проти Мілана – це точно буде так само, як тренування, подумав Буффон. У підсумку Джіджі не дозволив собі забити і залишив Буччі та Ністу за своє спиною, ставши безальтернативним гравцем основи. Це був феномен. Уже тоді. Перед своїм дебютним матчем він спокійнісінько собі заснув в автобусі. А потім Буффон не дозволив забити Мілану, але сприйняв це як звичайнісіньку річ. Ніби він це робить вже з двадцяток років. Тренер, який згодом працюватиме у донецькому Шахтарі, остаточно повірив, що може на нього покластись. На цю не по роках мудру, розсудливу, спокійну голову і на ці золоті руки, сховані у короткий рукав воротарського светра – його фішка, яка започаткувала справжню моду у світі футболу.
Згодом він парирує пенальті від бразильського Роналдо і переверне уявлення про пенальті. Гравці ледь не боятимуться підходити до 11-метрової позначки, адже навпроти стоятиме Супермен з розслабленою усмішкою. Абсолютний приклад професіонала – якщо якийсь умовний Роналду залишається на зайві години після тренувань відточувати свій удар чи інші навички, то Джіджі робитиме це саме, але щоб потім тероризувати нападників. Він часто задавався питанням, чому не виграв чемпіонат Італії з Пармою, за яку також виступали Каннаваро, Тюрам, Верон, К'єза, Креспо. У тієї команди було все – фінансування, імена, непогані тренери. Не дотерпіли, і найбільшим тріумфом став Кубок УЄФА.
Як Шевченко ледь не завершив легендарну кар'єру Буффона
Багаті теж плачуть. І у Ролс-Ройсах, і у палацах. Теплий вечір манчестерської весни 2003-го. «Театр мрії». У когось вона, щоправда, розбивається на друзки. Один чоловік у білій футболці, нічого не чуючи навколо. оглядається то на суддю, то на ворота. Інший якраз стоїть на Рубіконі. У цю мить він ще не знає, що за декілька секунд (хвилин, годин, днів) після цього вже не буде таким, як раніше. Не буде безрозсудним гарячим хлопцем з відчуттям всемогутності, готовим на все, на життя без правил і лімітів. Розбіг, удар і гол, який приведе Джанлуїджі самого краю відчаю.
Той історичний гол Андрія Шевченка у серії пенальті фінального матчу ЛЧ-2003 Мілан – Ювентус міг як мінімум прибити кар'єру великого воротаря, як максимум... навіть не хочеться думати. Приклад Роберта Енке, який кинувся під поїзд, пізніше дуже засмутив Буффона. Але він справився, не сам, а з допомогою психіатрів, але без його сильної волі не було б цієї чи не найважливішої перемоги. Все дійсно могло бути інакше, виграй він тоді Лігу чемпіонів. Джіджі ту поразку так сильно пережив, неначе знав. Це перше і не останнє фіаско у фіналі. З'явився страх, гнітючий стан. Гроші та статус не допомагали, а тільки додавали проблем. Твої «соплі» нікого ж не цікавлять, людям потрібен той ідол, кумир, якого вони знають.
Нікому не дано зрозуміти, що він пережив. Стояти на межі перемоги і поразки і вибрати не той напрям. Однак йому вдалось вийти з цього ще сильнішим і тепер він тільки по-доброму і трохи божевільно сміється в очі страху програти чи пропустити. Ключовий момент – він робив це завдяки власним вольовим ресурсам. ЖОДНИХ ліків, антидепресантів. Збереження незалежності від медицини, яка здатна не тільки лікувати, а й поглиблювати проблеми. Усе для того, щоб залишатись господарем ситуації у цей найважчий, критичний момент.
Фабіо (йде італійська лайка), я не хочу покидати Німеччину достроково, мені тут так подобається
Золотий чемпіонат світу 2006-го. Австралія Гуса Хіддінка грала нічим не гірше за Скуадру Ліппі в матчі 1/8 фіналу. Вилучення Матерацці зовсім не здивувало, але італійці зберігали ворота сухими завдяки сейвам Джіджі. На якийсь момент перед Буффоном знову пробіг страх. А у таких випадках він вибирає когось найближчого до нього і починає вивалювати на нього свій потік свідомості.
– Фабіо, б*я! Я не хочу повертатись додому. Тут так добре. А що я зараз робитиму в Італії? Нудьга та й годі. Не повернусь, чуєш? – а на очах воротаря-стіни вже проступали дитячі сльозинки (не хотілось повертатись до кошмару з Південною Кореєю у 2002-му).
– Спокійно, Буффі, не хвилюйся! – парирував Каннаваро, але в голосі щось не чути достатньо ноток впевненості у виході в 1/4.
– Ти напевно не розумієш, я боюсь Кореї!
– Б*я, Джіджі, та не буде ніякої Кореї! А поки тримайся, у мене тут трохи роботи з Відукою.
Каннаваро хотів, аби Буффон відлип від нього, адже австралійці насідали так само активно, як паніка розповзалась по голові воротаря №1 Італії. І Буффон не відлипав, а продовжував белькотіти...
– Поговоримо пізніше, не бачиш, що відбувається?
– Фабіо, НЕ ХОЧУ ПОВЕРТАТИСЬ додому!!! – голосив голкіпер.
– Буффон, ти великий воротар, але дурний, як пень. Навіщо ти постійно мені повторюєш одне і те ж? Я також не хочу їхати додому. Дозволь мені грати.
– Обіцяєш, що не буде Кореї? – Буффон радів, що Каннаваро лютував, але говорив з ним, не давав страху ввійти всередину.
– Обіцяю! Цього разу переможемо? – Фабіо уже й сам перестав грати героя, бо Австралія тиснула і тиснула і проводила все більше часу на половині поля Італії.
– Так! Ніколи більше.
– *бати Корею!
– Так, Буффі. *бати! Амінь.
– Амінь.
Слово «амінь» дивовижним чином подіяло на Буффона і він припинив діставати майбутнього володаря Золотого м'яча. Хоча сам згодом зізнається, що розмова з Каннаваро після того матчу в жоден друк не потрапить. А завершилось все красивою акторською грою Гроссо на 90+3 хвилині і пенальті, після якого Австралія вже не мала ні секунди для камбеку. Корея таки повернулась, але цього разу настав час Італії радіти суддівській помилці.
У фіналі проти Франції він так прагнув перемогти, що зробив щось зовсім не у своєму стилі, за це йому навіть було соромно. Нажалівся судді на Зідана, адже був єдиним свідком, як Зінедін буцнув Матерацці. А потім не почувався впевненим у тому, що відіб'є хоч один удар післяматчевої серії пенальті. Після золотої гри виснажливого турніру він знепритомнів прямо у роздягальні. «Цього дивом не сталось на полі». Нічого, двох крапельниць з вітамінами вистачило для того, щоб оклигав. А золоті медалі чемпіона світу залишаться назавжди. Вони у нього цілком заслужені. Не дарма Джіджі поступився у голосуванні за Золотий м'яч-2006 лише тому самому Фабіо.
Завадив Україні ціною власного здоров'я і міг не поїхати до нас на Євро
З українськими командами та гравцями Супермен зустрічався часто, але, мабуть найбільш пам'ятним буде історичний для нас чвертьфінал Чемпіонату світу 2006. Україна програла 0:3, але зовсім не виглядала такою вже приреченою. Моменти були, однак все перекреслювала чудова, мегавпевнена гра Буффона у рамці. То вихід віч-на-віч нейтралізує, то дальній постріл, то вдарить головою об стійку, але не дасть м'ячу пролізти у ворота. Отакий він, скупий на подарунки суперниками, жадібний до чистоти у своїх володіннях.
Через 6 років Джіджі програв лише у фіналі Євро-2012 у Києві, перед тим вигравши дуель післяматчевих пенальті там само на «Олімпійському» у чвертьфіналі проти Англії. Та всього цього могло і не бути. Перед тим чемпіонатом Європи Буффона звинуватили у нелегальних ставках на футбол. Розмір ставок був чималенький – до 1,5 млн євро. Він ніколи не приховував, що є азартною людиною і любив випробувати себе в усіляких лотереях.
Але насправді не зробив нічого такого кримінального (хоча й були звинувачення, мовляв, помилка в матчі проти Лечче могла якось бути пов'язаною зі ставками). Принаймні звинувачення були зняті, і українці отримали щасливу можливість спостерігати за грою легенди вживу. Скажімо, такий собі Доменіко Крішіто, якого також без особливих доказів підозрювали у нелегальній грі, на Євро-2012 не поїхав. А Джіджі, повірити у вину якого було чимсь на кшталт засумніватись в існування Бога, живучи у католицькій державі... Він просто не міг такого зробити. Тай й безглуздо це справді.
«Якщо ти заб'єш мені гол, то про тебе не говоритимуть у новинах»
З роками Буффон почав пропускати трохи більше. У фіналах Ліги чемпіонів проти Барселони і Реала він не створив дива, а такого воротаря оцінюють саме за божественною шкалою сейвів, які можуть виконувати одиниці на всій планеті. Якось під час матчу з Удінезе він підійшов до форварда суперника Стіпе Періци (перед тим суперник погрожував, що відзначиться) і сказав: «Знаєш, останнім часом мені всі забивають. Якщо ти заб'єш у мої ворота гол, то тебе точно не згадають у новинах». Після цих слів Буффон зареготав, як навіжений. Досить кумедно чути таку фразу від воротаря, який має рекордну суху серію в історії Серії А (974 хвилини). Та Джанлуїджі на всякі провокації та виклики завжди відповідає жартами. Цей захисний механізм спрацьовує майже завжди. Йому не чужа самоіронія. Він сам собі найжорсткіший критик, тому гумор дозволяє втекти від неприємних емоцій, яких і так завжди вистачає.
Врятував підприємство, втратив мільйони – не шкодує
Поза футбольним полем Джіджі полюбляє сходити посеред тижня до церкви. Сам, у найменш людний час. Зібратись з думками, зарядитись у тиші монументального храму. Його друга велика любов Іларія Д'Аміко («та, яку шукав усе життя») відзначає, що це один з найменш забобонних чоловіків, яких вони знала. Буффон – той чарівний приклад старої школи, коли важливі цінності. Не гроші, багато грошей, ще більше грошей, а принципи. Він хотів покинути Ювентус, коли почав вичерпуватись від перемог, але не міг зробити цього, коли команду перевели в Серію Б у 2006-му. Він відмовився від щедрих пропозицій і погодився на меншу зарплату, аби залишитись вірним Ювентусу у 2012-му.
Ще одна прекрасна історія, яка показує його ставлення до грошей та людей, його вибір у бік людського, а не матеріального, не зі світу футболу. За 5 років Буффон витратив не менше 20 млн євро (а для людини, яка заробляє 4 млн євро за сезон, якщо не рахувати реклами та інших доходів, це величезна сума) на підтримку бренду одягу Zucchi. Практично лише власними силами Джанлуїджі утримував велику італійську компанію на плаву.
Навіщо йому це? Адже легендарний воротар не лише не заробляв, він втрачав свої гроші з шаленою швидкістю. «Я не звільнив нікого з 1200 працівників. Кожен з них має сім'ю і реальність, в якій значно менше привілеїв, ніж у мене. Хай я і втрачав мільйони, але не звільнив людини, яка отримувала 1500 євро на місяць і боролась за виживання. Ці люди є хребтом нашої країни».
Чому Буффону було настільки прикро програти Швеції і не поїхати на Мундіаль? Не тому, що він втратив нагоду зіграти на 6-му, рекордному Чемпіонаті світу. А тому, що це поразка його улюбленої Італії, яка завдасть шкоди її економіці, не тільки футбольному статусу. Тому, що він і партнери підвели земляків у непростий для них період. Завжди перший, завжди показує приклад, завжди не байдужий. У житті такий же, як і на полі. Майбутній тренер чи директор, а може, навіть президент країни.
Тарас КотівПереходь за посиланням та донать нашим захисникам!
