Трохи більше доби він не дожив до дати першого березня – знаменної в його житті і в історії всього світового футболу… Дати, яка 37 років тому стала початком неймовірної історії, в якій переплелися людські цинічність та жадібність, любов до життя і грошей, футбольні ревність та одержимість. Дати, яка ознаменувала початок періоду трьохтижневого перебування Кіні в нелюдських умовах під наглядом трьох безумців, без сонячного світла і нормального харчування, в оточенні власних екскрементів.
«В ногах ще акумулювалася сила, в серці палав вогонь любові до гри»...
У нього було прекрасне почуття гумору. Воно гармонійно доповнювало його образ талановитого, загартованого випробуваннями трудоголіка. Разом з бажанням подобатися людям, яке проявлялося не в підлабузництві, а в земній доступності та відкритості до всього щирого, ці риси дуже швидко зробили його своїм у «Барселоні». Своїм настільки, що без нього потужна команда просто зупинилася в боротьбі за чемпіонство. Своїм настільки, що овації трибун, спрямовані на адресу Кіні, викликали у партнерів не заздрість, а гордість через можливість знаходитися з ним на одному клаптикові поля.
Придбання «Барселоною» влітку 1980-го року Енріке де Кастро Гонсалеса, більш відомого як Кіні, за астрономічну на той час суму в 82 мільйони іспанських песет, підірвало інформаційний простір до нестями закоханої у футбол країни. Кіні на той час уже здобув визнання футбольної Іспанії, ставши триразовим володарем трофею Пічічі (нагорода найкращому бомбардирові чемпіонату) у складі хіхонського «Спортінга» (а до того двічі виграв бомбардирську гонку в другому за рангом дивізіоні), але перебував у категорії тих, кому за тридцять. В ногах ще акумулювалася сила, в серці палав вогонь любові до гри, а розум щоразу генерував нові ідеї щодо підкорення суперників. Скреготіли лише закутки душі через втрачений час: чотири року тому «Барселона» вже майже узгодила його придбання, але «Спортінг» в останній момент відхилив щедру пропозиції каталонців. Кіні тоді роздумував над можливістю піти з футболу, але врешті прийняв вірне рішення. Йому це добре вдавалося з самого дитинства, коли пріоритети були зроблені на користь футболу, а не будівельника-монтажера.
Будучи футболістом «Спортінга», дебютував у збірній Іспанії, кар'єра в якій загалом не заладилася. Кіні взяв участь у двох чемпіонатах світу (1978, 1982) та в одному чемпіонаті Європи (1980), але грав за національну команду мало. Цей етап його кар'єри ознаменований випадком зіткнення з Джорджом Бестом, в результаті якого Кіні зламав ліву скулу і на рік випав з футболу. Але то була лише піщинка з моря випробувань і страждань, які очікували на Кіні попереду. Вже після переходу до «Барси». На піку слави і визнання.
Збірна Іспанії зразка 1982-го року. Кіні – другий праворуч (20-й номер)
«Сепаратистська команда не повинна виграти Лігу»...
1-го березня 1981-го року… Минуло менше року з моменту його переїзду на «Камп Ноу». Кіні з 18-ма голами очолював список бомбардирів чемпіонату Іспанії, а «Барселона», на два очки відстаючи від «Атлетико», жила надіями на чемпіонство. Того дня «гранатові» розгромили «Еркулес» 6:0, Кіні відзначився дублем. На той час він вже звик до поклонів і дифірамбів від вболівальників «Барси», але не втомився від них. Він, як і раніше, залишався в зоні досягнення для охочих після матчу просто потиснути руку свого кумира. Проте того дня Кіні стадіон залишав наодинці. Він мав намір прямувати до аеропорту, зустріти і забрати своїх дітей та дружину після візиту до родичів. Дружину, в якій не чаяв душі. Дружину, яку називав ще одним, - і, можливо, найважливішим, - правильним вибором у своєму житті. Дружину, з якою того дня так і не зустрівся.
Марія Гонсалес першою забила тривогу, не дочекавшись чоловіка і заставши гармидер у власному домі. Зателефонувавши своєму найліпшому другові у команді Алешанко і пересвідчившись, що той не знає про місцезнаходження її чоловіка, жінка звернулася до поліції. Там неохоче вірили всім показам і підозріло ставилися до повідомлень. Хоч офіційно і взялися за пошуки… Повноцінно ж операція розпочалася за три дні, коли до офісу «Барселони» здійснили дзвінок і голос на тому кінці слухавки, представившись представником «іспано-каталонського батальйону» (організація з антикаталонськими поглядами), заявив, що Кіні викрадено. 1 мільйон 200 тисяч доларів на анонімний швейцарський рахунок і відмова «Барселони» від боротьби за чемпіонство, бо »сепаратистська команда не повинна виграти Лігу» – такими були вимоги зловмисників.
»Я не гратиму; крім ніг, у мене є серце»...
Їх було троє. Один очікував у фургоні, двоє ж з наставленим на «Чаклуна» (прізвисько футболіста, отримане в «Спортінгу») пістолетом веліли до того фургона влізти. Посадивши Кіні на ржаву підлогу, зв'язавши ноги і руки, а рот заткнувши кляпом, погнали автівку по бездоріжжі іспанської глибинки. Жах розпочався вже тоді. Один з викрадачів, втамовуючи спрагу алкоголем, колотив Кіні ногами прямо на підлозі фургона.
Допоки поліція і служба охорони каталонського клубу перевіряли усі численні дзвінки, що надходили сім'ї Кіні (найперше – його дружині), у команді панував хаос. Футболісти навідріз відмовилися виходити на наступну гру проти «Атлетико», ідеологом чого був товариш Кіні Бернд Шустер. »Я не гратиму; крім ніг, у мене є серце». Але Федерація відмовилася йти на поступки і змінювати календар. Розібраний на гвинтики претендент на чемпіонство, провідні футболісти якого замість тренувань охороняли сім'ю Кіні, 8-го березня поступився «Атлетико» 0:1. В наступних п'яти матчах каталонці набрали лише одне очко і, як і веліли викрадачі, позбулися шансів на чемпіонство.
18-го березня генералітет Каталонії задовольнив й іншу вимогу зловмисників. На анонімний рахунок у одному з швейцарських банків було перераховано затребувану суму, а один з викрадачів, не зволікаючи, прийнявся переводити гроші в готівку. На тому і був спійманий. Президент Каталонії після довгого і складного діалогу з адміністрацією банку таки домігся зняття анонімності з рахунку, що надало поліції можливість відразу вийти на осіб, які розпоряджалися коштами.
Чоловік зізнався відразу – викраденого футболіста тримали десь в Арагонії. 25-го березня 1981-го року Поліція штурмувала один з ангарів котеджного містечка в передмісті Сарагоси. Двоє озброєних чоловіків немиловидної зовнішності зчинили опір, в результаті якого один зі зловмисників втратив життя від поліцейської кулі. А згодом під стальною підлогою ангару був знайдений погреб розміром приблизно три на чотири метри… Звідти, наче равлик, висунувся неголений, обідраний, знесилений і просякнутий людськими екскрементами чоловік. То був Кіні.
«З втомлених, але досі наповнених життям очей Кіні сльози полилися в момент, коли у відповідь на запитання «а як ви грали без мене?» почув від Алешанко про одне набране очко в шести матчах»...
Вони тримали його під замком 24 дні. Без сонячного світла, без ємкості для туалету, лише зі склянкою води і одним сендвічем на добу. »Сепаратистська сука», - кричали йому, лупцюючи ногами і включаючи пластинку Хуліо Іглесіаса під акомпанемент знущань. Колись він в інтерв'ю говорив, що дуже любить цього співака.
«Чаклун» розповів про деталі свого ув'язнення на спеціальній прес-конференції. Зала кишіла репортерами і фотографами, а обабіч Кіні розташувалися його дружина і найліпший друг Алешанко. З самого початку дійства вони заливалися сльозами, а Енріке Кастро Гонсалес розповідав неквапливо і сухо, наче лектор філософії. У ньому не було злості, відрази чи ненависті. Він не знав, чого від нього хотіли ті хлопці і навіть відмовлявся свідчити проти них. Про вимоги викрадачів дізнався безпосередньо на прес-конференції. З втомлених, але досі наповнених життям очей Кіні сльози полилися в момент, коли у відповідь на запитання «а як ви грали без мене?» почув від Алешанко про одне набране очко в шести матчах.
Його психологічний стан викликав занепокоєння у оточуючих, а спроможність «Чаклуна» грати у футбол була найактуальнішою темою серед вболівальників «Барси». Через небажання свідчити проти викрадачів і отримати п'ять мільйонів песет компенсації, йому приписували шведський синдром. А він просто хотів вийти на поле… Забути той жах і знову насолодитися грою. Того футбольного року він знову виграв трофей Пічічі, а його два голи у тріумфальному фіналі Кубка Іспанії у ворота рідного хіхонського «Спортінга» частково компенсували «Барсі» втрату чемпіонства, шанси на яке тренер команди марно намагався врятувати шляхом оскарження результатів поєдинків без Кіні.
В наступному сезоні він знову виграв бомбардирську гонку. Доповнив колекцію трофеїв ще одним Кубком Іспанії, Кубком іспанської ліги та Кубком Кубків. З «Барселони» пішов, так і не змінивши період злету чимось іншим. 35 голів в останньому своєму сезоні на «Камп Ноу» дозволяли з чистим сумлінням завершити кар'єру, проте за місяць «Чаклун» передумав. І знову прийняв правильне рішення, відігравши ще три сезону за рідний «Спортінг». 448 матчів в елітному дивізіоні іспанського футболу і 219 голів забезпечили йому місце в літописах. Найперше – як бомбардирові; а вже потім – як жертві цинічного викрадення і людині, яка більше трьох тижнів провела в нелюдських умовах, але не втратила любові до життя і Гри.
Після завершення кар'єри працював делегатом від хіхонського «Спортінга». Успішно переніс операцію щодо ракового захворювання і залишався живою легендою відразу двох іспанських клубів. Живою до вчорашнього дня… Вічна пам'ять, Енріке де Кастро Гонсалес.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
