Батько гравця – відомий художник з Харкова Сергій Святченко. В дитинстві Ерік дивився матчі Андрія Шевченка за Мілан та Челсі. Святченка могли підписати львівські Карпати, а Шевченко хотів бачити його у збірній України.
Більше про центрального захисника данського Мідтьюлланна в ексклюзивному інтерв’ю FootballHub.
Востаннє ми говорили, коли мені було 20 років, – згадує Ерік. – Зараз мені 26. За цей час багато чого трапилося. Моя кар’єра успішно розвивалася. Останні два роки я грав за один із найбільших клубів світу – Селтик. В мене завжди була мрія – одного дня поїхати з Данії і спробувати свої сили на Заході. І мені це вдалося. Я грав за Селтик у Лізі чемпіонів проти таких клубів, як Манчестер Сіті і Барселона. Для мене це був великий крок уперед. Я здійснив свою мрію.
Але футбол непередбачуваний. Влітку я отримав травму коліна у матчі кваліфікації Ліги чемпіонів проти Русенборга. Відновився у жовтні, але отримував дуже мало ігрової практики. Тренер довіряв іншим футболістам. А для мене дуже важливо було грати у футбол. Тому я пішов в оренду у свій попередній клуб Мідтьюлланн. Я хотів повернутися туди, де я знаю людей, знаю, як грає команда і як влаштований клуб, а не починати все з початку.
Зараз я перебуваю у Віборгу і готуюся до матчу. Сьогодні ввечері ми граємо із Сількеборгом.
В особистому житті теж сталося багато подій за цей час. У мене народився син. Вільяму буде вже два роки у квітні. А ще одружився.
Читала, що ви з дружиною знайомі з дитинства.
Так. Ми познайомилися, коли мені було 14 років, а Енне – 15. Одружилися минулого літа. Ми дуже добре знаємо одне одного. Енне завжди підтримує мене. Вона дуже добре розуміє, що таке футбол і як іноді буває важко. Дружина була зі мною два роки у Глазго. Для нас це був новий досвід. Ми відкрили для себе нову країну і добре себе там почували. На півроку ми повернулися у Данію. Сподіваюсь, влітку ми знову будемо в Шотландії.
Ваша дружина – футболістка. Як так вийшло, що ви разом опинилися у Селтику?
Коли я підписав контракт із клубом, ми почали дізнаватися чи є в Селтику можливість грати для Енне. І така можливість була. Жіноча команда Селтика – дуже високого рівня. Дружина провела кілька матчів, але їй потрібно було тренуватися більше, щоб грати у кожній зустрічі. А часу на тренування не вистачало. Тому ми вирішили, що футбол для неї завершується. Вона хотіла повернутися на поле, але поставила сім’ю на перше місце.
У нашого Вільяма все добре. Він радий бути поряд з бабусями і дідусями. Мої батьки теж живуть у Віборгу. Можемо бачитися хоч щодня, бо вони мешкають у 15 хвилинах їзди машиною від нас. Я радий, що син може зараз бути поруч із ними. Це дуже хороший бонус нашого перебування в Данії.
Ваш син вже розуміє, чим займається його тато?
Він знає, що я граю у футбол. Коли дивиться телевізор і там, наприклад, грає Барселона, то Вільям каже: «Тато, тато!». Футбол в нього асоціюється зі мною. Це дуже приємно. Сам він ще у футбол не грає, але ми намагаємось давати йому м’яч, пасувати. Нещодавно вперше взяли його на стадіон. Це був його дебют на матчі на відкритому повітрі. У Глазго він ще був маленьким і перебував у закритій ложі.
Ваш Мідтьюлланн змагається в цьому сезоні за чемпіонство. Як оціните потенціал команди?
Ми дуже добре стартували цього сезону. Наш головний суперник – Брондбю. У ниж теж дуже сильна команда. Перед моїм від’їздом до Селтика ми виграли з Мідтьюлланном чемпіонат Данії-2015 вперше у своїй історії. Тому в мене є успішний досвід боротьби за титул. Я сподіваюся, що зможу передати його моїм партнерам по команді і допомогти клубу виграти золоті медалі. Зараз нам дуже важливо зосередитися на чемпіонській гонці. Ми знаємо, що буде важко, але ми можемо виграти.
В Данії після першого етапу команди діляться на дві групи. Перші шість клубів змагаються за чемпіонство, граючи між собою вдома і на виїзді (майже, як в УПЛ – прим. ред.). Тому нам треба набрати якомога більше очок, щоб посісти перше місце.
Як справи в Артема Довбика? Український нападник у своїх інтерв’ю розповідав, що ви йому дуже допомагаєте у Мідтьюлланні.
В Артема все добре. Він дебютував у матчі проти Брондбю. Той матч ми програли 0:1. Артем вийшов на заміну і зіграв близько 15 хвилин. Він показав, що готовий грати. В нього хороша швидкість і техніка. Довбик має гарно поставлений удар з лівої ноги. Клуб, команда і футболісти дуже ним задоволені. Він приємна людина. Єдине, Артем не говорить англійською мовою. Зараз він вчить її. І з кожним разом в нього виходить все краще.
Я радий, що можу йому допомогти. Він хороший хлопець. В Україні він себе добре показав, виступаючи за Дніпро. Зараз Артему треба показати себе у новому чемпіонаті. В нього дуже великий потенціал.
Чи цікаві данським клубам українські футболісти?
Я би сказав, що так. Кілька років тому українська ліга була сильнішою, ніж зараз. Ми про це говорили з Артемом. Такі клуби, як Металіст і Дніпро вже не грають в УПЛ. Це великі команди і не хотілося б, щоб вони потрапляли у такі ситуації. В Данії практично немає такого, щоб клуби не платили своїм футболістам. Тільки один данський клуб зараз переживає фінансові труднощі.
Артем мав пропозицію з Франції, але обрав Мідтьюлланн. Це хороша реклама для данського футболу. Український футбол має багато талантів. А в Данії вміють працювати з молодими гравцями.
Ви стежите за українським футболом?
Мої батьки народилися в Україні, тому в мене є зв’язок з українським футболом. Коли Динамо грало в Лізі Європи з Ольборгом, мене покликали на телебачення працювати експертом на матчі. Український чемпіонат входить у топ-12 чи навіть топ-10 ліг світу.
У 2012 році я міг перейти в Карпати. Тому я також стежу за львів’янами. Не скажу, що кожні вихідні я дивлюся матчі українських команд, але я відслідковую результати, ситуацію у турнірній таблиці і цікавлюся збірною України. Це хороша команда із сильними футболістами. Відзначив би Ярмоленка, Коноплянку та молодого Зінченка з Манчестер Сіті. Нещодавно він добре зіграв проти Челсі. Я намагають стежити і знати український футбол.
Що українцям варто знати про данський футбол?
Важко «продати» данську лігу, щоб українці її дивилися. Але коли команда має у своєму складі українського футболіста Артема Довбика та Еріка Святченка, в якого батьки з України, то це хороший зв’язок.
У цьому сезоні Мідтьюлланн і Брондбю показують дуже хороший футбол. У Норшелланна дуже молода команда. Я знаю, що в Україні зараз багато молодих гравців отримують шанс себе проявити. Цим українська ліга подібна до данської. У нас люблять довіряти молодим гравцям. Футболісти тут набираються досвіду, щоб потім перейти у сильніші ліги. В Данії вміють продавати гравців.
Як оціните трансфер Беньяміна Вербича з Копенгагена в Динамо?
Це хороший футболіст. Він двічі виграв чемпіонат Данії з Копенгагеном. Але останнім часом у команді не все було добре з результатами. Проте Вербич показував себе як найкращий футболіст команди. Коли я побачив, що він переходить в Динамо, то трохи здивувався. В нього були пропозиції з Італії чи Іспанії, але він обрав Київ. Це теж дуже хороший крок для нього. Кияни грають в європейський футбол.
Інтернет облетіла фотографія дівчат у джакузі на стадіоні в матчі чемпіонату Данії. Що це було?
Це рекламна акція клубу Хобро. Кілька років тому вони вийшли у вищу лігу. Раніше клуб не був професійним. Один футболіст працював у банку. Інші теж мали якусь основну роботу. Але вони втрималися у вищій лізі, а згодом отримали гроші. Тепер це хороший професійний клуб. А на матчі проти Копенгагена вони провели спеціальну акцію. І це розійшлося по всьому світу. Це було смішно.
У вас дуже красиві картини за спиною (розмова відбулась по Skype – прим. ред.).
Це все татові. Ми зараз живемо у будинку батьків Енне. Для нас набагато легше бути з сім’єю. Вони нам дуже допомагають із сином.
У вас нетипова ситуація. Тато – художник, а син став футболістом.
Батько мав великий вплив на мене, сестру і старшого брата. Коли ми були маленькі, то подорожували до Лондона, Парижа, Мілана та в інші міста на татові виставки. Завдяки батькам ми виросли у світі мистецтва. Мені подобається фотографувати. Я не вмію малювати так, як батько, але у мене є інші ідеї. Я знаю, як зробити хорошу композицію чи портрет. Це вже у крові. На день народження, Різдво чи на Новий рік ми завжди робимо художні листівки. Футбол – це велика частина мого життя, але приємно займатися іншими речами і мати якесь хобі. Завдяки батьку у нас є зв’язок із художнім світом.
Кого в Данії знають більше – Святченка-футболіста чи Святченка-художника?
Часто запитають: «Це син Сергія Святченка?» чи «Це тато Еріка Святченка?» Молодь більше знає мене, а старші люди – мого батька. Але всі знають наше прізвище в Данії і це дуже приємно. Тато заявив про себе у художньому світі, а я – у світі футболу. Мені вдалося показати себе, як одного з найкращих футболістів у Данії і пограти у Лізі чемпіонів.
Коли ви востаннє були в Україні?
Це парадокс, але я ніколи не був в Україні. Я дуже хочу приїхати і подивитися на місця, де народилися і мешкали мої батьки. Вони виїхали в Данію в 1990 році ще в часи СРСР. Ми говорили з мамою і татом, що одного дня, коли мій син Вільям стане трохи старшим, ми всі поїдемо в Україну. Хочу побачити Київ, Харків, Чорне море – всі ті місця, які пов’язані з моїми батьками. Ми б дуже хотіли поїхати і подивитися.
Вдома з мамою, татом і бабусею я говорю російською мовою. З Артемом Довбиком я теж практикую свою російську мову, тому вимова в мене стає кращою. Я все розумію і можу дати інтерв’ю російською мовою. Це приємно.
Чи могли ми вас побачити у збірній України?
Навесні 2017 року я грав у фіналі Кубка Шотландії проти Абердина (Селтик виграв 2:1 і оформив требл у Шотландії – прим. ред.). Власник Селтика знайомий із Андрієм Шевченком. Він сказав, що Шевченко дуже хотів зі мною поговорити з приводу збірної України. Але я вже грав за Данію, тому не зміг би виступати за Україну.
Я народився в Данії і відчуваю себе данцем, але кров у мене українська. Вибрати збірну Україну було б для мене не так природньо, як Данію. Проте мені було дуже приємно, що така знакова для футболу особистість оцінила мою гру. Коли я був маленьким, я дивився матчі Шевченка за Мілан і Челсі.
Сьогодні у вас матч. Інтерв’ю не відволікає від підготовки до гри?
Я знаю, що о 7 годині мені треба бути налаштованим на матч. Зараз я сам вдома. Син у дитячому садку, дружина та батьки Енне на роботі. Я трохи прибираю в будинку, готуюсь до гри і п’ю водичку. Вчора я переглядав матч проти Брондбю по-новому, щоб у мене в голові відклалося, що хорошого я зробив і що варто перенести в наступну гру. Коли прийде час виїжджати на стадіон, я вже буду налаштованим на матч.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
