Геннадій Орбу, півзахисник Шахтаря 1992-96, 1997-00
Зараз зовсім інший час. А в 90-х, окрім Шахтаря і Динамо, було ще кілька хороших команд із кваліфікованими футболістами, які запрошувалися в збірну України. Маю на увазі Дніпро, Чорноморець. Тож особливого ажіотажу матчі Шахтаря і Динамо не викликали. Це вже потім, коли у 2002-му Шахтар вперше став чемпіоном і виграв Кубок України, а Дніпро, Чорноморець та Металіст переживали відчутний спад, зародилося принципове суперництво, яке триває досі.
Геннадій Зубов, півзахисник Шахтаря 1994-04
– Якими були матчі між Динамо і Шахтарем у 1990-х? Чи траплялися скандали?
– Траплялися! В ті часи політична ситуація була такою: Київ – це столиця, Донецьк – також добре, але другого місця з нього вистачить. Динамо і судді допомагали – це потрібно визнати. Що ще вам сказати?
– Тобто, ви маєте на увазі, що судді їм допомагали в матчах з Шахтарем, чи упродовж всього турніру?
– Ні, упродовж всього турніру. От зараз судді вже більш лояльні до Шахтаря. Вже все по-іншому. Тоді ми тільки йшли до цього.
Геннадій Орбу
Конкурувати з Динамо у той час – дуже важко. Давайте не забувати, що за підбором футболістів вони нас переважали. Про що ми говоримо, якщо Динамо обігрувало Барселону із загальним рахунком 7:0! Проходило Реал та Ейндховен. Звичайно, нам було складно конкурувати. Плюс – Шахтар у той час не мав легіонерів, за великим рахунком. Натомість Динамо підписувало футболістів із ближнього закордоння – Леоненка, Калітвінцева, Хацкевича, Белькевича…
Якщо ви пригадаєте інтерв'ю, яке Яремченко дав років 15 тому, там була така фраза: «Перевезіть столицю у Донецьк – Шахтар стане чемпіоном».
Валерій Яремченко, головний тренер Шахтаря 1989-94, 1996-99, 2002-03
Такого беззаконня, яке було потім, коли команди відверто «вбивали», у Союзі я не бачив. У чемпіонаті України порядок мала б навести Федерація футболу. Динамо грало не дуже чесно. Проте Федерацію очолював президент Динамо (Київ). Це ж неправильно, такого ніде в світі немає. Ставлю себе на місце Суркіса – яким би я не був чесним, проте в глибині душі однаково вболівав би за Динамо. Своя сорочка – ближча до тіла.
Юрій Дмитрулін, захисник Динамо 1992-05
«Гірники» стимулювали наших суперників? Та це всім було відомо. Усе вирішувалося на найвищих рівнях. Наскільки я розумію, заходили люди від президента, віце-президента і пропонували за перемогу стільки-то, за нічию стільки-то. Грали ми з Дніпром в останньому турі сезону 2000/01, і пацани після матчу розповідали: «Динамо забиває, я дивлюся, а там моя машина поїхала», або «Бачу, як мою квартиру викупили». На той час людям пропонували просто казкові гроші. Суми доходили до 2-3 мільйонів доларів.
Анатолій Дем'яненко, головний тренер Динамо 2005-07
У 2007-му ми стали чемпіонами, виграли Суперкубок. Причому виграли молодіжним складом. Коли сказав Ігореві Михайловичу, що збираюся виставити проти Шахтаря молодь, він схопився за голову: «Толю, ти що, ми програємо 5:0!» А ми вийшли, зіграли в основний час 2:2 і виграли серію пенальті.
Артем Мілевський, нападник Динамо 2002-13
Коли ти б'єшся з командою за титул чемпіона України щороку, звичайно ж, емоції переповнюють. У будь-якій грі з Даріо Срною, Фернандінью, Ракицьким або Кучером у нас завжди була війна на полі. Спогади такі, що адреналін у багато разів перевищував звичайну норму. У таких матчах завжди був бій, незалежно від тренерів. Ми з'ясовували, хто з нас кращий.
Щодо премій, то всі знають, що у Шахтаря вона була вдвічі-втричі більшою на наші ігри між собою. У нас теж були підвищені преміальні. Ігор Суркіс підкидав нам трохи грошенят, якщо ми вигравали, але міг в будь-який момент їх забрати.
Пам'ятаю матч, коли ми виграємо у Шахтаря 1:0, Шацьких забив з передачі Белькевича. А мене в цій зустрічі вилучили і в результаті не дали ні копійки. Хоча я відіграв практично весь матч. Це було негарно з їхнього боку.
Володимир Єзерський, захисник Шахтаря 2007-10
Не хотілося б згадувати про це після такої перемоги. Але Бангура вдарив мене в підборіддя, штовхнув і спробував сховатися за спинами динамівців. У мені кипіли емоції, і я не стримався, хоча нічого йому так і не зробив. Але він вчинив не як мужчина… Я його не наздогнав. Швидкий він... Я вже охолов – це спочатку пристрасті кипіли.
Тіберіу Гіоане, півзахисник Динамо 2001-11
Пригадую, грали ми на товариському турнірі в Ізраїлі – Кубок Першого каналу, чи щось таке. Перетнулися із Шахтарем. Я в тому матчі отримав червону картку. І не тільки я, а й ще хтось. Дві червоні картки! Проте на останніх хвилинах рахунок зрівняв Юссуф, а по пенальті Шовковський знову нас витягнув. Динамо стало переможцем турніру. Здавалося б – товариський турнір, але пристрасті закипали.
Для зустрічей Динамо і Шахтаря – це норма. Та й не тільки для них. Погляньте на Реал – Барса, зверніть увагу на Серхіо Рамоса. Незважаючи на те, який рахунок, увесь час – червоні картки. Мені дуже подобається Серхіо Рамос. Особливо, коли програли при Моурінью 0:5, він отримав червону і трощив усе, що бачив, по дорозі в роздягальню. Ось це я розумію – адекватна реакція на розгромну поразку.
Тарас Степаненко, півзахисник Шахтаря 2010-...
Я просто показав емблему своєї улюбленої команди і побіг на свою половину поля. Спочатку мене один вдарив, потім другий. Я встав і побіг далі. Не знаю, за що отримав жовту картку. Провокація? Я ж не змушував нікого бити мене по коліну.
А якщо б мені коліно зламали? Якщо не помиляюся, це був Ярмоленко. Тоді я на всю країну скажу, що моя дружба з ним закінчена. Я пробачив епізод з футболкою, не хотів конфлікту. Але зараз це було навмисне.
Можемо зустрітися в збірній, але моя дружба з ним закінчена. Поза полем я ні з ким не зобов'язаний спілкуватися, це моя особиста справа. Динамівці всю гру обзиваються. Гармашу хочу порадити вивчити інші слова, крім матів. Хоч одну книжку прочитай!
Юрій Дмитрулін
Чому зараз так часто доходить до бійок? На мою думку, це нагнітання з боку персон, приналежних до клубів, але не приналежних до футболу. А там далі – як хочете, так і розшифровуйте. Я прізвищ називати не буду. Ці матчі – це напруга, емоції, але коли люди кажуть такі речі, які просто на голову не налазять, то самі розумієте…
Раніше дійсно такого не було. Ми всі грали за збірну України, виходили, обіймалися. Стосунки збереглися досі. Я, наприклад, нещодавно їздив із Геною Зубовим на Закарпаття, грали за ветеранів. Я з ним можу і чарку випити, і те, се… На футбольному полі друзів немає – це зрозуміло. Але у нас до відвертого хамства не доходило. А зараз це роздувають люди, які поруч із командою. Якби не це, образи забулися б вже наступного дня. Таке відбувається практично у кожному матчі, повірте мені.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
