Минулої суботи брюссельський «Андерлехт» розпочав нову еру. І першою її ластівкою стало підписання українського півзахисника Євгена Макаренка. Цей перехід неординарний і з точки зору українського вболівальника, нехай і кольори бельгійського гранда вже захищали українці. Яким чином екс-гравець київського «Динамо» опинився у таборі чемпіона Бельгії, і що на нього чекає в цьому клубі в стратегічному плані? Спробуємо пояснити.
Життя в 80-х
«Андерлехт» живе минулим, страждаючи від колишніх успіхів і безпідставного очікування нових. В клубі, та й в країні, донині чудово пам'ятають Єврокубкові успіхи 70-80-х (два Кубки Кубків, Кубок УЄФА та два півфінали Ліги Чемпіонів) і порівнюють будь-який виступ з тими. Колишні гравці та тренери в'ються навколо клубу, щоразу висловлюючись в пресі і критикуючи кожну дрібницю. Від клубу з приблизно 55-мільйонним бюджетом, що перевищує вдвічі бюджет будь-якого іншого бельгійського, завжди очікують перемоги, а дві-три поразки вболівальники та преса мало не вважають реальною підставою для негайного звільнення головного тренера. Про головний клуб Бельгії говорять і пишуть завжди і всюди, мало не більше, ніж про всіх інших разом взятих. Працювати в такій атмосфері, як ви розумієте, вкрай складно. З початку століття вже чотири головних тренери залишили свою посаду у наступному після чемпіонського сезону, причому ці відходи, та й інших фахівців майже завжди супроводжувалися розмовами про конфлікт з впливовими гравцями, спортивним директором Херманом Ван Холсбееком (на посаді з 2003-го року) або ще з ким-небудь. Звідси і результати.
У лізі столичний клуб залишається найуспішнішим з дев'ятьма чемпіонськими титулами з початку століття. В Європі ж один провал йшов за іншим. Тому вихід до чвертьфіналу Ліги Європи минулого сезону та наполеглива боротьба з «Манчестер Юнайтед» були сприйняті з таким ентузіазмом. А виграний чемпіонат підняв акції головного тренера швейцарця Рене Вайлера до небаченої висоти. Колишнього наставника не найкращих швейцарських клубів та німецького «Нюрнберга» оголосили героєм, новою зірочкою тренерського цеху, відзначаючи його принциповість, впевненість у власних силах, сміливість у відносинах з досвідченими гравцями, які часто думають, що їм дозволено занадто багато.
Що було далі? Найгірший початок сезону з 1998-го року з дев'ятьма очками в семи матчах, розгром від «Баварії» у Лізі Чемпіонів, сварка з Ван Холсбееком і з найдорожчим літнім придбанням клубу Свеном Кумсом - і звільнення вже у вересні. Вайлеру пригадали все - і неяскраву гру, «яка не відповідає високим стандартам радянського громадянина», і виліт з Кубка у попередньому сезоні вже у 1/8 фіналу. Колишнього героя назвали конфліктним, впертим, диктатором, який не здатний працювати у великому клубі... А потім призначили на його посаду людину зі схожими характеристиками.
Перший у селі
54-річний Хейн Ванхазебрук - типовий провінціал. У містечку Лауве на кордоні з Францією він вважається легендою. Деякі мешканці навіть закликають поставити йому пам'ятник. Кар'єру гравця він провів здебільшого у нижчих дивізіонах, більшу частину тренерської кар'єри - в «Кортрейку», який вивів до фіналу Кубка. В «Генку» на тлі відсутності грошей на трансфери він втрачав спокій, закликав оточуючих «припинити мріяти і усвідомити реальність». Люто відповідав на постійні випади преси, критикував власних гравців, посварився з Генеральним директором, який вважав його улюблену тактичну схему 3-4-3 нежиттєздатною. Тому і був звільнений. Вже пізніше він визнавав, що був занадто впертим та агресивним, дивився на світ занадто песимістично. І в «Генті» зробив чимало кроків до виваженості і м'якості. Проте характер змінити важко. І нині він полюбляє схеми 3-4-3 та 3-5-2, а також перш за все шукає гравців, які не замішані в скандалах, спокійних, дисциплінованих, працездатних, готових фізично до його вимог. А вимоги ці полягають в інтенсивному високому пресингу, технічній грі в пас, що починається в обороні, і атаці великими силами, бажано - через фланги. Якщо коротко - він шукає схожих на себе.
Навчити такому футболу, який в Бельгії порівнюють з барселонським, не так просто. У Генті Хейн мав достатньо часу. «Буйволи» хоча і входять в клуб традиційних грандів G5, але насправді не наближаються до «Андерлехту» не тільки по бюджету (близько 25-ти мільйонів), а й ажіотажу. Тут він був повноправним господарем, брав і відпускав гравців на свій розсуд, вирішував всі питання, які бажав вирішувати. Міг застосувати свої здібності психолога (цей аспект він вважає мало не найважливішим в футболі), виховати молодь, у чому також сильний. Ну а перший чемпіонський титул в історії клубу вивів 125 тисяч людей на вулиці і перетворив Ванхазебрука на місцевого кумира.
Після ж виведення першої бельгійської команди в плей-офф Ліги Чемпіонів (в групі «Гент» обійшов «Ліон» та «Валенсію», поступившись лише «Зеніту») його прихід до «Андерлехту» виглядав найлогічнішим рішенням. Допомогла і перемога над «Тоттенхемом» у попередньому сезоні, яка вивела «буйволів» до 1/8 фіналу Ліги Європи. Щоправда, сезон 2017/18 почався жахливо, і відходу Хейна клуб не перешкоджав. Проте скоріше оскільки відчував, що тренер вичерпав себе. Та й заслужив на такий шанс.
Бельгійський Абрамович
Каденцію Ванхазебрука в столиці складно оцінити однозначно. «Андерлехт» знову вилетів з Кубка в 1/8 фіналу, за підсумками регулярної першості відстав від «Брюгге» на 12 очок, а поразка від одвічного суперника з рахунком 0:5 стала плямою на репутації тренера. Та ще й критика на адресу вболівальників після того матчу (фани невдоволено свистіли) занадто нагадувала часи Вайлера. З того часу завдяки успіхам на полі і традиційному зняттю половини очок перед другим раундом відставання знизилося до трьох. І все ж в разі поразки у боротьбі за чемпіонський титул Хейн цілком може втратити свою посаду. Хоча спортивний директор клубу вчора запевняв у зворотньому, наводячи як доказ докладну бесіду тренера з першим новачком.
Наставнику точно пощастило у двох речах. Він повністю розраховує на Кумса, який грав у нього в «Гентi». А Ван Холсбеек вже не в клубі. Більше того, на початку року після 47-ми років володіння «Андерлехтом» родина Ванден Сток, вже не здатна виправити його фінансове становище, залишила клуб. А новий власник Марк Куке за характером нагадує Ванхазебрука. Хоча і, на відміну від нього, «бельгійський Роман Абрамович» полюбляє розкішне життя, живе в реставрованому замку 18-го століття і схильний до епатажу. Зате, як і Хейн, він не лізе за словом в кишеню, критикує кого заманеться і коли заманеться. А головне - не має відношення до традиційного клубного істеблішменту.
53-річний бізнесмен - людина, яка зробила себе сама. Засновник відомої фармацевтичної компанії Omega Pharma, власник однієї з найкращих велосипедних команд світу Quick Step, власник пакету акцій французького «Лілля» в бельгійському футболі відомий як власник скромного «Оостенде», який вивів цю команду до фіналу Кубка-2017 і до Ліги Європи. І нині він зберіг за собою дев'ять відсотків акцій колишнього клубу, інші продав Петеру Калланту, з яким разом засідав в Раді Директорів клубу і працював у велосипедному спорті. Звідти ж Куке привів більшу частину команди, зокрема, нового спортивного директора Люка Девро. Останній також не має відношення до «Андерлехту», зате працював на тій самій посаді в «Брюгге» протягом чотирьох років. А також - в «Руселаре» разом з Сергієм Серебренніковим. Саме Люк прийняв рішення підписати Макаренка. Власне, цей трансфер став його першим серйозним рішенням на новій посаді після офіційного призначення, яке відбулося лише шостого квітня.
Зроби себе сам
Отже, чому ж саме Євген удостоївся честі стати першим новачком команди ери Куке? Чому за десять днів після підписання нового контракту з «Кортрейком» «Андерлехт» сплатив за нього «клаусулу» (що, згідно повідомлень преси, склала 1-1.5 мільйони євро) і запропонував чотирирічний контракт? Заявляючи, що видер його з-під носа у двох команд з Топ-5 Німецької Бундесліги. Достатньо знову перечитати вищенаведені чесноти потрібних Ванхазебруку гравців. Українець має всі. Влітку очікується кадрова революція. І новому керівництву у вируючому клубі потрібні перевірені люди, не пов'язані ні з ким, потрібні солдати, на яких можна покластися і від яких можна очікувати на сумлінну працю. Макаренко чесно заробив саме таку репутацію.
Рік тому він був вільним агентом, здавався скнарою, що вимагає у «Динамо» в кризові часи те, що клуб не здатний сплатити, здавався людиною, яка не розуміє, що взагалі відбувається у його країні. В «Кортрейку» на позиції лівого захисника він почав погано, щоразу провалювався, забив у власні ворота і мало не забив ще і «удостоювався» від вже нового головного тренера Глена Де Бука коментарів на кшталт «Макаренко почав гру із запізненням в п'ять хвилин» . Однак працював, старався, та й знайшов розумного тренера. Колишній знаковий гравець «Андерлехта» не кинув підопічного в запас (як його попередник після подібних помилок), а надав йому шанс, знайшов нову-стару позицію на полі - одного з двох опорників. І відтоді «червоні» видали серію з семи перемог у дев'яти матчах, загравши у відмінний комбінаційний футбол і звертаючи на себе увагу всієї країни. Вийшли й до півфіналу Кубка. Причому «тихою силою» за спиною яскравої команди преса називала саме українця, відзначаючи його виваженість, спокій, культуру короткого пасу, бачення поля.
Макаренко став системоутворюючим гравцем, працював у відборі, класно закидав м'ячі на хід партнерам, небезпечно загрожував воротам здалеку. Бельгійські журналісти вважають його одним з головних відкриттів сезону. Тому його перехід до «Андерлехту» нікого не здивував. Ванхазебруку, який полюбляє технічні розіграші м'яча з глибини, такий гравець потрібен. Можливо, зіграли свою роль і зв'язки тренера з «Кортрейком», і Де Бука з «Андерлехтом», і Девро з Серебренніковим. Адже саме останнього спортивний директор назвав каталізатором трансферу, висловивши свою вдячність. Крім того, Макаренко пасує і концепції самого Куке. Епатажний у висловлюваннях і в особистому житті, в бізнесі Марк діє солідно та обережно. Він вже говорить про збільшення доходів на десять мільйонів і зменшення витрат на п'ять, не бажає залежати фінансово від трансферів і має намір розібратися з роздутим штатом клубу, в якому нині працюють 242 людини. Він не збирається вкладати мільйони в клуб, це не його стиль. Він збирається будувати і розвивати. А кращу цеглину, ніж Євген, за таку суму нині важко знайти.
Для українського футболу Макаренко є справжнім прикладом. Лише лічені легіонери в історії спромоглися зробити крок вперед в більш статусний клуб під час європейської кар'єри. Причому найяскравіші приклади - Андрій Воронін, Олександр Яковенко, Тарас Романчук - насправді мають мало спільного з українським футболом, оскільки виросли і грали не тут. Саме тому шлях Макаренка повинен слугувати маяком для українських футболістів, які побоюються їхати за кордон і починати справжню кар'єру. Він доводить, що прогрес українців у Європі цілком реальний. І саме тому варто особливо повболівати за успіх його брюссельської кар'єри.
Фото - KW, Nieuwsblad, Standaard, Getty Images, Zimbio.com
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
