Чемпіонство за п’ять турів до фінішу саме собою вражає. Та в історії Манчестер Сіті це навіть досить пізно. Про неминучість коронації Блакитного Манчестера, бо вже тоді відстань між ним і його Червоним сусідом сягнула 15 очок.
Впродовж сезону команда програла тільки чотири важливі матчі. Два в Лізі чемпіонів і два в АПЛ. Серед цих чотирьох поразок окремо стоять нещодавні 2:3 вдома з командою Моурінью. У тій ситуації камбек сусідів можна пояснити суто емоційними моментами і раптовим натхненням попри усе геніального Поля Погба. Отож і виходить, що переграти цю машину вдавалося тільки Юргену Клоппу. Він, після вересневого провалу 0:5 на Іттіхаді, знайшов рецепт протидії. Усім іншим він поки не знайомий.
Гра ж Манчестер Сіті – це квінтесенція того футболу, який прагнув завше ставити своїм командам Гвардіола. У Барселоні він досягнув свого, у Баварії лише частково, адже прийшов у кадрово сформований колектив і далеко не усі гравці німецького гранда сприйняли повністю ідеї Пепа, не усі підходили йому.
У Сіті ж Гвардіола прийшов у той момент, коли з кадрами там вистачало проблем. Проте саме через те він міг більше міняти і переробляти під себе. Також просуванню Пепових ідей надзвичайно допомагає наявність Чікі Бегірістайна на посаді спортивного директора. Після першого важкого сезону, влітку минулого року іспанський наставник отримав можливість комплектувати команду на свій манер, і це дало неймовірний ефект – вдалося якісно закрити усі позиції, проблема виникла тільки з лівим флангом захисту та й то лише через важку травму Бенджаміна Менді.
Головним козирем в АПЛ у Гвардіоли стала абсолютно нетипова гра для цього дивізіону. Вічним козирем англійського чемпіонату є темп і динаміка, тут рухаються дуже швидко і так само швидко рухається й м’яч. Час від часу з’являються команди, які діють в більш континентальній манері з контролем м’яча не на швидкості, але ліга таки затягує їх у свій ритм.
Ман Сіті вдалося цього уникнути, і тому суперники ніяк не можуть призвичаїтися до такої гри. Чемпіон вміє брати паузи, заспокоювати ритм або просто рвати його. Окрім двох ігор з Ліверпулем на Енфілді (чемпіонат та Ліга чемпіонів) в усіх інших «блакитні» перемикали важіль швидкості, додаючи до барселонистої гри ще й довжелезні (40-60 метрів) діагоналі від Венсана Компані.
Як і в Барселоні, у Манчестері захист Сіті розташовується досить високо. Це потрібно на випадок втрати м’яча, аби захисник мав можливість виправити помилку і наздогнати суперника. Шалений же відсоток володіння м’ячем просто не дає можливості суперникам достатньо часто тиснути на больові точки Сіті. Для порівняння останні чемпіони мали 40% (Лестер) в середньому володіння м’ячем та 53% (Челсі). У Блакитного Манчестера аналогічний показник становить 70+.
Дуже важливим фактором успіху команди стала відсутність головного бомбардира, ключової людини. Такими, умовно головними, є п’ятеро гравців: Агуеро, Габріел, Сане, де Брюйне та Стерлінг. Перші двоє виконують свої прямі функції. Про наступних двох найбільше говорять останнім часом. Тут важко щось додати – Лерой за два роки в Сіті досягнув неймовірного рівня, а Кевін просто один з найкращих асистентів світу.
Проте особисто мене надзвичайно вразив прогрес Рахіма Стерлінга. У хлопця є два козирі. Перший і головний – це неймовірна швидкість, що завше змушує згадувати: народився він на Ямайці, яка є конвеєром з виробництва спринтерів. Другий – це досить хороший контроль м’яча, який в поєднанні зі швидкістю робить його повноцінною суперзіркою.
Але до Пепа у Стерлінга завжди виникала проблема тактичної грамотності футболіста, а відповідно того, що свої завдання він регулярно провалював. Гвардіола досить швидко зрозумів, що будь-яке завдання, що не вкладається в речення з 5-6 слів, Стерлінг банально не запам’ятає. А потім, на полі з м’ячем, буде з жахом згадувати, що ж він має робити у конкретній ситуації. Тому Рахім отримав дуже просту настанову, одну на усі випадки – бачиш простір між захисниками, біжи туди. І тоді вже не його завдання знайти спосіб, як отримати м’яч. Це вже геніальні плеймейкери Давід Сілва та Кевін де Брюйне мають це робити, і вони, звичайно ж, роблять. Ось так просто вершник без голови перетворився на монстра.
Великим плюсом чемпіона є молодість складу. Влітку Гвардіола провів зачистку пенсіонерів: Кабальєро (35 років), Санья (34), Сабалета (32), Коларов (31), Кліши (31), Навас (31), Фернандо (30), Харт (30), Ноліто (30).
Не вдалося випхати тільки пішохода Яя Туре, чий контракт закінчиться цього літа. З тих, хто залишився, вже перетнули 30-річну межу тільки потрібні Пепу люди: Давід Сілва (32 роки), Венсан Компані (32), Фернандінью (32). Клаудіо Браво (35) залишився винятком. Натомість в основі і біля неї купа гравців ідеального для футбольного навчання філософії Пепа гравців віком від 19-ти до 23-х. Команда не має позицій, які б потребували негайного підсилення. Так, бажано мати ще одного лівого захисника і так само бажано взяти центрбека, адже здоров’я Компані – явище дуже періодичне.
На допомогу ж Фернандінью має прибути Фред, принаймні поки це основна версія. Хоча можна повернути з Жирони і талановитого Алейша Гарсію. Проте це не критичні питання.
А ось Олександру Зінченку в наступному сезоні, якщо він залишиться, буде дуже сутужно. Все ж таки Менді він ні в чому не конкурент зліва. Тим паче Фабіан Делф має не менш світлу голову і більше атлетизму та досвіду. Тож закривати фланг буде він (Делф), в разі травми Менді. Чекати ж на новий шанс в разі травм обох згаданих гравців – надто сумнівне рішення. А ось зіграти на своїй природній українцю не доведеться, надто багато сильних гравців є конкурентами. Навіть в глибокому резерві є той самий Делф і феноменально обдарований Фоден.
Зінченко в поточному сезоні вже достатньо зіграв і зіграє ще в квітні-травні. Поки у нього є позитивне реноме, хороші відгуки. Цього досить, аби на нього звернули увагу і запросили в топ-чемпіонат. Саме такий варіант зараз здається оптимальним.
Ну а Ман Сіті буде рухатися далі. Потенціал у цього проекту – неймовірний.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
